Постанова

від 20.04.2015 по справі 922/6052/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2015 р. Справа № 922/6052/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Горбачова Л.П., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників:

позивача - Массалова Н.С. дов. № б/н від 13.03.2015 р.

відповідача - Короленко Р.А. дов. № б/н від 22.07.2013 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Антекс", м. Харків (вх. №1013 Х/3-12)

на рішення господарського суду Харківської області від 27 січня 2015 року по справі №922/6052/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ліберті Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антекс", м. Харків

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ліберті Україна" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антекс" та просив стягнути з відповідача заборгованість за договором купівлі - продажу №163/КІ від 28.11.2012 у сумі 55706,26 грн., з яких основної заборгованості 42230,00 грн., пені - 3281,95 грн., 3% річних - 1227,79 грн., інфляційних витрат - 8966,52 грн., а також покласти на відповідача судовий збір.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.01.2015 по справі № 922/6052/14 (суддя Лаврова Л.С. ) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТЕКС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ліберті Україна" 42230, грн. основної заборгованості, 3281,95 грн., пені, 1227,79 грн. 3% річних, 8966,52 грн. інфляційних втрат та 1827,00 грн. судового збору.

Посилаючись на приписи ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що первинними документами підтверджується факт поставки товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі - продажу №163/КІ від 28.11.2012 у сумі 42230,00 грн.

Також, зважаючи на те, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, керуючись ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції визнав правомірними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі позовні вимоги про стягнення суми 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області від 27.01.2015 по справі № 922/6052/14 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято без належного дослідження первинних документів. Проти отримання підприємством відповідача товару за спірними видатковими накладними №ЛУ-0020266 від 06.12.2013, №ЛУ-0020729 від 13.12.2013, №ЛУ-0021140 від 19.12.2013 заперечує, посилаючись на те, що довіреності, які видавались ТОВ «Антекс» на отримання товару, були виписані на ім'я Шелухіна В.В. та Марчука В.М., в той час як спірні накладні, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог, містять підпис іншої особи.

Також зазначає, що спірні видаткові накладні не містять посилання на договір купівлі-продажу №163/КІ від 28.11.2012 року, що унеможливлює застосування до спірних відносин вимог вказаного договору, а тому відсутні і підстави для нарахування штрафних санкцій у вигляді пені, а також інфляційних втрат та 3% річних.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу від 10.03.2015 проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечує та зазначає, що оскільки представники відповідача мали належним чином оформлені довіреності на отримання цінностей, а підпис особи, що отримала товар , був скріплений печаткою ТОВ «Антекс», у позивача не було сумнівів щодо повноважень визначених осіб на приймання товару, до того ж, попередні видаткові накладні, які підписані тими ж особами та скріплені печаткою ТОВ «Антекс», були оплачені відповідачем без заперечень. Також вважає безпідставним доводи відповідача щодо відсутності на спірних накладних посилання на договір купівлі - продажу №163/КІ від 28.11.2012, оскільки інші видаткові накладні за укладеним договором, які оплачені відповідачем, також не містили посилання на вказаний договір.

12.03.2015 відповідачем надані до суду письмові пояснення, відповідно до яких він заперечує проти врахування в якості доказів по справі податкових накладних, за якими відповідачем було обліковано господарську операцію за спірними видатковими накладними №№ЛУ-0020266 від 06.12.2013, №ЛУ-0020729 від 13.12.2013, №ЛУ-0021140 від 19.12.2013, а також зазначає, що повноваження особи, підпис якої міститься на спірних накладних не підтверджені довіреністю ТОВ «Антекс» на право отримання товару, що в свою чергу є порушенням п.2, п. 12 Інструкції, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року №99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», у зв'язку з чим вважає, що позивачем під час розгляду справи не було підтверджено належними доказами як сам факт поставки 06.12.2013, 13.12.2013, 19.12.2013 товару відповідачу на загальну суму 42230,00 грн. так і існування заборгованості відповідача, отже підстави для стягнення суми заборгованості відсутні.

У письмових поясненнях наданих до суду апеляційної інстанції 03.04.2015, відповідач зазначає, що у копіях документів, наданих позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу відсутні дані, які б давали змогу ідентифікувати особу, що поставила підпис про отримання товару від позивача у спірних видаткових накладних, а відтиск печатки ТОВ «Антекс» нечіткий, що унеможливлює дійти висновку про його належність підприємству відповідача.

18.04.2015 від відповідача надійшли письмові пояснення, якими він повідомив, що ТОВ «Антекс» не складало подорожніх листів і ТТН щодо спірних накладних, а також не оприбутковувало в бухгалтерському обліку товарно-матеріальні цінності за спірними накладними.

20.04.2015 позивач надав до суду письмові пояснення, в яких повідомив про відсутність товарно-транспортних накладних та копій подорожніх листів, оскільки товар передавався відповідачу на складі позивача, а тому позивач не приймав участі у перевезенні товару.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, 28.11.2012 року між ТОВ «Компанія «Ліберті Україна» (продавець) та ТОВ «Антекс» (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу №163/КІ, відповідно до умов якого сторони, з урахуванням протоколу розбіжностей від 28.11.2012 та додаткової угоди №1 від 28.11.2012 року, дійшли згоди про те, що продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідача) товар, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених даним договором (п.1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, найменування, кількість та асортимент товару зазначається в додатках до договору та/або рахунку-фактурі та/або у видатковій накладній.

За умовами п. 4.1. договору, покупець оплачує вартість товару на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем.

Покупець, сплачує повну вартість товару протягом 15 календарних днів з моменту отримання товару, у випадку якщо загальна сума замовлення не перевищує 50000,00 грн. (п. 4.2. договору).

Також, у п. 4.3. сторони узгодили, що право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент передачі йому товару. Факт передачі товару підтверджується підписанням сторонами акту прийому-передачі та/або видаткової накладної.

В позовній заяві позивач посилався на те, що свої зобов'язання за договором він виконав належним чином та на виконання умов договору купівлі-продажу №163/КІ від 28.11.2012 передав відповідачу товар на загальну суму 42230,00 грн., що підтверджував наданими до матеріалів справи видатковими накладними №ЛУ-0020266 від 06.12.2013, №ЛУ-0020729 від 13.12.2013, №ЛУ-0021140 від 19.12.2013.

30.01.2014 позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія №30-14 з вимогою про погасити суму заборгованості, яка виникла під час виконання договору купівлі - продажу №163/КІ від 28.11.2012 до 07.02.2014 року за видатковими накладними №ЛУ-0020266 від 06.12.2013, №ЛУ-0020729 від 13.12.2013, №ЛУ-0021140 від 19.12.2013. Відповідь на претензію не надходила.

05.09.2014 позивач, з метою досудового врегулювання спору повторно звернувся до відповідача з претензією та пропонував сплатити суму заборгованості в розмірі 42230,00 грн. Зазначену претензію відповідачем також залишено без відповіді.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 42230,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар на підставі договору купівлі-продажу №163/КІ від 28.11.2012. На підтвердження заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлену продукцію позивачем надані копії видаткових накладних:

- за № ЛУ-0020266 від 06.12.2013 року на суму 15780,00 грн. за довіреністю № 780 від 05.12.2013 року ( а.с.15-16);

- № ЛУ-0020729 від 13.12.2013 року на суму 13190,00 грн. за довіреністю № 785 від 12.12.2013 року ( а.с.17-18);

- № ЛУ-0021140 від 19.12.2013 року на суму 13260,00 грн. за довіреністю № 790 від 18.12.2013 року ( а.с.19-20);

За розрахунками позивача загальна сума заборгованості відповідача за вказаними видатковими накладними становить 42 230,00 грн.

Представник відповідача не заперечує, що між сторонами існували господарські відносини на підставі договору купівлі-продажу №163/КІ від 28.11.2012, проте заборгованість за спірними накладними не визнає, посилаючись на відсутність в бухгалтерському обліку ТОВ «Антекс» товару, поставленого за спірними накладними, а також посилається на те, що підпис, що міститься на вказаних накладних, не дає змоги ідентифікувати особу, яка отримала товар, а відбиток печатки ТОВ «Антекс» на наданих позивачем копіях спірних накладних є нечітким, що унеможливлює дійти висновку про його належність підприємству відповідача.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що для встановлення дійсних правовідносин сторін в межах даної справи, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою відповідності документів встановленим законодавством формальним вимогам, а повинен надавати оцінку доказам по справі в їх сукупності.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Так, у відповідності до п. 4.1. договору купівлі-продажу №163/КІ від 17.11.2012 сторони дійшли взаємної згоди про те, що покупець оплачує вартість товару на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем, а право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент передачі йому товару. Факт передачі товару підтверджується підписанням сторонами акту прийому-передачі та/або видаткової накладної. (п.4.3 договору).

Таким чином, умовами укладеного договору сторони узгодили, що підписання сторонами видаткової накладної засвідчує факт передачі товару від позивача до відповідача.

Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року № 168/70, затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яким встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до вказаного Положення, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення. Такими документами зокрема є видаткова накладна, що входить до кола доказів про передачу товару однією стороною іншій. Розділом 2 вказаного Положення визначено поняття первинного документу та пунктом 2.4 визначені обов'язкові реквізити первинного документу, аналогічні тим, що передбачені у статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Пунктом 2.5 Положення встановлено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу та встановлені його обов'язкові реквізити, а саме: назва документа (форма); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Здійснивши аналіз наданих позивачем видаткових накладних № ЛУ-0020266 від 06.12.2013, № ЛУ-0020729 від 13.12.2013, №ЛУ-0021140 від 19.12.2013, колегія суддів констатує, що вказані накладні в цілому відповідають вимогам названих нормативних актів, тобто містять назву документу, дату, місце складання, зміст та обсяг господарської операції з поставки товару, а також підпис осіб, що брали участь у здійсненні господарської операції з передачі та отримання товару, які засвідчені печатками підприємств позивача та відповідача. При цьому, на кожній накладній стоїть штамп підприємства відповідача, якою матеріально відповідальні особа засвідчує свій підпис про прийняття товару.

В апеляційній скарзі відповідач наполягає на тому, що видаткові накладні не можуть бути прийняті судом, як належні докази поставки-отримання продукції, оскільки довіреності, які видавались ТОВ «Антекс» на отримання товару, були виписані на ім'я Шелухіна В.В. та Марчука В.М., в той час як спірні накладні, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог, містять підпис іншої особи.

У зв'язку з цим, колегія суддів звертає увагу, що оформлення довіреності для підтвердження повноважень на здійснення господарської операції відноситься до звичайної практики господарських відносин, однак їх відсутність не може спростувати факту вчинення поставки товару та його отримання особою; відповідні довіреності можуть бути лише одним із доказів і підлягають оцінці за правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Так, оцінюючи доводи відповідача щодо підписання спірних видаткових накладних невстановленою особою, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що підпис особи, який міститься на накладних від імені відповідача, скріплений печаткою ТОВ «Антекс», що є зовнішнім реквізитом відповідача, який засвідчує легітимність підпису перед третіми особами.

Так, відповідно до п. 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998р. "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство.

Згідно п. 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Крім того, відповідно до ст. 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження та основі відносин власності.

Згідно зі ст. 62 ГК України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

При цьому колегія суддів також враховує, що, як пояснили в судовому засіданні представники сторін, згідно з п.5.4 договору та практикою господарських відносин, що склалися між сторонами, передача товару відповідачу здійснювалася на складі позивача, і саме там складалися, підписувалися представниками відповідача та посвідчувалися печаткою відповідача спірні видаткові накладні.

Крім того, з метою перевірки доводів відповідача, викладених у запереченнях проти позову, що відтиск печатки, здійснений на видаткових накладних копії яких позивачем долучені до матеріалів справи, є нечітким, колегією суддів витребувані у позивача оригінали спірних податкових накладних. Дослідженням в судовому засіданні вказаних видаткових накладних встановлено належність та автентичність печатки, відтиск якої мається на видаткових накладних, саме ТОВ «Антекс». Про призначення експертизи у справі з метою підтвердження належності печатки саме ТОВ «Антекс» відповідачем не заявлялось.

Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ТОВ «Антекс». Доказів звернення до правоохоронних органів стосовно втрати печатки ТОВ «Антекс» відповідачем також не надано.

Також, в обґрунтування своїх заперечень відповідач вказує на те, що спірні накладні не містять посилання на договір купівлі-продажу №163/КІ від 28.11.2012 року, а тому не можуть підтверджувати існування заборгованості у відповідача саме за вказаним договором.

У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дійсно містять вимоги щодо обліку господарських операцій на підставі первинних документів, а також вимоги до реквізитів вказаних документів, разом з тим, Закон не містить норм, що вказували б на юридичну нікчемність таких документів внаслідок неточностей відомостей чи їх неповноти, а так само відсутності певних обов'язкових реквізитів в таких документах чи недотримання чіткості та послідовності викладення в цих документах певних відомостей. Таким чином, посилання на договір не є обов'язковим реквізитом, що повинен бути зазначений в видатковій накладній, а тому доводи відповідача щодо відсутності у спірних накладних посилання на договір не можуть бути прийняті судом до уваги.

До того ж, положеннями договору купівлі-продажу №163/КІ від 28.11.2012 не встановлено будь-яких додаткових особливих реквізитів первинних документів, що видаються на виконання умов вказаного договору.

Надаючи оцінку спірним відносинам, колегія суддів також вважає, що факт існування договірних відносин між сторонами та отримання товарно-матеріальних цінностей на підставі укладеного договору купівлі-продажу №163/КІ та їх подальша оплата відповідачем підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою з особистого рахунку позивача, яка свідчить про надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача від відповідача за поставлений товар згідно видаткових накладних №ЛУ-0011536 від 02.08.2013 року на суму 57021,00 грн. (за довіреністю ТОВ «Антекс» №697 від 31.07.2013); №ЛУ-0014123 від 13.09.2013 на суму 10462,00 грн. (за довіреністю ТОВ «Антекс» №720 від 12.09.2013); №ЛУ-0015502 від 02.10.2013 (за довіреністю №730 від 02.10.2013); №ЛУ-0018711 від 15.11.2013 (за довіреністю ТОВ «Антекс» №760 від 15.11.2013). Вказані накладні також містять відтиск штампу ТОВ «Антекс» та не містять посилання на договір купівлі-продажу №163/КІ від 17.11.2012, проте, частково сплачені відповідачем, що ним не заперечувалось. (а.с. 95-109).

Також колегія суддів приймає до уваги, що доказів укладення інших договорів з позивачем або існування між сторонами позадоговірних відносин відповідачем до суду не надано і таких доказів матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що надані позивачем видаткові накладні відповідають, як вимогам чинного законодавства, так і умовам договору на підтвердження факту поставки та прийняття товару відповідачем.

Слід врахувати, що при запереченні обставин передачі товару тягар доказування покладається на відповідача з огляду на приписи ст. 33 ГПК України.

Колегія суддів в зв'язку з цим зазначає про безпідставність доводів відповідача щодо неналежності видаткових накладних, як доказів на підтвердження отримання відповідачем товару за договором, оскільки неможливість ідентифікування осіб, чий підпис стоїть на видаткових накладних на отримання від позивача товарно-матеріальних цінностей, а також відсутність посилання в накладних на укладений позивачем і відповідачем договір купівлі-продажу №163/КІ від 28.11.2012 , не позбавляє їх доказової сили в сукупності з іншими документами фінансової звітності, банківськими виписками, які були надані позивачем та досліджені судом апеляційної інстанції, та які підтверджують факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем за вказаними накладними.

З'ясувавши всі обставини справи, дослідивши наявні у справі матеріали, виходячи з принципу законності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що факт поставки позивачем товару за спірними накладними на умовах договору купівлі-продажу №163/КІ від 28.11.2012 є доведеним.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження і оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, підсумовуючи викладене, судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі документів: договору, видаткових накладних, інших матеріалів справи достеменно встановлено та відповідачем належними доказами не спростовано суму заборгованості в розмірі 42230,00 грн., в зв'язку з чим позовні вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими та такими, що правомірно визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 216 та частиною 2 ст. 217 ГК України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором, при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За ч. 1 ст. 549. п. З ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Відповідно до п. 6.6. договору, за порушення строків розрахунків, покупець зобов'язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми замовлення за кожен день прострочення.

Додатковою угодою №1 від 16.05.2013 року, яка є невід'ємною частиною договору, строк оплати збільшено до 15 календарних днів з моменту отримання товару, тобто з дня підписання видаткової накладної (що згідно п. 4.3. договору є фактом передачі товару)

Таким чином, за поставлений товар за видатковою накладною від 06.12.2013 року №ЛУ-0020266 відповідач повинен був розрахуватись до 23.12.2013 року, за видатковою накладною від 13.12.2013 року №ЛУ-0020729 - до 30.12.2013 року, за видатковою накладною від 19.12.2013 року №ЛУ-0021140 - до 03.01.2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 3281,95 грн. судом першої інстанції встановлено, що нарахування пені за прострочене зобов'язання по видатковій накладній від 06.12.2013 року здійснено позивачем з порушенням строку позовної давності, оскільки з позовною заявою останній звернувся до суду 26.12.2014. Разом з тим, клопотання про застосування позовної давності сторонами не заявлялись, через що місцевий господарський суд дійшов висновку, що розрахунок пені здійснено у відповідності до норм чинного законодавства та умов договору купівлі-продажу від 28.11.2012 року.

Здійснивши перерахунок розміру пені, перевіривши період його нарахування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення пені в розмірі 3281,95 грн. та вважає його таким, що прийнятий у відповідності до норм чинного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з цим, позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та заявив до стягнення 3% в розмірі 1227,79 грн.та інфляційних витрат в розмірі 8966,52 грн.

Враховуючи, що факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару є доведеним, відповідачем жодним чином не спростований, колегія суддів вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1227,79 грн.та інфляційних витрат в розмірі 8966,52 грн. матеріально та документально обґрунтована та є такою, що правомірно задоволена судом першої інстанції.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належних матеріальних доказів обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 27 січня 2015 року по справі №922/6052/14.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Антекс", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27 січня 2015 року по справі №922/6052/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 24.04.2015 року

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Горбачова Л.П.

Суддя Істоміна О.А.