Ухвала

від 27.04.2015 по справі 547/1340/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 547/1340/14-ц Номер провадження 22-ц/786/1188/15Головуючий у 1-й інстанції Халявка В. І. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Винниченка Ю.М., Абрамова П.С., при секретарі: Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2015 року по справі за позовом селянського фермерського господарства «С.Барвінок» до ОСОБА_2 про стягнення коштів за борговою розпискою та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до селянського фермерського господарства «С.Барвінок» та ОСОБА_3 про визнання договору позики удаваним правочином, визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2015 року позовні вимоги селянського фермерського господарства «С.Барвінок» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1, жительки АДРЕСА_1, на користь селянського фермерського господарства «С.Барвінок» с. Коломицівка Глобинського району Полтавської області, код ЄДРПОУ 25167103, розрахунковий рахунок 251671016080 в ПАТ «РайффайзенБанкАваль», м. Київ, МФО 380805 борг у розмірі 46 000 (сорок шість тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь селянського фермерського господарства «С.Барвінок» витрати по сплаті судового збору у розмірі 460 (чотириста шістдесят) гривень.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до селянського фермерського господарства «С.Барвінок» та ОСОБА_3 про визнання договору позики у формі розписки удаваним правочином, визнання недійсним договору про відступлення права вимоги відмовлено.

З рішенням суду не погодилася ОСОБА_2 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову селянського фермерського господарства «С.Барвінок» відмовити повністю, а зустрічні позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає, що рішення місцевого суду є незаконним та необґрунтованим, а також таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судове засідання проводилося за участі представника апелянта, за відсутності сторін, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України , апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 позику в сумі 46 000 гривень, що підтверджується розпискою від 30 листопада 2010 року. Підпис ОСОБА_2 на розписці посвідчено секретарем Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області. Інформацію про умови та термін повернення боргу розписка не містить (а.с.44).

Місцевим судом також встановлено, що 1 червня 2014 року позикодавець ОСОБА_3 та селянське фермерське господарство «С.Барвінок» уклали договір про відступлення права вимоги. Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору ОСОБА_3, як первісний кредитор, передав СФГ «С.Барвінок» право вимоги боргу за борговою розпискою від кількох позичальників, в тому числі і від ОСОБА_2 (а.с.5-6).

Задовольняючи частково позовні вимоги СФГ «С.Барвінок», суд першої інстанції, виходив з того, що у відповідності до положень ст.ст. 1046-1047 ЦК України договір позики грошей який укладений між сторонами підтверджується розпискою відповідача від 30.11.2010 року, а тому наявність у позивача боргового документа, вказують на правомірність позовних вимог позивача, а також на необхідність стягнення із відповідача в судовому порядку коштів наданих в борг по договору позики.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

З огляду на зміст ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика маж бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З матеріалів справи вбачається, що вимогу про повернення боргу позивачем було пред'явлено 18 червня 2014 року та повідомленням про її отримання встановлено, що ОСОБА_2 отримала дану вимогу 18 липня 2014 року, що підтверджується підписом на рекомендованому повідомленні, але до цього часу отримані нею кошти повернуті не були. Наявність боргу відповідача підтверджено позивачем відповідною борговою розпискою, яка міститься в матеріалах справи та в установленому законом порядку недійсною не визнана.

Згідно положень ч.2 ст.1051 ЦК України, якщо договір позики укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші насправді були одержані позичальником від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних висновків та правомірно стягнув з відповідача суму боргу по договору позики в розмірі 46 000 гривень.

Виходячи з положень ст.ст. 512-518 ЦК України, обставин справи, договір про відступлення правової вимоги між позивачем та ОСОБА_3 укладений у відповідності до чинного законодавства, а тому є належною підставою для заміни кредитора у зобов'язанні.

Крім того, доводи апелянта про те, що повідомлення первісного кредитора ОСОБА_3 про відступлення ним прав у зобов'язанні на користь СФГ «С.Барвінок» їй не надавалась є необґрунтованими, оскільки місцевим судом встановлено, що в червні 2014 року ОСОБА_2 була повідомлена про укладення договору про відступлення права вимоги від 1 червня 2014 року, їй же новим кредитором було направлено письмову вимогу про повернення боргу тепер вже СФГ «С.Барвінок».

Вирішуючи позовні вимоги стосовно зустрічного позову суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відмову у його задоволенні, оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування його позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що подаючи до суду зустрічний позов, ОСОБА_2 вказувала на те, що договір позики у формі розписки із посвідчувальним написом від 30.11.2010 року із підписом від її імені є удаваним правочином, що приховує інший правочин. В обґрунтування позову також вказувала, що вона має на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, в оренді якої був зацікавлений ОСОБА_3, а тому вона на відплатній основі видала йому довіреність на вчинення юридично значимих дій щодо земельної ділянки, зокрема розривати договір оренди з попереднім орендарем, укладати такий договір з СФГ «С. Барвінок» і таке інше. Як плату за видачу такої довіреності вона отримала від ОСОБА_3 13 000 гривень.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Як передбачено ст. 244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Беручи до уваги положення викладених вище норм закону, обставини справи, доводи відповідача наведені на обґрунтування зустрічного позову, є необґрунтованими, оскільки зміст правовідносин, якими регулюються зобов'язання за договором позики та правовідносини представництва за довіреністю, є різними за своєю правовою природою, при цьому останні не містять обов'язку щодо оплати вчинених дій, оскільки передбачають добровільну передачу своїх прав іншій особі для представництва перед третіми особами.

Доводи апелянта, щодо необґрунтованості висновків місцевого суду щодо відмови у визнанні недійсним договору про відступлення права вимоги, виходячи з викладених вище мотивів також є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду зроблений на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом дана відповідна правова оцінка.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому задоволенню вони не підлягають.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити .

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 20 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Г.Л. Карпушин