Рішення

від 23.04.2015 по справі 911/956/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2015 р. Справа № 911/956/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус», Київська обл., смт. Ворзель про стягнення 165 535,10 грн., за участю представників:

позивача:Малиневський П.П., довіреність №1 від 26.02.2015 року; відповідача:Сердюк Н.О., довіреність №б/н від 20.03.2015 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (відповідач) про стягнення 120 582,27 грн. основного боргу, 30 407,01 грн. інфляційної складової боргу, 5 248,84 грн. 3% річних, 9 296,98 грн. пені, а загалом 165 535,10 грн. у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з оплати поставленого товару за дилерським договором №1-017-03 від 04.03.2013 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.03.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 02.04.2015 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.04.2015 року розгляд справи було відкладено на 16.04.2015 року.

16.04.2015 року через канцелярію господарського суду Київської області відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечив в повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Через канцелярію господарського суду Київської області 16.04.2015 року представник позивача подав клопотання, у якому просив суд покласти на відповідача витрати на адвокатські послуги.

У судовому засіданні 16.04.2015 року було оголошено перерву у розгляді справи до 23.04.2015 року.

23.04.2015 року через канцелярію господарського суду Київської області позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої сума основного боргу складає 105 582,27 грн.

Через відділ діловодства господарського суду Київської області 23.04.2015 року від відповідача надійшла заява, в якій останній просив суд розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.03.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (дилер) було укладено дилерський договір №1-017-03 (договір), згідно п. 2.1. якого, постачальник передає продукт дилеру, а дилер отримує, оплачує та реалізує його користувачам або іншим особам від свого імені та за свій рахунок.

Відповідно до п. 5.2. договору, оплата за продукт здійснюється на підставі рахунків постачальника, що виставлені у національній валюті України, шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на банківський рахунок постачальника не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку.

Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач на виконання вимог п. 2.1. договору, з дотриманням положень ст.ст. 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 310 264,01 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками відповідача без будь-яких заперечень з приводу зазначених у вказаних видаткових накладних вартості, кількості та якості поставленого позивачем товару, з метою засвідчення факту прийняття відповідачем товару в обсязі, кількості, якості та вартості, визначених у видатковій накладній, копії яких знаходяться в матеріалах справи. Факт прийняття товару за вказаними видатковими накладними уповноваженим представником відповідача підтверджується довіреностями, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Тобто, підписані відповідачем видаткові накладні без будь-якого зазначення відповідачем про незгоду із зазначеною у вказаних видаткових накладних вартістю, обсягом та якістю поставленого позивачем товару свідчать про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.

Як вказує позивач, відповідач належним чином не виконав зобов'язань за договором щодо повної оплати отриманого товару, оплативши товар частково, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 105 582,27 грн. за видатковими накладними №374 від 17.05.2013 року, №423 від 23.05.2013 року, №434 від 24.05.2013 року, №438 від 27.05.2013 року, №705 від 15.08.2013 року, №731 від 27.08.2013 року, №818 від 26.09.2013 року, №882 від 21.10.2013 року, №894 від 25.10.2013 року, №988 від 27.12.2013 року, №64 від 19.03.2014 року, №84 від 25.03.2014 року.

Разом з тим, позивачем та відповідачем підписано акт звіряння взаємних розрахунків, скріплений печатками сторін, з якого вбачається, що станом на 31.12.2014 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 105 582,27 грн.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази сплати відповідачем заборгованості за дилерським договором №1-017-03 від 04.03.2013 року у сумі 105 582,27 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач довів суду та відповідач не спростував належними і допустимими доказами те, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за дилерським договором №1-017-03 від 04.03.2013 року у вигляді боргу у сумі 105 582,27 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за дилерським договором №1-017-03 від 04.03.2013 року у вигляді боргу у сумі 105 582,27 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат встановив, що заявлені позивачем до стягнення розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є арифметично невірними, оскільки позивачем нараховані 3% річних та інфляційні втрати за період з 19.12.2014 року по 25.02.2015 року у якому сума боргу у розмірі 8 876,77 грн. за видатковою накладною №130 від 04.04.2014 року та сума боргу у розмірі 6 123,23 грн. за видатковою накладною №84 від 25.03.2014 року не існувало, у зв'язку з чим стягненню підлягає розмір 3% річних та інфляційних втрат, здійснений за розрахунком суду у сумі 5 165,01 грн. та 30 370,12 грн. відповідно.

В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату отриманого товару в позові слід відмовити.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до п. 7.6. договору, у випадку порушення дилером строків оплати продукту постачальник має право вимагати від дилера сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період такого прострочення, від простроченої суми заборгованості за кожний день прострочення. Нарахування пені за прострочення виконання грошових зобов'язань припиняється з дня наступного за днем надходження платежу на рахунок постачальника.

Враховуючи вищевикладені норми закону та умови договору, позивачем у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати отриманого товару нарахована пеня у розмірі 9 296,98 грн. відповідно наданого розрахунку, який відповідає вимогам закону.

Таким чином, позов в частині стягнення пені в розмірі 9 296,98 грн., яка нарахована позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару за вказаним договором є обґрунтованим, і тому підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались позивачем суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмета спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, позивач просить покласти на відповідачів витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 1 150,00 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, договір про надання правової допомоги №27/03-1 від 27.03.2015 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5296/10 від 12.03.2015 року, виписку по особовому рахунку №262041347893.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним (Інформаційний лист Вищого господарського суду України №01-8/155 від 13.02.2002р.).

При вирішенні питань, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, слід також враховувати викладене в абзаці третьому пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» від 14.12.2007р., за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Дослідивши матеріали справи та визначаючи роль адвоката Малиневського П.П. у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи №911/956/15, суд вважає заявлену суму витрат на послуги адвоката в розмірі 1 150,00 грн. співрозмірною з ціною позову та такою, що підлягає задоволенню.

Абзацом 3 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог, суд, на підставі ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на відповідача судові витрати у вигляді судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 3 008,29 грн. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1 150,00 грн.

Згідно статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року , в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» станом на 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.

Згідно п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, розмір судового збору за розгляд позовних заяв поданих у 2014 році в господарському суді майнового характеру становить не менше 1 827,00 грн. та не більше 73 080,00 грн.

Оскільки позивачем пред'явлено позовну вимоги про стягнення 150 535,10 грн. з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, то судовий збір мав бути сплачений в розмірі 3 010,70 грн.

Проте, позивачем подане платіжне доручення №2482 від 26.02.2015 року, з якого вбачається, що судовий збір сплачено в розмірі 3 310,70 грн., тобто у більшому розмірі ніж передбачено законом.

Пункт 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, зайво сплачений позивачем судовий збір в сумі 300,00 грн. підлягає поверненню позивачу.

23.04.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробонус» подало до суду заяву №2204-2014 від 22.04.2015 року про розстрочку виконання рішення суду.

Пунктом 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суду при прийнятті рішення надано право відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому слід ураховувати приписи статті 121 Господарського процесуального кодексу України про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Натомість суду не надано право, ухвалюючи рішення, змінювати спосіб і порядок його виконання. Також відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині рішення вказуються строк сплати грошових сум у разі відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Як зазначено в ч. 1 п. 7.1. ст. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», господарський суд на підставі статті 121 Господарського процесуального кодексу України має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно пп. 7.1.2. п. 7.1 ст. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Як передбачено п. 7.2 ст. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З урахуванням викладеного вище, суд встановив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів скрутного фінансового становища та дійшов висновку щодо відсутності у даному випадку виняткових обставин, що надавали б можливість вважати наявними підстави для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» подало до суду заяву №2204-2014 від 22.04.2015 року про розстрочку виконання рішення суду у справі №911/956/15.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (08296, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Крупської, буд. 18, код 36426339) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (01042, м. Київ, вул. Філатова, 10-А, оф. 2/16, код 38388637) 105 582 (сто п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят дві) грн. 27 коп. основного боргу, 30 370 (тридцять тисяч триста сімдесят) грн. 12 коп. інфляційної складової боргу, 5 165 (п'ять тисяч сто шістдесят п'ять) 01 коп. 3% річних, 9 296 (дев'ять тисяч двісті дев'яносто шість) грн. 98 коп. пені, 3 008 (три тисячі вісім) грн. 29 коп. судового збору, 1 150 (одну тисячу сто п'ятдесят) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

В іншій частині позову відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (01042, м. Київ, вул. Філатова, 10-А, оф. 2/16, код 38388637) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 300 (триста) грн. 00 коп., що перерахований платіжним дорученням №2482 від 26.02.2015 року. Оригінал платіжного доручення №2482 від 26.02.2015 року залишити в матеріалах справи господарського суду Київської області №911/956/15.

Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено: 28.04.2015 р.

Суддя Т.Д. Лилак