Ухвала

від 22.04.2015 по справі 813/3256/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2015 року м. Київ К/800/58193/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Борисенко І.В., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року

у справі № 813/3256/14 (876/8005/14)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Проперті-Інвест» (далі - позивач, ТОВ «Проперті-Інвест»)

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Франківському районі м. Львова)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Проперті-Інвест» звернулось у квітні 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Франківському районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.12.2013 року № 0000912210 та № 0000922210

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), наказу ДПІ у Франківському районі м. Львова від 03.10.2013 року № 234 відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.09.2013 року на виконання постанови СУ ГУ МВС України у Львівській області від 10.09.2013 року, за результатами якої складено акт від 17.10.2013 року № 257/2210/34668125.

Податковим органом встановлено порушення позивачем: пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, 135.2, 135.4.1 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 189.9 ст. 189 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 222 705,00 гривень; ст. 185, п. 187.1 ст. 187, ст. 188, п. 189.9 ст. 189 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 212 100,00 гривень.

На підставі даного акту перевірки відповідачем 02.12.2013 року винесено податкові повідомлення-рішення: № 0000912210, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на суму 265 125,00 гривень, у тому числі 212 100,00 гривень за основним платежем та 53 025,00 гривень за штрафними санкціями; № 0000922210, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на суму 278 381,25 гривня, у тому числі 222 705,00 гривень за основним платежем та 55 676,25 гривень за штрафними санкціями.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі договору купівлі-продажі нерухомого майна від 23.10.2006 року за реєстраційним номером 7987, укладеного між ТОВ «Інвестиційна компанія «Комфорт-Інвест» (Продавець) та ТОВ «Проперті-Інвест» (Покупець), позивачем придбано гуртожиток за адресою: м. Львів, вул. Кримська, буд. 33 за ціною 1 060 500,00 гривень.

У 2012 році за висновками постійно діючої комісії позивачем прийнято рішення про знесення вказаного гуртожитку через неможливість використання за попереднім призначенням, внаслідок невідповідності технічним та експлуатаційним нормам, а також недоцільності проведення капітального ремонту, який був економічно невигідний ТОВ «Проперті-Інвест».

Податковий орган стверджує, що позивачем не виконано умов, які виключають можливість віднесення операцій з ліквідації об'єкту нерухомості до категорії «постачання основних засобів», а тому вартість ліквідованих основних засобів в сумі 1 060 500,00 гривень підлягає включенню до доходу у II кварталі 2012 року та до об'єкту оподаткування податком на прибуток. З огляду на наведене, відповідачем встановлено заниження у ІІ кварталі 2012 року податку на прибуток в сумі 222 705,00 гривень.

Крім того, через те, що платником податків, який за самостійним рішенням на підставі наказу керівника підприємства ліквідував об'єкт основних засобів та не подав до податкової декларації з ПДВ за такий звітний період відповідний документ, за результатами такої операції уповноваженими особами відповідача донараховано позивачу податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 212 100,00 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 189.9 ст. 189 ПК України, у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Беручи до уваги вищевикладену правову норму, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що віднесення операцій з ліквідації основних засобів має відношення до «постачання» тільки при визначені бази оподаткування податку на додану вартість, і не пов'язане із формуванням бази оподаткування податком на прибуток, оскільки вказана стаття ПК України не містить посилань щодо аналогії застосування цих же положень при нарахуванні та сплати податку на прибуток.

Крім того, судами зазначено, що розділ III ПК України, яким врегульовано порядок справляння податку на прибуток, зокрема, ст. 135 «Порядок визначення доходів та їх склад» не містить відсилочних норм на положення п. 189.9 ст. 189 ПК України відповідно до якої, мали би формуватись доходи підприємства.

Відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст. 137 ПК України, на підставі документів, зазначених у п. 135.2 вказаної статті.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що доходи можуть формуватись лише на підставі документів, які підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів.

Відповідно до п. 146.16 ст. 146 ПК України, у разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі, якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів.

Факт непридатності використання гуртожитку за основним призначенням та ліквідації вказаного об'єкта підтверджується наданими позивачем та дослідженими судами попередніх інстанцій наступними документами: наказом № 1-в від 01.01.2011 року про створення постійно діючої комісії для визначення непридатності матеріальних цінностей; висновком про технічний стан споруд від 25.01.2011 року; наказом від 31.05.2012 року № 2 про ліквідацію гуртожитку, що знаходить за адресою: м. Львів, вул. Кримська, 33; актом ЛНА-000001 на списання основних засобів від 31.05.2012 року; технічним паспортом щодо вказаного об'єкта нерухомості; договором підряду № 25/06/11 від 25.06.2011 року; довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2012 року від 31.05.2012 року; актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2012 року від 31.05.2012 року.

Так, судами зазначено, що об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена. У разі невідповідності критеріям визнання активом об'єкт основних засобів відповідно до п.33 ПБО-7 слід вилучити з активів (списати з балансу).

Відповідно до п. 40 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 року № 561 (далі - Методичні рекомендації № 561) об'єкт основних засобів перестає визнаватися активом (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок продажу, ліквідації, безоплатної передачі, нестачі, остаточного псування або інших причин невідповідності критеріям визнання активом.

Згідно з вимогами п. п. 41-43 Методичних рекомендацій № 561 для визначення непридатності основних засобів до використання, можливості їх використання іншими підприємствами, організаціями та установами, неефективності або недоцільності їх поліпшення (ремонту, модернізації тощо) та оформлення відповідних первинних документів керівником підприємства створюється постійно діюча комісія, яка здійснює безпосередній огляд об'єкта, що підлягає списанню; встановлює причини невідповідності критеріям активу; визначає осіб, з вини яких відбулося передчасне вибуття основних засобів із експлуатації, вносить пропозиції щодо їх відповідальності; визначає можливість продажу (передачі) об'єкта іншим підприємствам, організаціям та установам або використання окремих вузлів, деталей, матеріалів, що можуть бути одержані при демонтажі, розбиранні (ліквідації) основних засобів, встановлює їх кількість і вартість; складає і підписує акти на списання основних засобів.

В актах на списання рекомендовано наводити дані, що характеризують об'єкти основних засобів: рік виготовлення або будівництва об'єкта, дата його надходження на підприємство і початок експлуатації, первісна (переоцінена) вартість об'єкта, сума нарахованого зносу, передбачений і фактичний строк корисного використання, проведені ремонти, причини вибуття тощо.

Регістри аналітичного обліку основних засобів, що вибули, додаються до документів, якими оформлені факти вибуття основних засобів.

Акти на списання основних засобів відображаються в бухгалтерському обліку після їх затвердження керівником підприємства. Актом на списання форми № 03-3, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 352 від 29.12.1995 року оформляється вибуття основних засобів (крім автотранспорту) у разі їх повного або часткового списання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем 01.01.2011 року наказом № 1-в для визначення непридатності матеріальних цінностей, встановлення неможливості проведення їх відновного ремонту, оформлення необхідної документації на списання цих цінностей створена постійно діюча комісія, до складу якої ввійшли ОСОБА_4, ОСОБА_5

Кваліфікація експертів та правомірність діяльності членів комісії підтверджується наданими позивачем та дослідженими судами попередніх інстанцій копіями документів: дипломом про перепідготовку серії 12 ДСК № 169617; кваліфікаційним сертифікатом інженера технічного нагляду серії ІТ № 004584; дипломом про перепідготовку серії 12 ДСК № 142515; довіреністю від 01.01.2011 року; договором № 01/01/11-1 від 01.01.2011 року; технічним звітом за результатами обстеження нежитлової будівлі по вул. Кримській у м. Львові.

Судами встановлено, що 25.01.2011 року вказаною постійно діючою комісією зроблено висновок про технічний стан гуртожитку по вул. Кримській 33, в якому зазначено, що використання гуртожитку по вул. Кримській, 33 в майбутньому за первісним призначенням неможливе, внаслідок зруйнування будівлі атмосферним впливом, тривалого використання та економічною недоцільністю проведення капітального ремонту. Крім того, 31.05.2012 року постійно діючою комісією підписано наказ № 2, в якому зазначено, що у зв'язку із непридатністю для подальшого використання в майбутньому основного засобу за первісним призначенням та спираючись на експертні висновки за результатами обстежень необхідно провести ліквідацію цього об'єкта із оформленням всіх належних документів. 31.05.2012 року позивачем складено акт на списання основних засобів № ЛНА-000001 за формою № 3-3.

З огляду на встановлені обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивачем дотримані вимоги законодавства щодо документального оформлення операції по ліквідації основних засобів за самостійним рішенням платника податків.

Суди попередніх інстанцій правомірно не взяли до уваги доводи відповідача про те, що придбання об'єкта нерухомості з метою його знесення та будівництва нового в бухгалтерському обліку слід визнавати як запас, виходячи з положень п.4 П(С)БО 9 «Запаси», оскільки такий об'єкт не призначений для використання в діяльності понад 1 рік і утримується для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт на надання послуг, а також управління підприємством.

Суди вірно зазначили, що об'єкт основних засобів (гуртожиток по вул. Кримській, 33) придбано позивачем 23.10.2006 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ «Інвестиційна Компанія «Комфорт-Інвест», а ліквідовано вказаний об'єкт лише 31.05.2012 року, що свідчить про строк використання вказаного об'єкту більше 1 року.

Відповідно до п. 44 Методичних рекомендацій № 561 деталі, вузли, агрегати та інші матеріали, отримані при розбиранні і демонтажу основних засобів, що ліквідуються, оприбутковуються з визнанням іншого доходу і зарахуванням на рахунки обліку матеріальних запасів, включаючи матеріальні цінності і деталі з вмістом матеріалів, які приймаються (збираються) спеціалізованими заготівельними (переробними) підприємствами.

Такі запаси, отримані у процесі ліквідації 03, відповідно до п. 2.12 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів, затверджених наказом Мінфіну України від 10.01.2007 року № 2 (далі - Методичні рекомендації № 2) оприбутковуються: за чистою вартістю реалізації (у п. 2.13 Методичних рекомендацій № 2 уточнено, що первісна вартість запасів, що надійшли на склад від ліквідації 03, визначається за чистою вартістю реалізації, якщо такі запаси призначені для реалізації); в оцінці можливого їх використання, яка може бути визначена виходячи з вартості подібних запасів за наявності їх на балансі підприємства, з урахуванням ступеня їх придатності до експлуатації.

Тільки за таких умов може утворитися дохід від ліквідації основних засобів за результатами оприбуткування запасів.

Суди попередніх інстанцій правомірно взяли до уваги те, що відповідно до наказу № 2 від 31.05.2012 року, жодні матеріали ТОВ «Проперті-Інвест» не включено як запаси для їх подальшого використання.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які правомірно не погодилися з доводами відповідача щодо визначення суми, яка включена до бази оподаткування податком на прибуток, оскільки ним взято за основу вартість придбання об'єкту нерухомості, визначену в договорі купівлі-продажу. Адже, вартість матеріалів отриманих від демонтажу об'єкта не може дорівнювати первісній вартості цього ж об'єкта. Крім того, при ліквідації основних засобів не обов'язково мають утворюватись ТМЦ, які можна використовувати в подальшому в господарській діяльності підприємства.

Відповідно до п. 146.16 ст. 146 ПК України, у разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується висновками судів попередніх інстанцій про те, що нормами ПК України не передбачено відображення в складі доходів відповідного звітного періоду, доходу, який не отриманий в результаті ліквідації основних засобів. Порядок ведення податкового обліку операцій з ліквідації основних засобів пов'язується лише з нарахуванням: витрат, понесених платником внаслідок такої ліквідації, доходу від оприбуткування запасів та нарахуванням податкових зобов'язань з ПДВ. Як наслідок, відсутні правові підстави для висновків про порушення позивачем порядку формування доходів та нарахування податку на прибуток з операцій по ліквідації основних засобів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000922210, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на суму 278 381,25 гривня є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо правомірності винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000912210, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на суму 265 125,00 гривень, то суди попередніх інстанцій правомірно виходили з наступного.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 189.9 ст. 189 ПК України, у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено факт ліквідації основних засобів, а саме гуртожитку по вул. Кримській, 33, що підтверджується, зокрема, актом на списання основних засобів № ЛНА-000001 від 31.05.2012 року за формою № 03-3.

Суди вірно звернули увагу на те, що чинним законодавством не встановлено порядок, спосіб та терміни, які обов'язково повинен дотримати платник податків при наданні податковому органу відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів.

Таким чином, враховуючи, що на момент існування спірних правовідносин та подання скарги до п. 189.9 ст. 189 ПК України не були внесені зміни і доповнення щодо порядку, строків подання податковому органу підтверджуючих документів на списання та ліквідацію основних засобів, тому судами вірно зазначено, що до внесення таких змін до ПК України слід керуватись загальними положеннями, які містяться в ньому та якими врегульовуються обов'язки обох сторін, правила їх поведінки та, які мають переважаюче юридичне значення над неофіційними роз'ясненнями.

Обов'язок надавати платниками податків документи, визначений ст. 85 ПК України, згідно з якою платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належить або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки. Положення цієї статті кореспондують із нормами пп. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 ПК України, відповідно до якої податкові органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Крім того, ПК України визначає обставини, за яких податковий орган має право отримати належні документи, коли у відповідності до ст. 71 ПК України звертається до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Щодо надання підтверджуючих документів до податкової декларації, про що зазначає відповідач в акті перевірки, то судами вірно зазначено, що порядок подання до територіальних органів Міністерства доходів і зборів України податкової звітності регулюється ст. ст. 46, 49, ст. 203 ПК України та регламентується Порядком заповнення і подання податкової звітності з ЦЦВ, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року № 1492, яким встановлено, що у складі декларації подаються передбачені цим Порядком додатки (у разі заповнення даних у відповідних рядках декларації) та копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних. Натомість, жодний додаток, визначений цим Порядком, не містить відображення інформації та документів щодо підтвердження ліквідації основних засобів.

З урахуванням встановлених обставин, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що під час списання спірних об'єктів основних фондів позивачем дотримано законодавчо встановлену процедуру такого списання, зокрема, подано усі необхідні документи на підтвердження обставин, з якими законодавець пов'язує можливість ліквідації основних засобів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000912210, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на суму 265 125,00 гривень є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.07.2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року у справі № 813/3256/14 (876/8005/14) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) І.В. Борисенко Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько