Постанова

від 20.04.2015 по справі 813/1064/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2015 року №813/1064/15

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Держземагентства у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій, -

В С Т А Н О В И В :

04 березня 2015 року до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління Держземагентства у Львівській області (надалі - ГУ Держземагентства у Львівській області), у якій позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ Держземагентства у Львівській області, викладене в листі №31-13-0.5-816/2-14 від 12.09.2014 року, про відмову в наданні дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, на території земельної ділянки з інвентаризаційним номером НОМЕР_1, що розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту;

- зобов'язати ГУ Держземагентства у Львівській області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, на території земельної ділянки з інвентаризаційним номером НОМЕР_1, що розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту, з врахуванням висновків суду.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 06.03.2015 року дану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.

17 березня 2015 року позивач усунув недоліки позовної заяви, яку було залишено без руху ухвалою судді від 06.03.2015 року.

Ухвалами судді від 17.03.2015 року в адміністративній справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

03 квітня 2015 року ОСОБА_1 з огляду на те, що ОСОБА_2 є неповнолітнім, було подано до суду заяву про зміну позивача з ОСОБА_2 на ОСОБА_1, що діє в інтересах свого сина ОСОБА_2. Судом дана заява в судовому засіданні 06.04.2015 року була прийнята до уваги.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що ОСОБА_2 21.08.2014 року звернувся до ГУ Держземагентства у Львівській області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, на території земельної ділянки з інвентаризаційним номером НОМЕР_1, що розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту.

За результатами розгляду такого клопотання відповідач відмовив у його задоволенні, а відповідне рішення відповідача було викладене в листі №31-13-0.5-816/2-14 від 12.09.2014 року. Своє рішення він мотивував тим, що земельна ділянка, яка вказана у клопотанні, знаходиться в межах масиву, який включений в перелік земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах (аукціоні) та для цього виготовлено відповідну технічну документацію. А також при цьому відповідач посилається на п.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Проте, ст.118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для надання відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою й, на переконання позивача, наведені відповідачем підстави не відповідають указаній нормі закону.

А тому, позивач вважає відмову ГУ Держземагентства у Львівській області в наданні дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність безпідставною, наданою всупереч нормам чинного законодавства, відповідно, таке рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

Окрім того, позивач вважає, що на даний час єдиним способом захистити свої права та відновити їх є зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання про надання дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідачем 01.04.2015 року було подано до суду письмові заперечення на адміністративний позов. У запереченнях відповідач відзначає, що до його повноважень віднесено передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб. У серпні 2014 року до нього звернувся ОСОБА_2 із клопотанням про надання дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, на території з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту.

Однак, оскільки, згідно наявної у відповідача інформації, запитувана земельна ділянка знаходиться в межах масиву, який включений в перелік земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах (аукціоні) та для цього виготовлено відповідну технічну документацію, то, відповідно до п.3 ст.136 Земельного кодексу України, ця ділянка не може відчужуватися до завершення торгів. У зв'язку з чим, керуючись п.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідач правомірно відмовив ОСОБА_2 в задоволенні його клопотання. А тому, ГУ Держземагентства у Львівській області вважає, що воно діяло в повній відповідності до приписів чинного законодавства України, відповідно, позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, письмових поясненнях, просив позов задовольнити повністю.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання із невідомих суду причин не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення - судової повістки.

Судом було ухвалено здійснювати розгляд справи у відсутності представника відповідача та на підставі наявних доказів.

Розглянувши і дослідивши доводи сторін, подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3, яка, як засвідчено свідоцтвом про народження НОМЕР_2, є матір'ю ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1) та, відповідно до ст.242 Цивільного кодексу України, його (своєї неповнолітньої дитини) законним представником, звернулася до ГУ Держземагентства у Львівській області зі запитом про отримання публічної інформації щодо наявності вільних земельних ділянок розміром 2 га на південь від м.Глиняни Золочівського району за межами населеного пункту, придатних для ведення особистого селянського господарства. На зазначений запит Відділ Держземагентства у Золочівському районі Львівської області, якому він був скерований на розгляд, за листом №01-08/1615 від 29.07.2014 року надав інформацію щодо вільних ділянок, серед яких, зокрема, зазначена земельна ділянка площею 16,7288 га з кадастровим номером НОМЕР_1 із земель державної власності, яка не надана у власність та користування.

Судом встановлено, що 21.08.2014 року ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держземагентства у Львівській області з клопотанням про відведення земельної ділянки під ОСГ. У такому клопотанні запитувач просить для ведення особистого селянського господарства надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га зі земель державної власності, не наданих у власність та користування, у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту на південь від м.Глиняни на території з кадастровим номером НОМЕР_1. Указане клопотання було отримано відповідачем 21.08.2014 року.

Як встановлено судом, ГУ Держземагентства у Львівській області вказане клопотання позивача було розглянуто та надано на нього відповідь №31-13-0.5-816/2-14 від 12.09.2014 року. Зазначеною відповіддю ОСОБА_2 було відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Як випливає зі змісту листа №31-13-0.5-816/2-14 від 12.09.2014 року, ГУ Держземагентства у Львівській області свою відмову мотивує тим та вказує на те, що згідно з інформацією Відділу Держземагентства у Золочівському районі Львівської області запропонована до відведення земельна ділянка знаходиться в межах масиву, який включений в перелік земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах (аукціоні) та виготовлено технічну документацію зі землеустрою щодо складання документів для продажу права оренди земельних ділянок на земельних торгах (аукціоні), затверджену розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації №342 від 13.08.2009 року. Відмовляючи в наданні дозволу на розроблення проекту відведення, відповідач у рішенні-відмові посилається на норму п.7 ст.118 Земельного кодексу України, як на правову підставу такої відмови.

У зв'язку з чим, суд відзначає, що, у відповідності до приписів ст.14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до п.«б» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Пунктом «в» ч.3 ст.16 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Як встановлено п.«б» ч.1 ст.121 цього ж Кодексу, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Статтею 118 Земельного кодексу України регламентується порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, ч.6 згаданої статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 Земельного кодексу України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Оскільки в даному випадку позивач був зацікавлений в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки поза межами населеного пункту зі земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, то, відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України, клопотання для вирішення питання щодо надання ділянки у власність подається центральному орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам. Згідно з п.4.32 Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №258 від 10.05.2012 року, Головне управління Держземагентства в області передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Таким чином, повноважним органом державної влади на розпорядження земельною ділянкою, яку бажав отримати у власність позивач є ГУ Держземагентства у Львівській області, до якого позивач і звернувся із клопотанням від 21.08.2014 року. Відтак, на ГУ Держземагентства у Львівській області в цьому контексті поширюються вимоги чинного законодавства України щодо порядку дій при вирішенні питання про надання громадянам земельних ділянок у власність, оскільки такий територіальний орган державної влади є належною особою для його вирішення.

У відповідності до абз.1 ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 Земельного кодексу України, у місячний строк розглядає клопотання громадян, зацікавлених в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації, та дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, виходячи зі змісту ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, початковим етапом надання земельної ділянки у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації є розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, дозвіл на розроблення якого приймається відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування (у даному випадку - ГУ Держземагентства у Львівській області). При цьому, в абз.1 ч.7 ст.118 Земельного кодексу України встановлено конкретний і вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні відповідного клопотання громадянина та, відповідно, для ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У той же час, на переконання суду, рішення ГУ Держземагентства у Львівській області про відмову в наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яке викладене в листі №31-13-0.5-816/2-14 від 12.09.2014 року, не відповідає згаданим вище приписам ст.118 Земельного кодексу України.

Так, відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач у листі №31-13-0.5-816/2-14 від 12.09.2014 року посилається лише на норми ст.ст.116, 118, 121 Земельного кодексу України, які самі по собі не містять заборон чи обмежень у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а лише регламентують підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Таким чином, зазначене посилання відповідача на окремі норми чинного законодавства не можна вважати належним мотивуванням відмови з підстав невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, позаяк, із наведених ГУ Держземагентства у Львівській області норм закону не вбачається така невідповідність запитуваної позивачем ділянки.

Окрім того, технічна документація зі землеустрою щодо складання документів для продажу права оренди земельних ділянок на земельних торгах (аукціоні), яка затверджена розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації №342 від 13.08.2009 року, на яку відповідач також посилається у листі №31-13-0.5-816/2-14 від 12.09.2014 року, за своєю природою не відноситься ані до генеральних планів населених пунктів чи іншої містобудівної документації, ані до схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, ані до проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, факт розроблення і затвердження вказаної технічної документації не може свідчити про невідповідність місця розташування об'єкта переліченій в абз.1 ч.7 ст.118 Земельного кодексу України містобудівній і землевпорядній документації.

Суд також вважає необґрунтованим і мотивування відмови за листом №31-13-0.5-816/2-14 від 12.09.2014 року тією обставиною, що земельна ділянка, про надання якої у власність звертався позивач, знаходиться в межах масиву, який включений в перелік земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах (аукціоні). Так, хоча згідно з ч.3 ст.136 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів, однак, у даному випадку підставність застосування цієї норми відповідачем належним чином доведена не була.

При цьому, суд виходить із того, що відповідно до норм п.«а» ч.4 ст.135, ч.1 ст.136 Земельного кодексу України, перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, визначає організатор торгів своїм рішенням. У той же час, відповідач ані в листі-відмові №31-13-0.5-816/2-14 від 12.09.2014 року, ані під час судового розгляду справи не вказав на обставини, які би свідчили про дійсне включення земельної ділянки, для набуття якої у власність звертався відповідач, до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, а також відповідач не надав жодного належного й допустимого доказу, котрий би підтверджував прийняття організатором торгів такого рішення (про включення ділянки до такого переліку) та факту існування самого переліку з указаною ділянкою. Більш того, як передбачено п.4.33 Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №258 від 10.05.2012 року, організатором земельних торгів щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області виступає власне Головне управління Держземагентства в області. Таким чином, належне рішення про включення земельної ділянки, за якою звертався позивач, до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, повинно би було прийматися відповідачем у даній справі, тобто ГУ Держземагентства у Львівській області, про що він очевидно повинен би був знати та міг би надати відповідні підтверджуючі документи, чого однак не зробив. Окрім того, суд звертає увагу на те, що конструкція норми ч.3 ст.136 Земельного кодексу України передбачає заборону відчуження земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, до завершення відповідних торгів. Проте, відповідачем упродовж судового розгляду даної справи також не доведено й розпочинання торгів щодо продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, і проведення таких торгів із врахуванням положень ст.137 Земельного кодексу України, що вказує на необґрунтованість застосування приписів ч.3 ст.136 Земельного кодексу України в цьому випадку. Відтак, ГУ Держземагентства у Львівській області не було доведено обґрунтованість застосування ч.3 ст.136 Земельного кодексу України як засобу відмови ОСОБА_2 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що в свою чергу робить таку відмову недопустимою.

Вирішуючи дану справу, суд також вважає за необхідне взяти до уваги норми Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, як частину національного законодавства України.

Так, згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому, як відзначив Європейський суд з прав людини у п.21 рішення у справі «Федоренко проти України», відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності. А виходячи зі змісту п.п.32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства», потрібно ствердити, що майном у значенні ст.1 Першого протоколу до Конвенції необхідно вважати й законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право. Відповідно, очікування ОСОБА_2 отримати майно, а саме, приватизувати земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації, право на що гарантоване чинним законодавством України, слід визнати законним й обґрунтованим. А отже, до такого законного та обґрунтованого очікування й розрахунку набути майно застосовуються норми Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема, приписи щодо можливості позбавлення особи такого права виключно на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, чого в даному випадку, як уже суд дійшов висновку вище, органом публічної влади здійснено не було.

Таким чином, ураховуючи все наведене вище, суд приходить до обґрунтованого висновку, що відповідач вирішуючи питання про надання позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки діяв у порушення приписів чинного законодавства України, необґрунтовано відмовив йому в наданні такого дозволу та прийняв рішення, яке є протиправним і підлягає скасуванню. А тому, відповідні позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення ГУ Держземагентства у Львівській області підлягають до задоволення.

Щодо вимог позивача про зобов'язання ГУ Держземагентства у Львівській області повторно розглянути його клопотання від 21.08.2014 року про надання дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства суд відзначає наступне.

Як уже зазначено судом вище, ГУ Держземагентства у Львівській області, як уповноважений орган державної влади, наділений адміністративною й управлінською компетенцією в частині передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність, про що звертався до нього позивач. Судом також встановлено, що ГУ Держземагентства у Львівській області, відмовивши позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки діяв протиправно, оскільки, порушуючи вимоги закону, прийняв необґрунтоване рішення про відмову в задоволенні клопотання позивача.

У зв'язку з чим, суд відзначає, що, у відповідності до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Частиною 4 ст.105 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може містити вимогу про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. У п.10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 року відзначено, що в разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Зважаючи на вищевикладене, беручи до уваги те, що ГУ Держземагентства у Львівській області, діяло протиправно, суд вважає за необхідне з метою ефективного відновлення порушених прав позивача прийняти рішення, яким зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання від 21.08.2014 року про надання дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а тому, позовні вимоги в цій частині є також обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, у відповідності до позиції Європейського суду з прав людини, висловленої в п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». У той же час, наведені ГУ Держземагентства у Львівській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що могли би підтверджувати відповідність рішення суб'єкта владних повноважень про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки конкретному та вичерпному переліку підстав, з яких громадянину, зацікавленому в одержанні земельної ділянки у власність, може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також могли би вказувати на достатню правову мотивацію такого рішення суб'єкта владних повноважень, як це визначає закон.

Таким чином, аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд у підсумку приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень - ГУ Держземагентства у Львівській області - прийнявши оскаржуване рішення про відмову ОСОБА_2 в наданні дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вимог чинного законодавства України, міжнародних договорів та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Відтак, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держземагентства у Львівській області, викладене в листі №31-13-0.5-816/2-14 від 12.09.2014 року, про відмову в наданні дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, на території земельної ділянки з інвентаризаційним номером НОМЕР_1, що розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту.

Зобов'язати Головне управління Держземагентства у Львівській області (код ЄДРПОУ 38287406) повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 21.08.2014 року про надання дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, на території земельної ділянки з інвентаризаційним номером НОМЕР_1, що розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у сумі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27 квітня 2015 року.