Рішення

від 27.04.2015 по справі 910/4395/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2015Справа №910/4395/15-г

За позовомПриватного підприємства "Українська аграрна техніка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" простягнення 129618,21 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Алексєєва Л.Г. - представник за довіреністю

від відповідача: Ступнік С.В. - представник за довіреністю

СУТЬ СПОРУ :

Заявлено позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" заборгованості за договором № 3103/14 від 31.03.2014 в розмірі 129 618,21 грн., в тому числі 93146,89 грн. заборгованості за основним платежем, 28315,30 грн. заборгованості по відсоткам, 4861,63 грн. пені, 499,98 грн. 3% річних, 2794,41 грн. інфляційних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору №3103/14 від 31.03.2014 позивач поставив відповідачу визначений договором товар, втім відповідач, в порушення умов даного договору, свої зобов'язання по своєчасній оплаті поставленого товару, належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 порушено провадження у справі №910/4395/15-г та призначено розгляд справи на 23.03.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2015 в зв'язку з відпусткою судді Грєхової О.А. змінено дату судового засідання на 30.03.2015.

В судовому засіданні 30.03.2015 позивач подав документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі.

Відповідач в судовому засіданні 30.03.2015 подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з підстав того, що позивач не надавав коригувальних актів зміни вартості товару з врахуванням динаміки валютного курсу, а тому стягнення курсової різниці не є законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні 30.03.2015 у відповідності до вимог ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 27.04.2015.

Представник позивача в судовому засіданні 27.04.2015 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

В свою чергу, представник відповідача в судовому засіданні 27.04.2015 проти позову заперечив у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 27.04.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.03.2014 між Приватним підприємством «Українська аграрна техніка» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агройл 1995» (покупець) було укладено Договір №3103/14, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати, а покупець - прийняти у власність агрегат ґрунтообробний комбінований АПК-7,5 «Партнер» заводський №400 в кількості 1 одиниця, ціна одного комплексу з ПДВ 470000,00 грн. (п. 1.1. Договору).

Загальна вартість товару за цим договором складає 470000,00 грн. на дату укладення цього договору ( п. 2.1. Договору).

Пунктом 2.2. Договору сторони погодили, що оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Передплата - 235000,00 грн. до 02.04.2014; залишок - 235000,00 грн. перераховується в долари США по курсу НБУ 10,954 грн./долар США і складає 21453 USD. Залишок суми надається на умовах товарного кредиту під 12% річних і сплачується частинами в гривнях за курсом НБУ на момент оплати: 21453 USD + 12% річних на залишок до 30.11.2014.

За умовами п. 4.4. Договору строк поставки товару до 03.04.2014.

Відповідно до п. 9.2. Договору даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання.

На виконання умов Договору №3103/14 від 31.03.2014 позивач здійснив поставку узгодженого товару, що підтверджується видатковою накладною №112 від 02.04.2014, яка підписана уповноваженими особами сторін без заперечень та скріплена печатками підприємств.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Позаяк відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого обладнання, оплату належним чином не здійснив, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за поставлене обладнання в сумі 93146,89 грн.

При цьому, розмір заборгованості вирахуваний позивачем виходячи з загальної вартості обладнання, яка розрахована у відповідності до п. 2.2.2. Договору, у зв'язку зі зміною офіційного курсу долара.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2.2. Договору сторони визначили, що передплата - 235000,00 грн. сплачується до 02.04.2014; залишок - 235000,00 грн. перераховується в долари США по курсу НБУ 10,954 грн./долар США і складає 21453 USD. Залишок суми надається на умовах товарного кредиту під 12% річних і сплачується частинами в гривнях за курсом НБУ на момент оплати: 21453 USD + 12% річних на залишок до 30.11.2014.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, за приписами ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (п.п. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України).

Отже, чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак, не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

В свою чергу, ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України допускається можливість зміни ціни після укладення договору у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, тобто, сторони мають право узгодити в договорі як розмір ціни, так і спосіб її визначення чи подальшої зміни.

Правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що в силу принципу свободи договору сторони вправі погодити в договорі грошові зобов'язання в іноземній валюті, визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а також погодити здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

В п. 2.2 Договору №3103/14 від 31.03.2014, сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої вартості товару у визначених випадках, без укладення будь-яких письмових документів та визначено спосіб перегляду вартості товару. Чинне законодавство не містить прямого застереження про недійсність відповідної домовленості.

Відтак, враховуючи факт виконання позивачем своїх договірних зобов'язань в частині поставки визначеного договором обладнання та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару, загальна вартість якого правомірно визначена з урахуванням п. 2.2 договору, підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 93146,89 грн.

Крім того, у позовній заяві позивач просить застосувати до відповідача штрафні санкції та стягнути на його користь пеню в сумі 4861,63 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Позаяк, в ст. 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Позивачем не надано доказів того, що між позивачем та відповідачем існувала письмова угода щодо пені, яка застосовується у випадку прострочення відповідачем оплати заборгованості, а посилання позивача на п. 8.2. Договору є безпідставними, оскільки вказаним пунктом передбачена відповідальність продавця за прострочку поставки товару.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 4861,63 грн. за несвоєчасну оплату заборгованості задоволенню не підлягають, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення 28315,30 грн. заборгованості по процентам за період з 02.04.2013 по 25.01.2015.

Як зазначалося вище, п. 2.2.2. Договору сторони погодили, що залишок суми (21453 доларів США) надається на умовах товарного кредиту під 12% річних і сплачується частинами в гривнях за курсом НБУ на момент оплати: 21453 USD + 12% річних на залишок до 30.11.2014.

Частиною 1 статті 695 Цивільного кодексу України встановлено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодексу (частина 3 вказаної статті).

У силу частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (абзац 2 частини 5 цієї статті).

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 12% річних, суд дійшов висновку, що розрахунок невірний, оскільки згідно умов договору кінцевий платіж у розмірі у розмірі 21453 доларів США покупець мав провести до 30.11.2014, а стягнення процентів після цієї дати не ґрунтується на приписах пункту 2.2.2. Договору, оскільки даним пунктом не передбачено стягнення з покупця процентів у разі несвоєчасної оплати. Однак, враховуючи ту обставину, що за перерахунком суду сума 12% річних становить більше ніж 28135,30 грн., це фактично призведе до виходу судом за межі позовних вимог.

Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

У зв'язку з тим, що клопотання в порядку, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, до позовної заяви не додано та в судовому засіданні представником позивача не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині вимог про стягнення 12% річних, а тому стягненню з відповідача підлягає 28315,30 грн. 12% річних.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 499,98 грн. 3 % річних за період з 01.12.2014 по 23.01.2015 та 2794,41 грн. інфляційних втрат за період з 30.11.2014 по 23.01.2015.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Водночас, суд звертає увагу на те, що інфляційні втрати в даному випадку не підлягають задоволенню.

Так, в постанові від 23.07.2009 у справі №15/351-08 Вищий господарський суд України наголосив на тому, що курсова різниця - це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах, що виникає в зв'язку із знеціненням грошових коштів.

Втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Фактично сума, що виникає в зв'язку з курсовою різницею, і є інфляційними втратами.

Крім того, в п. 8.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначається, що вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Відтак, оскільки сторонами при укладанні договору передбачено відшкодування курсової різниці, підстав для стягнення інфляційних втрат не вбачає.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, а його доводи викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вищенаведеним.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору в цій частині в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агройл 1995» (01034, м. Київ, вул. Стрілецька, 24-б, код ЄДРПОУ 38061007) на користь Приватного підприємства «Українська аграрна техніка» (61145, м. Харків, вул. Космічна, 23, кімната 913; код ЄДРПОУ 33127969) 93146 (дев'яносто три тисячі сто сорок шість) грн. 89 коп. - основного боргу, 28315 (двадцять вісім тисяч триста п'ятнадцять) грн. 30 коп. - 12% річних, 499 (чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 98 коп. 3 % річних та 2439 (дві тисячі чотириста тридцять дев'ять) грн. 24 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Повне рішення складено 28.04.2015р.

Суддя О.А.Грєхова