Постанова

від 16.04.2015 по справі 810/774/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року (11:24 год.) м. Київ 810/774/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Гай А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Автопетроліум» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників сторін:

позивача - Бериндя І.В., довіреність від 08.09.2014

відповідача - Литвиненко С.С., довіреність від 12.01.2015 №6/9/10-13-1-025

Суть спору: Приватне підприємство «Автопетроліум» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 26 вересня 2014 року №0002352200 та №0002362200.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю висновків податкового органу, викладених в акті перевірки від 5 вересня 2014 року про результати документальної позапланової перевірки ПП «Автопетроліум» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах із

ТОВ «Грант Тайм» за період діяльності з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

Позивач стверджує, що придбав товар у вказаного контрагента правомірно, тому підстав для визнання укладених договорів безтоварними немає, господарські операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, договорами, товарно-транспортними накладними, податковими і видатковими накладними, отримані товари були використані в господарській діяльності позивача.

За наведених обставин, висновки, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та зроблені на основі припущень, а прийняті за результатами розгляду акту перевірки податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідач позов не визнав, зазначив, що посадові особи ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є законними.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Грант Тайм» вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов'язань. Зокрема за наявною у податкового органу інформацією контрагент позивача не має відповідних адміністративно-господарських засобів для виконання укладених договорів. Наголошував на тому, що документами, наданими до перевірки, не підтверджується факт транспортування, отримання і подальшого використання придбаних у контрагента товарів.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі з мотивів, наведених у письмових запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Автопетроліум» зареєстроване Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 7 грудня 2010 року як юридична особа, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №096835 (т.1, а.с. 25-26). Позивач взятий на податковий облік 8 грудня 2010 року, станом на момент проведення перевірки перебував на податковому обліку в ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області за №454.

У період з 22 серпня 2014 року по 29 серпня 2014 року посадовою особою ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області, на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та у зв'язку з надходженням листа СУ ФР ГУ Міндоходів у Київській області від 3 липня 2014 року №4970/7/10-36-07-08 про призначення перевірки, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка

ПП «Автопетроліум» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах із ТОВ «Грант Тайм» за період діяльності з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

Результати перевірки оформлені актом від 5 вересня 2014 року №462/10-13-22-01-121/37228512 (далі - акт перевірки) (т.1, а.с. 27-58).

При перевірці відповідачем використано інформацію, викладену у листі СУ ФР ГУ Міндоходів у Київській області від 3 липня 2014 року №4970/7/10-36-07-08 у зв'язку із розслідуванням кримінального провадження за №32014100000000036 та матеріали зустрічної звірки ТОВ «Грант Тайм» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 1 лютого 2013 року по 28 лютого 2014 року.

На підставі вказаних матеріалів відповідач дійшов висновку щодо неможливості фактичного здійснення ТОВ «Грант Тайм» господарських операцій через відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю в останнього основних фондів, майна, виробничих активів, трудових ресурсів, складських приміщень і транспортних засобів.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочинів з ТОВ «Грант Тайм» без мети настання відповідних йому правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, відповідач зазначає, що надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не свідчать про товарний характер господарських операцій у перевіряємий період.

Врахувавши викладене, відповідачем встановлено порушення ПП «Автопетроліум»:

пункту 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 599028,00 грн., у тому числі за серпень 2013 року на суму 331448,00 грн., за вересень 2013 року на суму 267580,00 грн.;

підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 569077,00 грн., у тому числі за 2013 рік на суму 569077,00 грн.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті перевірки, позивач звернувся до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області із запереченнями від 16 вересня 2014 року вих. № 02-14/1683 (т.1, а.с. 53-63). Рішенням ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 23 вересня 2014 року №10303/10/10-13-22-01-117 висновки акту перевірки від 5 вересня 2014 року №462/10-13-22-01-121/37228512 залишені без змін, а заперечення позивача - без задоволення (т.1, а.с. 64-82).

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 26 вересня 2014 року №0002352200, яким позивачу збільшену суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 853616,00 грн., у тому числі 569077,00 грн. за основним платежем та 284539,00 грн. за штрафними санкціями (т.1, а.с. 105);

податкове повідомлення-рішення від 26 вересня 2014 року №0002362200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 898542,00 грн., у тому числі 599028,00 грн. за основним платежем та 299514,00 грн. за штрафними санкціями (т.1, а.с. 108).

Не погоджуючись із рішеннями відповідача, якими ПП «Автопетроліум» донараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, позивач звернувся до суду.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно пункту 201.10 вказаної статті, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум до податкового кредиту та витрат є факт придбання робіт (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків податкового кредиту та показників витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (послуг) з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг). За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок витрат та податкового кредиту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів (робіт, послуг) мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

З огляду на викладене, надані платником податків на підтвердження свого права на податковий кредит докази підлягають оцінці у зазначеному аспекті.

Такі висновки відповідають позиції Вищого адміністративного суду України, висловленій у листі № 742/11/13-11 від 2 червня 2011 року.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Надаючи правову оцінку господарським операціям між ПП «Автопетроліум» та ТОВ «Грант Тайм» при укладанні та виконанні договору поставки, який на переконання відповідача вчинений без мети настання реальних наслідків, суд зазначає наступне.

Як вбачається із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом економічної діяльності ПП «Автопетроліум» є роздрібна торгівля пальним (КВЕД 47.30) (т.1, а.с. 25-26).

Відповідно до пояснень представника позивача, ПП «Автопетроліум» є суб'єктом господарювання, який здійснює діяльність на ринку нафтопродуктів, має розгалужену мережу автозаправних станцій. У серпні-вересні 2013 року позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Грант Тайм», предметом яких була поставка нафтопродуктів, а саме дизельного палива.

Так, 1 серпня 2013 року ПП «Автопетроліум» (Покупець) уклало з ТОВ «Грант Тайм» (Постачальник) договір поставки нафтопродуктів №77/АП-13, у силу якого Постачальник зобов'язувався в порядку та на умовах договору передати, а Покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (т.1, а.с. 134-136). Відповідно до пункту 1.2 договору, найменування, кількість та ціна товару визначаються в накладних та/або в актах приймання передачі, які є невід'ємною частиною договору.

Умовами договору передбачено, що ціни на товар встановлюються в національній валюті України з урахуванням ПДВ, а оплата товару здійснюється на підставі рахунку-фактури та/або накладної, акта приймання-передачі.

Сторони домовились, що постачання товару здійснюється Покупцю партіями з моменту надання заявки (усної чи письмової) та з дотриманням Міжнародних правил тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року. Умовами поставки є EXW франко-склад постачальника.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що Покупець здійснює приймання товару по кількості та якості в порядку, визначеному чинним законодавством України, а також відповідно до умов договору, шляхом підписання актів прийому-передачі та/або видаткових накладних.

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки від 1 серпня 2013 року №77/АП-13 позивачу було поставлено товар, а саме: паливо дизельне марки С виду І згідно ДСТУ 4840-2007 у загальній кількості 687146,00 кг на суму 3594169,60 грн., у тому числі ПДВ 599028,27 грн., що підтверджується видатковими накладними №621 від 27.08.2013 на суму 815114,93 грн. у т.ч. ПДВ - 135852,49 грн. (т.1, а.с. 137); №622 від 28.08.2013 на суму 1173573,17 грн., у т.ч. ПДВ - 195595,53 грн. (т.1, а.с. 138); №116 від 05.09.2013 на суму 636856,50 грн., у т.ч. ПДВ - 106142,75 грн. (т.1, а.с. 139); №117 від 06.09.2013 на суму 415548,00 грн., у т.ч. ПДВ - 69258,00 грн. (т.1, а.с. 140); №118 від 09.09.2013 на суму 553077,00 грн., у т.ч. ПДВ - 92 179,50 грн. (т.1, а.с. 141).

В оплату за поставлений товар, позивач відповідно до платіжних доручень перерахував на користь ТОВ «Грант Тайм» кошти на загальну суму 3594169,60 грн. (т.1, а.с. 147-153).

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни товару податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями у розмірі 599028,27 грн., позивач отримав від ТОВ «Грант Тайм» податкові накладні №621 від 27.08.2013 - на загальну суму 815114,93 грн., у т.ч. ПДВ - 135852,49 грн.; №622 від 28.08.2013 - на загальну суму 1173573,17 грн., у т.ч. ПДВ - 195595,53 грн.; №116 від 05.09.2013 - на загальну суму 636856,50 грн., у т.ч. ПДВ - 106142,75 грн.; №117 від 06.09.2013 - на загальну суму 415548,00 грн., у т.ч. ПДВ - 69258,00 грн.; №118 від 09.09.2013 - на загальну суму 553077,00 грн., у т.ч. ПДВ - 92179,50 грн. (т.1, а.с. 142-146).

Суми ПДВ у загальному розмірі 599028,27 грн. за вказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту за серпень і вересень 2013 року, про що свідчать Додатки 5 до податкових декларації з ПДВ за вказані звітні періоди (т.1, а.с.209-235), а суми перераховані контрагенту в якості оплати товару, віднесені позивачем до складу витрат 2013 року.

Відповідно до договору, умовами поставки є EXW франко-склад постачальника

За визначенням, наведеним у «Інкотермс» 2010 року EXW ( Ex Works) , або Франко завод означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Судом встановлено, що поставка придбаного у ТОВ «Грант Тайм» дизельного палива здійснювалась до нафтосховища позивача, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Крячки, вул. Кривова, буд 42, яким позивач користується відповідно до укладеного з ПП «Даркасервіс» договору зберігання нафтопродуктів від 1 січня 2012 року №03/ДС-12 (т.2, а.с. 24-30).

За умовами вказаного договору ПП «Даркасервіс» зобов'язувалося прийняти у

ПП «Автопетроліум» та злити у спеціальні сховища нафтопродукти, у кількості та по факту надходження, в асортименті та об'ємах згідно акту прийому передачі, забезпечити збереження нафтопродуктів, проводити відпуск нафтопродуктів позивачу згідно з письмовим його розпорядженням (пункти 2.1.2, 2.1.3 та 2.1.5 договору).

Як вбачається із матеріалів справи, перевезення товару від постачальника до нафтосховища здійснювалось автопідприємством ПП «Трансоіл Груп», відповідно до договору перевезення № 12/ТОГ-11 від 1 липня 2011 року (т.2, а.с. 12-23), про що свідчать наявні у матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних, кожна з яких містить інформацію про, зокрема, пункти навантаження і розвантаження, найменування марки нафтопродуктів, одиницю виміру, кількість, густину, температуру, масу нафтопродукту, підписи та прізвища осіб, які відпустили і прийняли вантаж (т.1, а.с. 174-201).

Суд зазначає, що порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів здійснюється в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за №805/15496 (далі - Інструкція).

Відповідно до підпункту 5.4.1 Інструкції з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН, відповідність найменування, марки і виду ( залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт.

Підпунктом 5.2.6 Інструкції передбачено, що результати комісійного приймання нафти або нафтопродуктів оформлюються актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП, який складається одразу після приймання вантажу та затверджується керівництвом підприємства не пізніше наступного дня після його складання.

Викладені положення узгоджуються із умовами договору зберігання нафтопродуктів від 1 січня 2012 року №03/ДС-12.

На виконання вказаних умов між ПП «Автопетроліум» та ПП «Даркасервіс» складені акти приймання нафтопродуктів за кількістю №АУ0000081 від 27.08.2013, №АУ0000086 від 28.08.2013, №АУ0000095 від 05.09.2013, №АУ0000104 від 06.09.2013, №АУ0000105 від 09.09.2013, що є підтвердженням кількості та якості поставлених ТОВ «Грант Тайм» нафтопродуктів (т.1, а.с. 154-155, 158-159, 162-163, 166-167, 170-171).

Крім того, суд зазначає, що кожна автомобільна цистерна з нафтопродуктами супроводжувалась сертифікатом відповідності та паспортом, що свідчать про походження нафтопродуктів, їх фізико-хімічні показники (т.1, а.с. 156-157, 160-161, 164-165, 168-169, 172-173).

За змістом пункту 5.2.6 Інструкції акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП є підставою для оприбутковування нафти і нафтопродуктів у складському обліку та відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку в підзвіт матеріально відповідальних осіб.

Фактичне оприбуткування нафтопродуктів, поставлених ТОВ «Грант Тайм» товарів за договором №77/АП-13 від 1 серпня 2013 року підтверджується карткою бухгалтерського рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками тa підрядниками» , копія якої наявна у матеріалах справи (т.1, а.с. 202-208), а про рух відповідних нафтопродуктів в межах нафтосховища з моменту їх оприбуткування свідчить складська довідка (т.4, а.с .86-114).

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що придбані у ТОВ «Грант Тайм» нафтопродукти були використані ПП «Автопетроліум» у власній господарській діяльності шляхом подальшої реалізації через мережу АЗС, що знаходяться на території міста Києва, Київської, Чернігівської та інших областей України та які орендуються позивачем у ТОВ «Автобансервіс» на підставі договору оренди №46/АБ-11 від 1 липня 2011 року (т.2, а.с. 31-33).

Склад та місцезнаходження орендованого майна підтверджується актами приймання-передачі, що є додатками до договору оренди №46/АБ-11 від 1 липня 2011 року (т.2, а.с. 34-81).

Як вбачається із матеріалів справи, придбані у ТОВ «Грант Тайм» нафтопродукти поставлялись із нафтосховища за адресою: Київська область, Васильківський район,

с. Крячки, вул. Кривова, буд. 42 на орендовані позивачем автозаправні станції, підтвердженням чого є відповідні товарно-транспортні накладні (т.2, а.с. 82-136).

Крім того, судом встановлено, що позивачем на кожній АЗС ведеться журнал обліку надходження нафтопродуктів за формою, затвердженою додатком №13 до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (типова форма №13-НП), до якого заносяться всі кількісні показники, визначені уповноваженою особою при надходженні та прийманні нафтопродуктів (т.3, а.с. 164-209, т.4, а.с. 115-223, т.5, а.с.1-199).

Отже, перевіривши фактичний рух товарів в процесі здійснення господарських операцій, спрямованих на виконання договору поставки від 1 серпня 2013 року №77/АП-13, суд приходить до висновку, що факт придбання позивачем товарів підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, спричинили реальні зміни у майновому стані сторін, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

Первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності, якими сторони супроводжували господарські операції, не суперечать вимогам чинного законодавства, містять вичерпні дані щодо переліку придбаного і поставленого товару, наданих послуг, у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій.

Натомість відповідач, який стверджує про безтоварність господарських операцій позивача, належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій, не надав.

Також, відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Обґрунтовуючи законність донарахування сум податку на додану вартість, відповідач виходив з того, що ТОВ «Грант Тайм» не виконувало своїх обов'язків з поставки та передачі у власність товару (нафтопродуктів), оскільки за наявною у податкового органу інформацією, ТОВ «Грант Тайм» має ознаки фіктивності та здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

В підтвердження такого висновку відповідач посилається на акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Грант Тайм» щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 1 лютого 2013 року по 28 лютого 2014 року.

Із вказаного акту вбачається, що ТОВ «Грант Тайм» має стан « 9» направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Акт перевірки містить також висновки про відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, автомобільного чи іншого транспорту, трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Крім того, відповідач вказує на лист, отриманий від ОУ ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до якого у ході проведених заходів щодо встановлення місцезнаходження ТОВ «Грант Тайм» посадовими особами ОУ ДПІ в Шевченківському районі був допитаний директор ТОВ «Грант Тайм» ОСОБА_3, який заперечив стосовно своє участі у господарській діяльності ТОВ «Грант Тайм» та вказав, що реєстрацію ТОВ «Грант Тайм» здійснив за винагороду.

З приводу доводів про відсутність ТОВ «Грант Тайм» за податковою адресою, суд звертає увагу відповідача, що належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців не містить запису про відсутність ТОВ «Грант Тайм» за адресою: м.Київ, вул. Глибочицька, буд. 72, офіс 320 (т.3, а.с. 153-155).

Факт наявності таких відомостей в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу суд до уваги не приймає.

Натомість суд бере до уваги, що позивачем вжито вичерпних заходів щодо перевірки наявності спеціальної податкової правосуб'єктності у ТОВ «Грант Тайм» та відсутності дефектів у його правовому статусі, шляхом перевірки в офіційно оприлюднених джерелах відомостей щодо місцезнаходження та наявності статусу платника ПДВ.

Суд також зауважує про направлення позивачем запиту на адресу ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 3 лютого 2014 року №02-14/224 відносно ознак «фіктивності» та достатності необхідних умов для досягнення ТОВ «Грант Тайм» результатів підприємницької, економічної діяльності забезпечених наявністю управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів та інших чинників у ТОВ «Грант Тайм».

Проте, будь-якої відповіді по суті поставлених питань відповідач позивачу не надав.

Щодо посилань відповідача на показання директора ТОВ «Грант Тайм»

ОСОБА_3, які надані ним в межах розслідування кримінального провадження №3214100000000036, суд зауважує, що у розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти, зокрема, вину гр. ОСОБА_3 у фіктивному підприємництві, фальсифікації бухгалтерських чи інших документів, є відповідні судові рішення, що набрали законної сили.

Водночас відповідачем не надано суду доказів притягнення посадових осіб ТОВ «Грант Тайм» до юридичної відповідальності.

Таким чином, обставини викладені в у листі СУ ФР ГУ Міндоходів у Київській області є лише одним із засобів доказування, однак вони не є належними документами, які встановлюють відповідні юридичні факти.

Між тим, суд зауважує, що будь-яка неправомірна діяльність контрагентів при укладанні та виконанні господарських договорів, що прямо не пов'язані із досліджуваними господарськими операціями, не може бути єдиною підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Такі висновки суду відповідають рішенню Європейського суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України", з якого випливає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Європейський суд та національне законодавство чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.

Крім того, суд зазначає, що отримання податковим органом акту перевірки, в якому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк акт перевірки не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини господарської діяльності платника податків.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами, а також факту суперечності відповідного правочину фіскальним інтересам держави.

Так, ані акт перевірки, ані письмові заперечення відповідача, не містять аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом податкової дисципліни у спірних правовідносинах (відсутній аналіз первинних документів).

Таким чином, в основу збільшення позивачу грошових зобов'язань не може бути покладено висновки актів зустрічних звірок його контрагентів без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.

Отже, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем пунктів пункту 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 599028,00 грн., та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 569077,00 грн., є необгрунтованим.

Пунктом 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Беручи до уваги невірне застосування відповідачем норм податкового, господарського і цивільного законодавства, недостатність доказів і недоведеність відповідачем тих обставин, які стали підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26 вересня 2014 року №0002352200 та №0002362200 є протиправними і підлягають скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 487,20 грн. згідно платіжного доручення №2164726 від 18 лютого 2015 року.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 487,20 грн. підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України з Державного бюджету.

Судом 16 квітня 2015 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови. Повний текст судового рішення виготовлено 22 квітня 2015 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 26 вересня 2014 року №0002352200 та №0002362200.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Автопетроліум» (ідентифікаційний код 37228512, місцезнаходження: 08141, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петрівське, вул. Зоряна, буд. 20) 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.) судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.