Постанова

від 22.04.2015 по справі 908/5211/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2015 р. Справа №908/5211/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача – не з'явився;

відповідача – не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м.Маріуполь, (вх.№1864(З)/1-40) на рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2015 року по справі №908/5211/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вермєєр УкрСервіс», м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», м.Маріуполь,

про стягнення суми,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вермєєр УкрСервіс» звернувся до господарського суду запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» за договором купівлі-продажу №08/08 ЗП від 08.09.2008 року 9816,70 грн. збитків від інфляції та 1547,18 грн. 3% річних за користування чужими коштами.

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вермєєр УкрСервіс» надало до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просило суд стягнути з відповідача 11771,43 грн. інфляційних нарахувань та 1787,18 грн. 3% річних. Вказана заява була прийнята до розгляду.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.01.2015 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 11.02.2015 року) по справі №908/5211/14 (суддя Науменко А.О.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вермєєр УкрСервіс» суму 11735,98 грн. втрат від інфляції грошових коштів, суму 1543,06 грн. 3% річних та 1789,33 грн. судового збору.

В іншій сатині позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2015 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції всупереч вимог ст. 34 Господарського процесуального кодексу України не дослідив у повному обсязі існуючи у матеріалах справи докази. Так, місцевим господарським судом не враховані заперечення відповідача стосовно хибності розрахунку строків за якими формуються позовні вимоги. Визначення кінцевого періоду нарахування 3% річних та індексу інфляції позивач визначає моментом зарахування грошових коштів, проте відповідно до даних матеріалів виконавчого провадження (ВП№44179971), зарахування грошових коштів на рахунки позивача/стягувача відбувалось одночасно з їх списанням. Для обґрунтування цього факту відповідачем 14.01.2015 року було подано відзив б/н від 12.01.2015 року.

Також апелянт зазначає, що вимоги позивача за справою №905/8946/13 було сформовано з періоду з 19.09.2008 року по 24.01.2014 року, що перевищує строки в які можливе стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

02.04.2015 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5333), в якому просить рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2015 року по справі №908/5211/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Позивач зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріали справи, без порушення матеріального чи процесуального права, з вірною оцінкою доказів, а доводи апеляційної скарги є безпідставними, не підтвердженими, вчиненими при довільному тлумаченні норм права і наявних між сторонами правовідносин.

Ухвала суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду на 22.04.2015 року була направлена сторонам рекомендованими листами 20.03.2015 року за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними 26.03.2015 року та 28.03.2015 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. Однак, сторони у судове засідання не з'явилися, про причини не з'явлення суд не повідомили.

Ухвалою суду від 20.03.2015 року суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

08.09.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вермєєр УкрСервіс» (продавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (покупець, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу №08/08 ЗП, відповідно до умов якого позивач продає, а відповідач купує товар, специфікація, кількість якого визначається у відповідних заявках направлених покупцем (п.1.1. договору).

Пунктами 2.1., 2.2., 3.1., 3.2. договору, сторони узгодили ціну договору та порядок розрахунків. Так, ціна на товар визначається у рахунках, які виставляє продавець, згідно отриманих заявок. Покупець сплачує вартість товару, вказану у відповідному рахунку, шляхом перерахування авансового платежу у розмірі 50% від загальної вартості рахунку на розрахунковий рахунок продавця, не пізніше п'яти банківських днів, з моменту отримання відповідного рахунку-фактури. Остаточну оплату вартості товару покупець здійснює протягом 3-х днів з моменту отримання відповідної партії товару визначеної у відповідному рахунку шляхом перерахування платежу на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п.п. 9.1, 9.2. договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами протягом року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

На виконання умов договору купівлі-продажу №08/08 ЗП від 08.09.2008 року позивач передав, а повноважна особа відповідача отримала товар на загальну суму 184331,06 грн., про що свідчить видаткова накладна №ВС-0000081 від 16.09.2008 року.

Відповідач оплатив одержаний ним товар лише частково на суму 110759,62 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, ТОВ «Вермєєр УкрСервіс» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Обставини щодо наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором купівлі-продажу №08/08 ЗП від 08.09.2008 року в сумі 73571,44 грн. досліджені та встановлені рішенням господарського суду Донецької області від 05.02.2014 року по справі №905/8946/13.

Так, вказаним рішенням у повному обсязі задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вермєєр УкрСервіс» та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» на його користь основну заборгованість за договором купівлі-продажу №08/08 ЗП від 08.09.2008 року в сумі 73571,44 грн., втрати від інфляції у сумі 26111,60 грн., 3% річних за користування чужими коштами у сумі 13868,47 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.03.2014 року рішення господарського суду Донецької області від 05.02.2014 року у справі №905/8946/13 залишено без змін.

21.03.2014 року на виконання зазначеного рішення господарським судом Донецької області видано відповідний наказ.

30.07.2014 року Жовтневим відділом державної виконавчої служби Маріупольського МУЮ було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№44179971 з виконання наказу №905/8946/13, виданого 21.03.2014 року.

17.10.2014 року Жовтневим ВДВС Маріупольського МУЮ винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№44179971 на підставі п.8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вірно зазначено судом першої інстанції предметом даного судового розгляду є сума нарахованих втрат від інфляції грошових коштів за період: з лютого 2014 року по вересень 2014 року включно та сума 3% річних, нарахованих за період з 25.01.2014 року по 12.10.2014 року за зобов'язаннями по оплаті поставленого товару за договором купівлі-продажу №08/08 ЗП від 08.09.2008 року, оскільки рішення суду по справі №905/8946/13 виконувалось поетапно, шляхом списання коштів боржника з його рахунків на підставі платіжних вимог державного виконавця, про що свідчить зміст постанови про закінчення виконавчого провадження ВП№44179971 від 17.10.2014 року.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-8/685 від 20.11.2008 року надане правове обґрунтування підставності вимог кредитора щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості. При цьому зазначено, що згідно з статтями 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, а саме у п. 5.4. зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (Оглядовий лист Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 року «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Після прийняття господарським судом Донецької області рішення від 05.02.2014 року по справі №905/8946/13 про стягнення коштів, грошове зобов'язання боржника не припинилось, оскільки кредитор реально отримав грошові кошти в повному обсязі лише 13.10.2014 року. Встановлені ст. 625 Цивільного кодексу відсотки річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, оскільки, як вже зазначалося, є способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою (п. 1.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

У постанові Жовтневого ВДВС Маріупольського МУЮ про закінчення виконавчого провадження ВП№44179971 вказані дати перерахування коштів на рахунок стягувача – ТОВ «Вермєєр УкрСервіс», стягнуті з відповідача, а саме: платіжним дорученням №1033 від 20.08.2014р. на користь стягувача 09.09.2014р. перераховано 18181,81 грн.; платіжним дорученням №1045 від 28.08.2014р. на користь стягувача 09.09.2014р. перераховано 18181,78 грн.; платіжним дорученням №1062 від 03.09.2014р. на користь стягувача 29.09.2014р. перераховано 18183,17 грн.; платіжним дорученням №1069 від 05.09.2014р. на користь стягувача 29.09.2014р. перераховано 15419,98 грн.; платіжним дорученням №1108 від 07.10.2014р. на користь стягувача 13.10.2014р. перераховано 10101,24 грн.; платіжним дорученням №1112 від 07.10.2014р. на користь стягувача 13.10.2014р. перераховано 12800,02 грн.; платіжним дорученням №1113 від 07.10.2014р. на користь стягувача 13.10.2014р. перераховано 20683,91 грн..

Крім того, в матеріалах справи містяться банківські виписки, надані позивачем, які підтверджують зарахування спірних сум саме у дати, вказані в постанові ВДВС.

Отже, період нарахування втрат від інфляції грошових коштів: з лютого 2014 року по вересень 2014 року включно та суми 3% річних: з 25.01.2014 року по 12.10.2014 року визначений позивачем вірно.

Суд першої інстанції перевіривши нарахування позивача встановив, що втрати від інфляції грошових коштів, щодо суми основного боргу за період: з лютого 2014 року по вересень 2014 року включно, становлять 11735,98 грн., оскільки зведений індекс інфляції за період: з 02.2014р. по 09.2014р. складає 115,95181339.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду перевіривши нарахування встановила, що вони є вірними і суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано задовольнив такі позовні вимоги і стягнув з відповідача на користь позивача 11735,98 грн. інфляційних втрат.

Щодо нарахування 3% річних, то судом першої інстанції встановлено факт допущення з боку позивача арифметичної помилки при визначенні кількості прострочених днів, а саме: в розрахунку позивача за період: з 25.01.2014 року по 28.09.2014 року зазначено 276 днів прострочки виконання зобов'язання, але фактично цей період складає 247 днів.

Так, місцевим господарським судом здійснено відповідний перерахунок з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції та встановлено, що 3% річних нарахованих на суму основного боргу, з урахуванням поетапної сплати відповідачем заборгованості, за період: з 25.01.2014 року по 12.10.2014 року складають 1543,06 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Апелянтом всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу не надано належних та допустимих доказів у підтвердження викладених в апеляційній скарзі обставин, зокрема, щодо безпідставності нарахування та пред'явлення до стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2015 року по справі №908/5211/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 44, 49, 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 26.01.2015 року по справі №908/5211/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 27 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.