Постанова

від 23.06.2015 по справі 911/956/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2015 р. Справа№ 911/956/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Малиневський П.П. - за дов.

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус»

на рішення Господарського суду Київської області від 23.04.2015

у справі № 911/956/15 (суддя Лилак Т.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус»

про стягнення 165 535,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом (із урахуванням заяви про зменшення позовних вимог; том 1, а.с. 123) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (далі, відповідач) про стягнення 105 582,27 грн. основного боргу, 30 407,01 грн. інфляційної складової боргу, 5 248,84 грн. 3% річних та 9 296,98 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару за Дилерським договором № 1-017-03 від 04.03.2013.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.04.2015 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» 105 582, 27 грн. основного боргу, 30 370,12 грн. інфляційної складової боргу, 5 165,01 грн. 3% річних, 9 296,98 грн. пені, 3 008,29 грн. судового збору, 1 150,00 грн. витрат на послуги адвоката.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 105 582, 27 грн. належним чином доведений, документально підтверджений.

Водночас, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку та встановив, що заявлені позивачем до стягнення розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є арифметично невірними, оскільки позивачем нараховані 3% річних та інфляційні втрати за період з 19.12.2014 по 25.02.2015, у якому сума боргу у розмірі 8 876,77 грн. за видатковою накладною № 130 від 04.04.2014 та сума боргу у розмірі 6 123,23 грн. за видатковою накладною № 84 від 25.03.2014 не існувала, у зв'язку з чим стягненню підлягає розмір 3% річних та інфляційних втрат, здійснений за розрахунком суду, у сумі 5 165,01 грн. та 30 370,12 грн. відповідно. Пеня в розмірі 9 296,98 грн. нарахована позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору, а тому позовні вимоги у частині стягнення пені підлягають задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробонус» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 23.04.2015 у справі № 911/956/15 в частині стягнення з відповідача інфляційної складової боргу в розмірі 867,28 грн. та пені в розмірі 3 397,12 грн. та винести в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача 105 582,27 грн. основного боргу, 29 502,75 грн. інфляційної складової боргу, 5 165,01 3% річних, 6 095,88 грн. пені, 2 926,91 грн. судового збору, 1 150, 00 грн. витрат на послуги адвоката, в іншій частині позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що оскільки відповідач в грудні 2014 року сплатив 15 000,00 грн., відповідно інфляційні втрати та 3% річних не повинні нараховуватися за грудень 2015 року та січень 2015 року на суму 15 000,00 грн.

Також, скаржник наголосив на тому, що строк дії спірного Договору - до 31.12.2013, а отже, всі поставки в 2014 році не є поставками згідно Договору. Відповідно, за несплату вартості товару, поставленого в 2014 році, до відповідача не можуть бути застосовані санкції, передбачені договором.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» у справі № 911/956/15 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 09.06.2015.

09.06.2015 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунків заборгованості станом на 08.06.2015 із клопотанням про стягнення інфляційної складової боргу, пені та 3% річних станом на дату ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

09.06.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що Генеральний директор ТОВ «Агробонус» Паламарчук А.А. перебуває у відпустці та має на меті скористатись правом представника товариства та надати пояснення з обставин даної справи і докази, що стосуються справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2015 у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача та враховуючи його клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи було відкладено на 23.06.2015.

23.06.2015 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про вихід суду за межі позовних вимог і стягнення з відповідача заборгованості у розмірі, обчисленому на день вирішення спору у суді апеляційної інстанції, що станом на 23.06.2015 становить 184 914,70 грн., з яких сума основного боргу - 105 582,27 грн., пеня - 9 296,98 грн., річні - 6 179,10 грн., інфляційна складова - 63 856,35 грн. згідно наданого розрахунку.

Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, ухвалила відмовити у його задоволенні, оскільки згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Водночас, колегія суддів зазначає, що обставини, вказані позивачем у клопотанні про вихід суду за межі позовних вимог від 23.06.2015, можуть бути підставою для звернення позивача до суду із окремим позовом.

Також, 23.06.2015 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про відшкодування судових витрат на послуги адвоката, у якому просив суд покласти на відповідача судові витрати, які були понесені позивачем на оплату послуг адвоката у справі № 911/956/15 у розмірі 2 000,00 грн.

За результатами розгляду апеляційної скарги вказане клопотання задоволено колегією суддів з підстав, які будуть викладені у мотивувальній частині постанови.

У судове засідання, призначене на 23.06.2015, представник відповідача знову не з'явився, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду 23.06.2015 подав клопотання про продовження строків розгляду справи та відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з тим, що для підготовки додаткових пояснень по суті справи та подачі додаткових доказів на розгляду суду, відповідачеві необхідний більш тривалий строк.

Колегія суддів, розглянувши подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, заслухавши думку представника позивача, ухвалила відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що до клопотання про відкладення розгляду справи відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження викладених у ньому обставин, не зазначено, які докази має намір подати відповідач та яким чином вони можуть вплинути на прийняття рішення по суті. У вказаному клопотанні представником відповідача також не зазначено обставин, які унеможливлюють розгляд справи у його відсутності.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Також, судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»)

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Таким чином, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи та, відповідно, підстав для задоволення клопотання про продовження строку вирішення спору.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечував, просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, просив додатково стягнути з відповідача 2 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для скасування чи зміни судового рішення з огляду на наступне.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Як підтверджується матеріалами справи, 04.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (дилер) було укладено Дилерський договір № 1-017-03 (далі, Договір; том 1, а.с. 33-37), згідно пункту 2.1. якого, постачальник передає продукт дилеру, а дилер отримує, оплачує та реалізує його користувачам або іншим особам від свого імені та за свій рахунок.

Відповідно до пункту 5.2. Договору, оплата за продукт здійснюється на підставі рахунків постачальника, що виставлені у національній валюті України, шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на банківський рахунок постачальника не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку.

Згідно пункту 8.1. Договору він набуває чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до 31 грудня 2013 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положенням частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач на виконання вимог пункту 2.1. Договору, поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 310 264,01 грн., що підтверджується видатковими накладними, які містяться у матеріалах справи (том 1, а.с. 38-60).

Зазначені видаткові накладні, які підписані уповноваженими особами сторін без будь-яких заперечень і зауважень щодо якості або кількості товару та скріплені печатками підприємств, є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між сторонами, а відтак, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Факт прийняття товару за вказаними видатковими накладними уповноваженим представником відповідача підтверджується довіреностями, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Як вказує позивач, відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором щодо повної оплати отриманого товару, оплативши товар частково, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 105 582,27 грн. за видатковими накладними № 374 від 17.05.2013, № 423 від 23.05.2013, № 434 від 24.05.2013, № 438 від 27.05.2013, № 705 від 15.08.2013, № 731 від 27.08.2013, № 818 від 26.09.2013, № 882 від 21.10.2013, № 894 від 25.10.2013, № 988 від 27.12.2013, № 64 від 19.03.2014, № 84 від 25.03.2014.

Також, між сторонами було підписано та скріплено печатками акт звірки взаєморозрахунків, з якого вбачається, що станом на 31.12.2014 заборгованість відповідача перед позивачем становить 105 582,27 грн. (том 1, а.с. 61).

Підписавши зазначений акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач тим самим вчинив дії, що підтверджують існування у нього заборгованості за Договором у розмірі 105 582,27 грн.

Сплату вказаної суми заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором не виконав, повну вартість поставленого йому товару у визначений Договором строк не сплатив, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» про стягнення заборгованості за Дилерським договором № 1-017-03 від 04.03.2013 у вигляді боргу в сумі 105 582,27 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 9 296,98 грн. пені.

Враховуючи встановлені обставини справи, відповідач у встановлений Договорами строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив його виконання (стаття 612 Цивільного кодексу України), а відтак, є підстави для застосування до відповідача встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Згідно із положеннями статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Так, відповідно до пункту 7.6. Договору, у випадку порушення дилером строків оплати продукту постачальник має право вимагати від дилера сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період такого прострочення, від простроченої суми заборгованості за кожний день прострочення. Нарахування пені за прострочення виконання грошових зобов'язань припиняється з дня наступного за днем надходження платежу на рахунок постачальника.

З огляду на вищевстановлені обставини справи, враховуючи зазначенні норми закону та умови Договору, колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, вважає його арифметично вірним та приходить до висновку, що у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати отриманого товару, позивачем правомірно нарахована відповідачу пеня у розмірі 9 296,98 грн., а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Посилання відповідача у апеляційній скарзі на те, що строк дії спірного Договору - до 31.12.2013, а тому за несплату вартості товару, поставленого в 2014 році, до відповідача не можуть бути застосовані санкції, передбачені Договором, зокрема, сплата пені, є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 8.1. Договору він діє 31.12.2013, АЛЕ в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 30 407,01 грн. інфляційної складової боргу та 5 248,84 грн. 3% річних.

З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, погоджується із висновками суду першої інстанції, що заявлені позивачем до стягнення розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є арифметично невірними, оскільки позивачем нараховані 3% річних та інфляційні втрати за період з 19.12.2014 року по 25.02.2015, у якому сума боргу у розмірі 8 876,77 грн. за видатковою накладною № 130 від 04.04.2014 та сума боргу у розмірі 6 123,23 грн. за видатковою накладною № 84 від 25.03.2014 не існувала, у зв'язку з чим стягненню підлягає 5 165,01 грн. 3% річних та 30 370,12 грн. інфляційних втрат згідно арифметично вірного перерахунку, здійсненого судом першої інстанції.

Отже, судом першої інстанції були враховані здійснені відповідачем оплати за видатковими накладними № 130 від 04.04.2014 та № 84 від 25.03.2014 та правильно розраховано суму 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання, а наведений скаржником у апеляційній скарзі розрахунок збитків від інфляції є необґрунтованим.

Таким чином, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.

Водночас, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні його заяви про розстрочку виконання рішення суду № 2204-2014 від 22.04.2015 при прийнятті рішення (пункт 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України) з огляду на те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів перебування його у скрутному фінансовому становищі та наявності виняткових обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим

Також, як уже зазначалося у вступній частині постанови, 23.06.2015 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про відшкодування судових витрат на послуги адвоката, у якому просив суд покласти на відповідача судові витрати, які були понесені позивачем на оплату послуг адвоката у справі № 911/956/15 у розмірі 2 000,00 грн. (500,00 грн. за участь у судовому засіданні суду першої інстанції 23.04.2015, які були сплачені адвокату позивача після прийняття рішення у справі та 1 500,00 грн. за підготовку документів для подачі до апеляційного суду та участь у судовому засіданні 09.06.2015).

Згідно пункту 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Так, на підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, договір про надання правової допомоги № 27/03-1 від 27.03.2015, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5296/10 від 12.03.2015, ордери серії КС № 165351 від 27.03.2015, № 165355 від 08.06.2015 та відповідні платіжні доручення про сплату позивачем адвокату Малиневському П.П. коштів за надані адвокатські послуги, додані до вказаного клопотання.

Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно частини 5 статті 49 Господарського процесуального України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/155 від 13.02.2002).

При вирішенні питань, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, слід також враховувати викладене в абзаці 3 пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» від 14.12.2007, за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Дослідивши матеріали справи та визначаючи роль адвоката Малиневського П.П. у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи № 911/956/15, колегія суддів вважає заявлену суму витрат на послуги адвоката в розмірі 2 000,00 грн. співрозмірною з ціною позову та такою, що підлягає задоволенню з огляду на надані представником позивача - адвокатом Малиневським П.П. документи на підтвердження понесених позивачем судових витрат на оплату його послуг як адвоката.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Водночас, керуючись частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, враховуючи заявлене позивачем клопотання, приходить до висновку щодо необхідності стягнення з відповідача 2 000,00 грн. судових витрат на послуги адвоката.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» на рішення Господарського суду Київської області від 23.04.2015 у справі № 911/956/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 23.04.2015 у справі № 911/956/15 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробонус» (08296, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Ворзель, вул. Крупської, буд. 18, код 36426339) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Планта Групп» (01042, м. Київ, вул. Філатова, 10-А, оф. 2/16, код 38388637) 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи № 911/956/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко