Ухвала

від 14.04.2015 по справі 826/2142/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2015 року м. Київ К/800/56982/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоленд» (далі - Товариство) на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2013 року у справі № 826/2142/13-а за адміністративним позовом Товариства до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ),

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0000081704 від 28.01.2013 року.

Зазначило, що висновки ДПІ щодо неперерахування та несплату до бюджету податку з доходів фізичних осіб є безпідставними, оскільки зазначена в протоколах допиту свідків інформація є недостовірною.

26 квітня 2013 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Товариство звернулося із касаційною скаргою про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 10.01.2013 року до 18.01.2013 року ДПІ була здійснена перевірка Товариства з питань дотримання вимог законодавства щодо укладання трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), за наслідками якої 18.01.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог п. 1.6 ст. 1 , пп. 3.1.1 п. 3.1, п. 3.5 ст. 3 , пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 , пп. 8.1.1. 8.1.2, 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 , п. 19.2 ст. 19 Закону України № 889-IV від 22.05.2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб» занижений податок на доходи фізичних осіб, у розмірі 20 610,00 грн.

28 січня 2013 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000081704 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання із податку з доходів найманих працівників, у розмірі 25 762,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 11.12.2012 року до Управління податкової міліції Державної податкової служби в місті Києві надійшла заява ОСОБА_2 про те, що з кінця 2009 року він працював в Товаристві. При ознайомлені з бухгалтерськими документами Товариства він виявив, що в Товаристві працює 40 осіб, офіційні трудові відносини з якими не оформлювалися, а податок з доходів фізичних осіб не сплачувався, що підтверджується відомостями про виплату заробітної плати зазначеним особам.

У акті перевірки зазначено, що при здійсненні ДПІ перевірки Товариства були використані протоколи допиту працівників Товариства, надані УПМ ДПС у м. Києві і встановлено, що в період з 1.01.2010 року до 31.12.2010 року з виплачених доходів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12., ОСОБА_11 на загальну суму 137 400,00 грн. не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб, у розмірі 20 610,00 грн.

Згідно з протоколами допитів зазначених осіб, вони працювали на різних посадах в Товаристві, отримували відповідну заробітну плату, в залежності від займаної посади, у відомостях про заробітну плату не розписувались, не були офіційно працевлаштовані, трудові договори з ними не укладалися.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України №889-IV від 22.05.2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб» (чинної на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування резидента податком з доходів фізичних осіб є загальний місячний оподатковуваний доход, який відповідно до пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 цього ж Закону включає доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що необхідною умовою для утримання податку з доходів фізичних осіб є наявність факту виплати такого доходу фізичній особі податковим агентом за трудовою чи цивільно-правовою угодою.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Згідно з абз. 1 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6.11.1992 року, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що відповідно до відомостей про нарахування та отримання заробітної плати за період з січня до червня 2010 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_12., ОСОБА_11, працювали в Товаристві та отримували заробітну плату без утримання податків.

Відповідно до пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом.

Згідно з п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України не нарахування, неутримання та/або несплата податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що ДПІ правомірно прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки Товариство у порушення вимог Податкового кодексу України не утримало та не перерахувало до бюджету податок з доходів фізичних осіб, у розмірі 20 610,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220 , 220-1, 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України ,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоленд» відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.