Постанова

від 20.07.2015 по справі 910/4395/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2015 р. Справа№ 910/4395/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились;

від відповідача - Ступнік В.С. (дов. №28 від 08.12.2014 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995"

на рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року

у справі №910/4395/15-г (суддя Грєхова О.А.)

за позовом приватного підприємства "Українська аграрна техніка", м. Харків

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995", м. Київ

про стягнення 129 618,21 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року приватне підприємство "Українська аграрна техніка" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" про стягнення 129 618,21 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі №910/4395/15-г позовні вимоги задоволено частково. Суд вирішив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" на користь приватного підприємства "Українська аграрна техніка" 93 146 грн. 89 коп. - основного боргу, 28 315 грн. 30 коп. - 12% річних, 499 грн. 98 коп. 3% річних та 2439 грн. 24 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами наявність заборгованості внаслідок порушення умов договору. Враховуючи підтвердженість факту наявності заборгованості, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 12% річних та 3% річних. В частині стягнення пені судом відмовлено, оскільки стягнення таких штрафних санкцій не передбачено умовами договору. Також, судом відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки сторонами при укладенні договору передбачено відшкодування курсової різниці.

Не погодившись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі №910/4395/15-г у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 року прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" на рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі №910/4395/15-г до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г. та призначено розгляд справи на 10.06.2015 року.

26.05.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, у відповідності до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року, у зв'язку із перебуванням судді Рудченка С.Г. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Агрикова О.В., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" на рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі №910/4395/15-г прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи №910/4395/15-г на 10.06.2015 року.

В судовому засіданні 10.06.2015 року оголошено перерву до 08.07.2015 року на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

10.06.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшли додаткові документи на виконання вимог суду для долучення до матеріалів справи.

22.06.2015 року до канцелярії суду надійшли письмові пояснення позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 року відкладено розгляд апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Агройл 1995» у справі №910/4395/15-г на 20.07.2015 року.

В судове засідання, призначене на 20.07.2015 року, представник позивача не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, про причини неявки суд не повідомив.

В судове засідання, призначене на 20.07.2015 року, з'явився представник відповідача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду. Не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача. Вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковій зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 31.03.2014 року між приватним підприємством "Українська аграрна техніка" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" (покупець) було укладено Договір №3103/14 (далі за текстом - договір) (а.с. 12-13).

У відповідності до п.1.1. вказаного договору продавець зобов'язується передати, а покупець - прийняти у власність агрегат ґрунтообробний комбінований АПК-7,5 "Партнер" заводський №400 в кількості 1 одиниця, ціна одного комплексу з ПДВ 470000,00 грн.

Загальна вартість товару за цим договором складає 470 000,00 грн. на дату укладення цього договору ( п. 2.1. Договору).

Згідно з пунктом 2.2. договору сторони погодили, що оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Передплата - 235000,00 грн. до 02.04.2014 року; залишок - 235000,00 грн. перераховується в долари США по курсу НБУ 10,954 грн./долар США і складає 21453 USD. Залишок суми надається на умовах товарного кредиту під 12% річних і сплачується частинами в гривнях за курсом НБУ на момент оплати: 21453 USD + 12% річних на залишок до 30.11.2014 року.

Умовами п. 4.4. договору визначено строк поставки товару до 03.04.2014 року.

У відповідності до п. 9.2. Договору даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання.

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Визначаючи правову природу відносин, що склались між сторонами в ході виконання договору, колегією суддів встановлено, що такі відносини мають ознаки договору поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що на виконання умов договору позивач здійснив поставку узгодженого товару, що підтверджується видатковою накладною №112 від 02.04.2014 року (а.с. 15), яка підписана уповноваженими особами сторін без заперечень та скріплена печатками підприємств.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідачем в період з 01.04.2014 року по 26.12.2014 року на розрахунковий рахунок позивача були перераховані кошти на загальну суму 470 000,00 грн.

Розмір заборгованості, вирахуваний позивачем виходячи з загальної вартості обладнання, яка розрахована у відповідності до п.2.2. договору, у зв'язку зі зміною офіційного курсу долара та складає 93 146,89 грн.

Колегія суддів не погоджується із висновком місцевого господарського суду про підставність стягнення з відповідача суми курсової різниці відповідно до п.2.2. договору з огляду на наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Застосовуючи положення п.2.2, місцевий господарський суд взяв до уваги доводи позивача про величину зміни курсу долара США до гривні, що лягло в основу для розрахунку курсової різниці.

Згідно з частинами 1, 2 статті 189 Кодексу ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.

Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

В листі Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, від 21.12.2007 року за №9563 вказано, що при визначенні ціни у договорі слід враховувати положення ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України про те, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Отже, сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

За статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував узгодження сторонами ціни за поставлений товар саме в іноземній валюті.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, єдиним документом, який підтверджує вартість поставленого позивачем відповідачу товару є видаткова накладна №112 від 02.04.2014 року, в якій визначено ціну товару лише в гривнях.

Зважаючи на вищенаведене, а також на те, що в єдиному документі, який підтверджує вартість поставленого товару (видаткова накладна №112 від 02.04.2014 року) визначено ціну лише в гривнях, то колегія суддів не вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин п.2.2 договору.

Наявні в матеріалах справи міжнародні товарно-транспортні накладні та митні декларації за 2013р, не свідчать про придбання комплектуючих позивачем саме для виробництва агрегату ґрунтообробного комбінованого АПК-7,5 «Партнер», за відсутності жодних доказів використання, зазначених у вказаних документах матеріалів, при виробництві товару, проданого відповідачу.

Колегія суддів, бере до уваги той факт, що виробником агрегату ґрунтообробного комбінованого АПК-7,5 «Партнер» є безпосередньо позивач, яким не надано належних та допустимих доказів імпортної складової структури ціни.

Натомість суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, зазначених обставин справи та умов договору не врахував, та помилково виходив з наявності правових підстав для стягнення з відповідача курсової різниці у даних правовідносинах сторін, що вплинуло на правильність розгляду вказаних вимог.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що визначаючи ціну товару за умовами договору в доларовому еквіваленті, фактично змінено ціну товару.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 4 861,63 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (пункт 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині у зв'язку з відсутністю письмової угоди між сторонами щодо стягнення пені за неналежне виконання умов договору покупцем.

Щодо позовних вимог про стягнення 28 315,30 грн. заборгованості по процентам колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 2.2.2. Договору сторони визначили, що залишок суми надається на умовах товарного кредиту під 12% річних.

У відповідності до ч. 1 ст. 695 Цивільного кодексу України встановлено, що договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу. До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодексу (частина 3 вказаної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (абзац 2 частини 5 цієї статті).

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що умовами договору передбачено нарахування 12% річних, зробивши перерахунок стягуваної суми за період з 01.04.2014 року по 30.11.2014 року (сума боргу - 235 000,00 грн.), колегія суддів дійшла висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги в цій частині у сумі 18 851,51 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 499,98 грн. 3 % річних та 2 794,41 грн. інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, на виконання умов договору, було здійснено наступні платежі:

- платіжне доручення №136 від 01.04.2014 року (а.с. 16) на суму 235 000,00 грн.;

- платіжне доручення №551 від 15.10.2014 року (а.с. 17) на суму 35 000,00 грн.;

- платіжне доручення №608 від 13.11.2014 року (а.с. 18) на суму 18 000,00 грн.;

- платіжне доручення №615 від 13.11.2014 року (а.с. 19) на суму 17 000,00 грн.;

- платіжне доручення №652 від 04.12.2014 року (а.с. 20) на суму 20 000,00 грн.;

- платіжне доручення №655 від 05.12.2014 року (а.с. 21) на суму 45 000,00 грн.;

- платіжне доручення №668 від 10.12.2014 року (а.с. 22) на суму 50 000,00 грн.;

- платіжне доручення №699 від 24.12.2014 року (а.с. 23) на суму 20 000,00 грн.;

- платіжне доручення №704 від 26.12.2014 року (а.с. 24) на суму 30 000,00 грн.

Колегією суддів встановлено, що грошові кошти у сумі 70 000,00 грн. згідно платіжних доручень №551, №608, №615 було здійснено до 30.11.2014 року, тобто в межах строків, передбачених умовами договору.

Однак, грошові кошти у сумі 165 000,00 грн. були перераховані на рахунок позивача після 30.11.2014 року, тобто з порушенням строків, визначених умовами договору, що є підставою для застосування штрафних санкцій.

Здійснивши розрахунок 3% річних за період з 30.11.2014 року по 26.12.2014 року, колегія суддів дійшла висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги в цій частині у сумі 416,30 грн.

Також, здійснивши розрахунок інфляційних втрат за період з 30.11.2014 року по 26.12.2014 року, колегія суддів дійшла висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 2 700,00 грн.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила під час апеляційного провадження у справі, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" на рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі №910/4395/15-г підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню на підставі ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" на рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі №910/4395/15-г задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі №910/4395/15-г скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2015 року у справі №910/4395/15-г викласти в наступній редакції:

«1. Позов приватного підприємства "Українська аграрна техніка» до товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" про стягнення 129 618,21 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995" (01034, м. Київ, вул. Стрілецька, 24-б, код ЄДРПОУ 38061007) на користь приватного підприємства "Українська аграрна техніка» (61145, м. Харків, вул. Космічна, 23, кімната 913; код ЄДРПОУ 33127969) грошові кошти, а саме: 12% річних у сумі 18 851 (вісімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят одна гривня) 51 копійка, 3% річних у сумі 416 (чотириста шістнадцять гривень) 30 копійок, інфляційні втрати у сумі 2 700 (дві тисячі сімсот гривень) 00 копійок та судовий збір у сумі 439 (чотириста тридцять дев'ять гривень) 36 копійок.

3. В іншій частині позову відмовити.».

4. Стягнути з приватного підприємства "Українська аграрна техніка» (61145, м. Харків, вул. Космічна, 23, кімната 913; код ЄДРПОУ 33127969) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агройл 1995"(01034, м. Київ, вул. Стрілецька, 24-б, код ЄДРПОУ 38061007) 999 (дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень) 96 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Справу №910/4395/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз