Постанова

від 13.10.2015 по справі 910/4395/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року Справа № 910/4395/15-г Вищий господарський суду України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л. за участю представників: пп "Українська аграрна техніка" тов "Агройл 1995" розглянув касаційну скаргу Денисенко О.В. Ступнік С.В., Ступнік В.С. приватного підприємства "Українська аграрна техніка" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015 року у справі№ 910/4395/15-г господарського суду міста Києва за позовомприватного підприємства "Українська аграрна техніка" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" простягнення 129 618, 21 грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року (суддя Грєхова О.А.) позовні вимоги задоволено частково. Суд вирішив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" на користь приватного підприємства "Українська аграрна техніка" 93 146 грн. 89 коп. - основного боргу, 28 315 грн. 30 коп. - 12% річних, 499 грн. 98 коп. 3% річних та 2439 грн. 24 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами наявність заборгованості внаслідок порушення умов договору. Враховуючи підтвердженість факту наявності заборгованості, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 12% річних та 3% річних. В частині стягнення пені судом відмовлено, оскільки стягнення таких штрафних санкцій не передбачено умовами договору. Також, судом відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки сторонами при укладенні договору передбачено відшкодування курсової різниці.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015р. (судді: Агрикова О.В., Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року скасовано частково.

Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі №910/4395/15-г викласти в наступній редакції:

"1. Позов приватного підприємства "Українська аграрна техніка" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" про стягнення 129 618,21 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" (01034, м. Київ, вул. Стрілецька, 24-б, код ЄДРПОУ 38061007) на користь приватного підприємства "Українська аграрна техніка" (61145, м. Харків, вул. Космічна, 23, кімната 913; код ЄДРПОУ 33127969) грошові кошти, а саме: 12% річних у сумі 18 851 (вісімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят одна гривня) 51 копійка, 3% річних у сумі 416 (чотириста шістнадцять гривень) 30 копійок, інфляційні втрати у сумі 2 700 (дві тисячі сімсот гривень) 00 копійок та судовий збір у сумі 439 (чотириста тридцять дев'ять гривень) 36 копійок.

3. В іншій частині позову відмовити.".

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясування обставин, а саме встановлено, що грошові кошти у сумі 70 000,00 грн. згідно платіжних доручень №551, №608, №615 було здійснено до 30.11.2014 року, тобто в межах строків, передбачених умовами договору; грошові кошти у сумі 165 000,00 грн. були перераховані на рахунок позивача після 30.11.2014 року, тобто з порушенням строків, визначених умовами договору, що є підставою для застосування штрафних санкцій.

Здійснивши розрахунок 3% річних за період з 30.11.2014 року по 26.12.2014 року, колегія суддів дійшла висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги в цій частині у сумі 416,30 грн.

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат за період з 30.11.2014 року по 26.12.2014 року, колегія суддів дійшла висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 2 700,00 грн.

Суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував узгодження сторонами ціни за поставлений товар саме в іноземній валюті.

Зважаючи на вищенаведене, а також на те, що в єдиному документі, який підтверджує вартість поставленого товару (видаткова накладна №112 від 02.04.2014 року) визначено ціну лише в гривнях, то колегія суддів не вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин п.2.2 договору.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, рішення залишити без зміни.

Скаржник доводить, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст.ст. 192, 524, 525, 526, 533, 632, 692 ЦК України, які надають сторонам право визначити грошовий еквівалент вартості товару в іноземній валюті, тому в силу принципу свободи договору сторони правомірно визначили у п. 2.2. договору розмір ціни та спосіб її визначення.

Розрахунок судом апеляційної інстанції 12 відсотків річних та 3 відсотків річних за порушення грошового зобов'язання є невірним.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, приходить до висновку, що касаційні скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, внаслідок чого виникла заборгованість.

Як встановлено судом першої інстанції, 31.03.2014 року між приватним підприємством "Українська аграрна техніка" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" (покупець) було укладено Договір №3103/14 (далі за текстом - договір).

У відповідності до п.1.1. вказаного договору продавець зобов'язується передати, а покупець - прийняти у власність агрегат ґрунтообробний комбінований АПК-7,5 "Партнер" заводський №400 в кількості 1 одиниця, ціна одного комплексу з ПДВ 470000,00 грн.

Загальна вартість товару за цим договором складає 470 000,00 грн. на дату укладення цього договору ( п. 2.1. Договору).

Згідно з пунктом 2.2. договору сторони погодили, що оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Передплата - 235000,00 грн. до 02.04.2014 року; залишок - 235000,00 грн. перераховується в долари США по курсу НБУ 10,954 грн./долар США і складає 21453 USD. Залишок суми надається на умовах товарного кредиту під 12% річних і сплачується частинами в гривнях за курсом НБУ на момент оплати: 21453 USD + 12% річних на залишок до 30.11.2014 року.

Умовами п. 4.4. договору визначено строк поставки товару до 03.04.2014 року.

У відповідності до п. 9.2. Договору даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку узгодженого товару, що підтверджується видатковою накладною №112 від 02.04.2014 року, яка підписана уповноваженими особами сторін без заперечень та скріплена печатками підприємств.

Відповідачем в період з 01.04.2014 року по 26.12.2014 року на розрахунковий рахунок позивача були перераховані кошти на загальну суму 470 000,00 грн.

Розмір заборгованості розрахований у відповідності до п.2.2. договору, у зв'язку зі зміною офіційного курсу долара та складає 93 146,89 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Застосовуючи положення п.2.2, місцевий господарський суд взяв до уваги доводи позивача про величину зміни курсу долара США до гривні, що є основою для розрахунку курсової різниці.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду про правомірність стягнення з відповідача суми курсової різниці відповідно до п.2.2. договору з огляду на наступне.

За статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

Таким чином, висновки апеляційного господарського суду, що визначаючи ціну товару за умовами договору в доларовому еквіваленті, фактично змінено ціну товару не грунтується на умовах договору.

Слід зазначити, що за нормою ст. 629 ЦК України умови договору є обов'язковими для виконання сторонами, за винятком випадку, коли такі умови визнано недійсними в установленому порядку.

Таких обставин, що виключали б застосування певних умов договору у правовідносинах сторін судом апеляційної інстанції встановлено не було, тому неврахування відповідних умов договору неправомірне.

Відповідні умови договору апеляційним судом фактично помилково порівняні з актом, який господарський суд має право не застосовувати у випадку, якщо ці акти не відповідають законодавству.

Щодо розрахунку позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам згідно умов договору та 3 відсотків річних колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 2.2.2. Договору сторони визначили, що залишок суми надається на умовах товарного кредиту під 12% річних.

У відповідності до ч. 1 ст. 695 Цивільного кодексу України встановлено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодексу (частина 3 вказаної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (абзац 2 частини 5 цієї статті).

Колегія суддів зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що умовами договору передбачено нарахування 12% річних суд правомірно задовольнив вимоги позову в цій частині з огляду на розрахунок позивача.

Приймаючи до уваги, що здійснений апеляційним судом розрахунок здійснено без врахування суми заборгованості, визначеної на умовах п.2.2 договору, тому з врахуванням вищенаведених мотивів у суду касаційної інстанції немає підстав погодитися з таким розрахунком, відтак він визнається таким, що не спростовує розрахунку виконаного позивачем та взятого до уваги судом першої інстанції.

Одночасно, враховуючи вимоги касаційної скарги про залишення в силі рішення місцевого господарського суду слід визнати, що позивач погоджується з розрахунком місцевого господарського суду в частині вимог про стягнення 12 відсотків річних та 3 відсотків річних, тому в цій частині рішення господарського суду першої інстанції залишається в силі.

Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту шостого ст. 111 9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, відповідно, наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, натомість висновки апеляційного господарського суду визнає такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, тому вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а рішення господарського суду першої інстанції залишенню в силі.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 , 111 13 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2015р. у справі № 910/4395/15-г господарського суду міста Києва скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року залишити в силі.

Витрати по сплаті судового збору віднести на товариство з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995". Господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун