Постанова

від 23.04.2015 по справі 916/3036/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2015 року Справа № 916/3036/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коробенка Г.П.

суддів Прокопанич Г.К.

Шаргала В.І.

за участю представників:

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Збариха С.М., посв. № 028728 від 05.09.2014 року;

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився;

Третьої особи: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на рішення господарського суду Одеської області від 26.11.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 року

у справі № 916/3036/14 господарського суду Одеської області

за позовом прокурора Красноокнянського району Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства в Одеській області

до товариства з обмеженою відповідальністю "РЕН ЕНЕРГО"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Красноокнянської районної ради

про визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року прокурор Красноокнянського району Одеської області, виступаючи в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства в Одеській області звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "РЕН ЕНЕРГО" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Красноокнянської районної ради, просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (кадастровий № 5123155100:01:003:0207) № 2 розташованої на території Красноокнянської селищної ради Одеської області за межами населеного пункту загальною площею 20 га, загальною вартістю 327 520,60 грн. укладений 14.08.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "РЕН ЕНЕРГО" та Головним управлінням Держземагенства в Одеській області на підставі наказу Головного управління Держземагенства в Одеській області від 14.08.2013 року; зобов'язати повернути зазначену земельну ділянку до державної власності в особі Головного управління Держземагенства в Одеській області шляхом її звільнення (т. 1, а.с. 2-4).

Позовні вимоги мотивовано порушенням норм земельного законодавства при укладенні оспорюваного договору.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.11.2014 року (головуючий Зайцев Ю.О., судді Д'яченко Т.Г., Шаратов Ю.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 року (головуючий Величко Т.А., судді Таран С.В., Жеков В.І.) (т. 2, а.с. 138-146) у задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 215-222).

Оскаржені судові акти мотивовано відповідністю договору актам законодавства.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити (т. 2, а.с. 154-158).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.03.2015 року касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.03.2015 року (т. 2, а.с. 152-153).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.03.2015 року продовжено строк розгляду касаційної скарги, розгляд справи відкладено на 23.04.2015 року (т. 2, а.с. 172-174).

У судове засідання 23.04.2015 року представники позивача - Головного управління Держземагенства в Одеській області, відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "РЕН ЕНЕРГО", третьої особи - Красноокнянської районної ради не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача - Головного управління Держземагенства в Одеській області, відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "РЕН ЕНЕРГО", третьої особи - Красноокнянської районної ради.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Головного управління Держземагенства в Одеській області від 14.08.2013 року № ОД/5123155100:01:003/00000027 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду строком на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю "РЕН ЕНЕРГО" для розміщення та експлуатації сонячної електростанції за адресою: Красноокнянська селищна рада (за межами населеного пункту) Красноокнянський район, Одеська область та надано товариству з обмеженою відповідальністю "РЕН ЕНЕРГО" в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 20,0000 га ріллі з земель сільськогосподарського призначення, кадастровий № 5123155100:01:003:0207 для розміщення та експлуатації сонячної електростанції (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) за адресою: Красноокнянська селищна рада (за межами населеного пункту) Красноокнянський район, Одеська область.

Згідно п. 3, 3.1 вказаного наказу до проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки встановлено орендну плату у розмірі 12 земельних податків за 1 рік; після проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та затвердження її у передбаченому законодавством порядку встановлено річну орендну плату у розмірі 3% від визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі.

На підставі зазначеного наказу 14.08.2013 року між Головним управлінням Держземагенства в Одеській області та товариством з обмеженою відповідальністю "РЕН ЕНЕРГО" було укладено договір оренди землі № 02, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий № 5123155100:01:003:0207) з земель сільськогосподарського призначення загальною площею 20,0000 га, у тому числі: ріллі - 20,000 га для розміщення та експлуатації сонячної електростанції, розташовану на території Красноокнянської селищної ради Красноокнянського району Одеської області (за межами населеного пункту) строком на 49 років (т. 1, а.с. 9-16).

Згідно п. 2.4 договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки не проведена.

Пунктами 4.1-4.2 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Красноокнянської селищної ради в ВДК у Красноокнянському районі Одеської області у розмірі 12 земельних податків, а саме, 56 270,64 грн. за 1 рік, що складає 4 689,22 грн. за один місяць. Після проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється щорічно з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами.

Відповідно до п. 9.4.7, 9.4.8 договору орендар зобов'язався після законодавчого врегулювання порядку проведення нормативно-грошової оцінки земель протягом 1 року здійснити всі передбачені законодавством заходи, спрямовані на виготовлення та затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що орендується; самостійно щорічно обчислювати орендну плату з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі станом на 1 січня поточного року та враховуючи вимоги п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України не пізніше 20 лютого поточного року подавати відповідному органу доходів і зборів за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Згідно витягу № 19310048 від 20.03.2014 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права товариством з обмеженою відповідальністю "РЕН ЕНЕРГО" зареєстровано право оренди спірної земельної ділянки за договором № 02 від 14.08.2013 року.

За актом приймання-передачі від 02.10.2013 року вищезазначена земельна ділянка передана орендареві.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сторони включили до оспорюваного договору всі необхідні істотні умови відповідно до законодавства, чинного на час укладення договору, у тому числі розмір орендної плати, а проведення нормативної грошової оцінки землі не є обов'язковою, з огляду на приписи Податкового кодексу України.

Крім того, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку, що оскільки оспорюваний договір укладено на підставі наказу Головного Управління Держземагенства в Одеській області від 14.08.2013 року № ОД/5123155100:01:003/00000027, який є чинним, відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди землі № 02 від 14.08.2013 року.

Також суди попередніх інстанцій зазначили про недоведення прокурором порушення інтересів держави.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є хибними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на 14.08.2013 року) однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 21 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на 14.08.2013 року) визначено, що орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін в договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 1 п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України та ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакціях, чинних станом на 14.08.2013 року) для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка, згідно п. 12, 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оцінку земель", являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами.

Отже, законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Проте суди попередніх інстанцій ототожнили поняття "земельний податок" та "орендна плата за землю", внаслідок чого дійшли помилкового висновку, що положення ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" щодо обов'язковості проведення нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати суперечать положенням Податкового кодексу України, яким передбачено можливість і порядок обчислення орендної плати за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, оскільки відповідно до п. 14.1.72 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Водночас згідно п. 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Отже, земельний податок і орендна плата за своєю правовою природою є різними видами платежів, які мають різний порядок обчислення та нарахування.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Згідно п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 4 7 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Суди попередніх інстанцій у порушення приписів зазначених норм процесуального права не дослідили обгрунтування звернення прокурора саме в інтересах Головного управління Держземагентства в Одеській області, викладених у позові, зокрема, те, що укладення оспорюваного договору без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки створило умови спричинення шкоди фінансовим інтересам держави у вигляді ненадходжень до бюджету коштів.

Таким чином, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111 9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 26.11.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 року у справі № 916/3036/14 скасувати.

Справу № 916/3036/14 передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Г.К. Прокопанич

В.І. Шаргало