Ухвала

від 22.04.2015 по справі 806/2398/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.04.2015р. м. Київ К/800/46237/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Борисенко І.В., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В. ,

представника позивача Файдюка С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Володарськ-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02.07.2014 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2014 року

у справі № 806/2398/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Червоногранітний кар'єр» (далі - позивач, ТОВ «Червоногранітний кар'єр»)

до Володарськ-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - відповідач, Володарськ-Волинська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Червоногранітний кар'єр» звернулось у травні 2014 року до суду з адміністративним позовом до Володарськ-Волинської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.05.2014 року № 000612200, № 000622200, № 000632200, № 000642200, № 000652200 та № 000662203.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.07.2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено планову виїзної перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17.08.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 07.04.2014 року № 14/5/22-07/38215180, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 48.5.1 п. 48.5, п. 48.7 ст. 48, п. 135.2 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 1 553 393,00 гривні; п. 57.1, п. 57.2, п. 57.3 ст. 57 ПК України, в результаті чого занижено авансового внеску з податку на прибуток за 2013 рік в сумі 271 478,00 гривень; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за листопад 2013 року в сумі 15 233,00 гривні, завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість за грудень 2013 року в сумі 20 034,00 гривні та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2013 року в сумі 360 031,00 гривня; п. 7.43 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року № 637, зокрема, відсутні достовірні підтвердні документи до авансових звітів у перевіряємому періоді на суму 8063,75 гривні.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.05.2014 року: № 0000612200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 1 553 393,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 388 348,00 гривень; № 0000622200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток підприємств за основним платежем у розмірі 271 478,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 67 869,00 гривень; № 0000632200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2013 року за основним платежем у розмірі 360 031,00 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 180 015,00 гривень; № 0000642200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 20 034,00 гривні; № 0000652200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 15 233,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 7616,00 гривень; № 0000662203, яким до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 8063,75 гривні.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).

Положеннями пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, до валових витрат, окрім іншого, не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, право на формування валових витрат виникає у платника податків при проведенні реальних господарських операцій та наявності первинних документів, що підтверджують проведення таких операцій.

За змістом п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно з п. 201.6. ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів.

За приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, право формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає при умові реального здійснення господарської операції придбання товарів (робіт, послуг) та отримання податкової накладної.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентами, зокрема, з: ТОВ «Євростиль ЛТД» за договором поставки від 18.04.2013 року № 18-04-13; ТОВ «Спілка товаровиробників» за договором транспортної експедиції від 01.10.2012 року № 01/10-12-01; ТОВ «Нікатранссервіс» за договором транспортної експедиції від 12.04.2013 року № 12/04-13-59; ТДВ «СК «СЯЙВО» за генеральним договором добровільного страхування вантажів від 01.11.2012 року № 1101/03-Г; ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» за генеральним договором добровільного страхування вантажів від 02.01.2013 року № 0102/65-309.

На підтвердження реального здійснення господарських операцій та фактичного отримання товарів/послуг за вказаними правочинами позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, додаткових угод, специфікацій, накладної, податкових накладних, актів виконаних робіт (наданих послуг), акту здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортної накладної, накладної на переміщення, акту про отримання та використання запасних частин, роздруківки рахунку 155, актів виконаних робіт (наданих послуг) та звітів експедитора/додатків до них, залізничних накладних та платіжних доручень, актів виконаних робіт (наданих послуг) та реєстрів перевезень до них, платіжних доручень.

Так, при дослідженні зазначених документів судами попередніх інстанцій встановлено, що такі містять всі необхідні реквізити, відображають зміст та обсяги даних операцій, підписані та скріплені печатками сторін, тобто є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначених договорів та реальне здійснення спірних господарських операцій обумовлених ними.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Євростиль ЛТД» та ТОВ «Спілка товаровиробників» встановлено постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.02.2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 року, у справі № 806/166/13, яку податковим органом безпідставно не враховано при написанні акту перевірки та винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Також, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги доводи податкового органу щодо відсутності у договорах транспортної експедиції укладених між позивачем та ТОВ «Спілка товаровиробників» та ТОВ «Нікатранссервіс» видів та найменування вантажів, розмірів плати експедиторам, пунктів відправлення та призначення вантажів, порядків погодження змін маршруту, видів транспорту, вказівок клієнта, оскільки підпунктами 2.2.3 та 2.2.6 пункту 2.2 договорів визначено порядок погодження змін у здійсненні вантажоперевезень шляхом повідомлення позивачем контрагентів та внесення відповідних змін до планів перевезень, а додатковими угодами до них регламентовано вартість послуг експедитора, вид вантажу - будівельні матеріали, пункт відправлення - станція Топорище Південно-Західної залізниці та пункт призначення - згідно окремих заявок клієнта. При цьому, судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що враховуючи неоднаковість товарів, які відвантажувались на різні станції призначення, сторонами договірних відносин врегульовано їх визначення шляхом подання додаткових заявок, що не суперечить вимогам Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання відповідача на матеріали перевірок постачальників контрагентів позивача, які слугували однією з підстав для висновків про фіктивність задекларованих товариством спірних операцій з отримання товарів та послуг, у зв'язку з тим, що невиконання контрагентами податкових зобов'язань не може впливати на правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами в повній мірі підтверджено реальність спірних господарських операцій та фактичне отримання позивачем товарів та послуг обумовлених названими правочинами, що свідчить про правомірність формування позивачем валових витрат за такими та податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Нікатранссервіс», на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

За змістом п. 2.11 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт), а також звітування за видані кошти під звіт здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 3.1 вказаного Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Відповідно до п. 3.2 Положення касові операції, що проводяться відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оформляються згідно з вимогами цього Закону.

Як вірно зауважено судами попередніх інстанцій, приписами абз.5 ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року № 436/95 відповідальність передбачена саме за відсутність платіжного документа, що підтверджує проведення розрахунків, а не за неналежне оформлення даних платіжних документів.

За приписами ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахунковим документом є документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Статтею 8 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що форма та зміст розрахункових документів, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

Згідно з пунктом 3.2 розділу 3 «Положення про форму та зміст розрахункових документів», затвердженого наказом ДПА України від 01.12.2000 року № 614, касовий чек повинен містити такий обов'язковий реквізит як форму розрахунків.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 «Положення про форму та зміст розрахункових документів», у разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим.

Однак, недолік реквізиту розрахункового документа, в тому числі й відсутність в ньому визначеної форми розрахунку, чинне законодавство не прирівнює до відсутності розрахункового документа.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, готівкові розрахунки по авансовому звіту № 23 з придбання товарів у ФОП ОСОБА_5 на суму 1435,90 гривень підтверджуються товарним чеком від 10.10.2012 року, по авансовому звіту № 9 з придбання товарів у ФОП ОСОБА_6 на суму 603,00 гривні підтверджуються товарним чеком від 04.01.2014 року, по авансовому звіту № 25 з придбання товарів у ФОП ОСОБА_1 на суму 35,00 гривень підтверджуються товарним чеком від 10.10.2012 року, по авансовому звіту № 24 з придбання товарів у ФОП ОСОБА_7 на суму 480,00 гривень підтверджуються товарним чеком від 15.01.2014 року, по авансовому звіту № 180 з отримання послуг по проживанню від ПП фірма «Новобуд» на суму 600,00 гривень підтверджуються наказом № 40 від 05.03.2013 року про відрядження працівника позивача ОСОБА_8 до м. Житомир, рахунком на оплату послуг проживання від 05.03.2013 року, наданих ОСОБА_8 та роздруківкою виписки АТ «Ощадбанк» по торговому ПОС-терміналу за 05.03.2013 року в підтвердження оплати послуги електронним платіжним засобом - карткою.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій спростовано доводи відповідача про відсутність у позивача підтверджуючих документів до авансових звітів працівників товариства у перевіряємому періоді на суму 8063,75 гривні, оскільки спірні документи є розрахунковими в розумінні пунктів 3.1 та 3.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», підтверджують виконання розрахункових операцій, не впливають на ідентифікацію особи, що провела розрахунки.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які у повній мірі визначили безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу викладених в акті перевірки та правомірно задовольнили позовні вимоги ТОВ «Червоногранітний кар'єр», зокрема, визнали протиправними та скасували спірні податкові повідомлення-рішення.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Володарськ-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області - залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02.07.2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2014 року у справі № 806/2398/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) І.В. Борисенко (підпис) І.В. Приходько