Постанова

від 23.04.2015 по справі 922/5798/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2015 р. Справа № 922/5798/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Катренко І.С.

за участю представників сторін:

від позивача - Стременешенко С.М. - за довіреністю від 28.11.2014р. №28/11/14-1;

від відповідача - Любич В.О. - за довіреністю від 15.10.2014р. б/н,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" (вх.№1547 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2015р. у справі № 922/5798/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс", м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція", м.Харків,

про стягнення 66776,50 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.02.2015р. у справі №922/5798/14 (суддя Жельне С.Ч.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" суму основної заборгованості в розмірі 48526,84 грн., три відсотки річних в розмірі 3597,63 грн., збитки від інфляційних процесів в розмірі 14652,03 грн., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1827 грн.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" умов договору субпідряду від 04.05.2012р. № 04/12 щодо проведення розрахунків за виконані роботи, що у відповідності до ст. 610, 625 Цивільного кодексу України свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" суми основної заборгованості в розмірі 48526,84 грн., 3% річних в розмірі 3597,63 грн., збитків від інфляційних процесів в розмірі 14652,03 грн., а також витрат зі сплати судового збору в сумі 1827 грн.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2015р. у справі №922/5798/14 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" 4411,12 грн. інфляційного збільшення боргу та 42.00 грн. 3% річних відмовити; судові витрати покласти на позивача.

На думку Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція", місцевим господарським судом безпідставно не був взятий до уваги контрозрахунок інфляційних втрат та 3% річних. Зокрема, в оскаржуваному рішенні не наводяться заперечення, надані відповідачем, а також з мотивувальної частини не вбачається, чи перевірявся судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2015р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ ВКП "Стройсервіс" просить рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2015р. у справі № 922/5798/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (вх. № 4891 від 26.03.2015р.).

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" просить рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2015р. у справі № 922/5798/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ ВКП "Стройсервіс" відмовити у повному обсязі.

Зокрема, на думку апелянта, судом першої інстанції не було надано уваги погодженому сторонами у п. 2.6 договору строку здійснення розрахунків та не встановлено, чи передавався ТОВ "Стальконструкція" будівельний майданчик.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду від 07.04.2015р. оголошено перерву.

На адресу Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення додаткових пояснень позивачеві ( від 15.04.2015р. вх.№ 6125).

21.04.2011р. позивачем подано пояснення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких ТОВ ВКП "Стройсервіс", зокрема, зазначає, що посилання відповідача на той факт , що позивачем не був переданий будівельний майданчик і тому строк оплати за договором не настав, є безпідставними, оскільки вказані обставини не були предметом розгляду господарського суду першої інстанції (вх.№ 6534).

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 23.04.2015р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" підтримав подану ним апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Харківської області від 16.02.2015р. у справі № 922/5798/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2015р. у справі № 922/5798/14 залишити без змін.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, що представники сторін у справі з'явились в судове засідання та надали пояснення щодо своїх вимог і заперечень, зважаючи на строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, передбачені статтею 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено судом першої інстанції, 04.05.2012 року між ТОВ ВКП "Стройсервіс" (субпідрядник) та ТОВ "Стальконструкція" (підрядник) був укладено договір субпідряду № 04/12 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору субпідрядник взяв на себе зобов'язання власними та залученими силами виконати роботи з улаштування стяжки та гідроізоляції підлоги на об'єкті реконструкції спортивного комплексу КП "Обласний спортивний комплекс "Металіст" у місті Харкові по вул. Плеханівській, 65. у відповідності з умовами договору, а підрядник зобов'язувався надати субпідряднику будівельний майданчик, прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість робіт за договором складає 48526,84 грн. з урахуванням ПДВ - 20% в розмірі 8087,81 грн.

Пунктом 2.4 вказаного договору визначено, що оплата робіт здійснюється підрядником протягом 10-ти днів з моменту підписання акту виконаних робіт за формою КБ-2в та КБ-3.

Згідно з пунктом 2.6 договору остаточний розрахунок здійснюється в п'ятиденний строк після підписання акту виконання субпідрядником всіх робіт за даним договором та прийому підрядником будівельного майданчику в належному стані.

Відповідно до п. 3.1 договору субпідрядник приступає до виконання робіт на протязі 5 днів з моменту надходження авансового платежу на його розрахунковий рахунок, передачі будівельного майданчику за актом прийому-передачі, передачі проектної документації.

Відповідно до п. 12.1 договору у випадку порушення умов даного договору сторони несуть відповідальність, передбаченої умовами даного договору та нормами діючого законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було підписано акт виконаних будівельних робіт від 31.05.2012р. № 1 за формою КБ-2в на суму 23716,25 грн. та від 31.05.2012р. №2 за формою КБ-2в на суму 24810,59 грн. (а.с. 18-25).

Проте, відповідач допустив порушення взятих на себе договірних зобов'язань, в обумовлені строки оплату за виконані роботи не здійснив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на скаргу доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 48526,84 грн., колегія суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно статті 838 Цивільного кодексу України, підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України визначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Згідно з п. 5.1 укладеного між сторонами договору приймання - передача виконаних робіт здійснюється на підставі підписаних обома сторонами актів виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.3 договору при виявленні недоліків, які не перешкоджають подальшому виконанню робіт, в процесі прийому-передачі робіт складається акт з вказівкою на строк усунення.

Пунктом 4.13 договору передбачено, якщо підрядник не задоволений ходом та якістю роботи або записами субпідрядника, він викладає свою точку зору в журналі виробництва робіт.

Пунктом 4.14 договору встановлено, що субпідрядник зобов'язаний в з-денний строк прийняти міри щодо усунення недоліків, обґрунтовано вказаних підрядником в акті приймання-передачі робіт.

Відповідно до п. 2.4 договору, оплата робіт здійснюється підрядником протягом 10-ти днів з моменту підписання акту виконаних робіт за формою КБ-2в та КБ-3.

Як вбачається з матеріалів справи, акти виконаних будівельних робіт від 31.05.2012р. № 1 та від 31.05.2012р. №2 підписані обома сторонами та скріплені їх печатками без заперечень та зауважень.

Вказаний факт не спростовано відповідачем у справі, зокрема, не надано належних доказів, зокрема, витяг з журналу виробництва робіт, якими підтверджується неналежне виконання позивачем взятих на себе договірних зобов'язань.

При цьому, посилання апелянта на п.п. 69, 75 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005р. № 668, якими передбачено, що будівельний майданчик (фронт робіт) надається підряднику замовником в порядку, визначеному договором підряду і оформлюється відповідним актом, є необґрунтованими, оскільки вказані положення застосовуються до договірних відносин між замовником та підрядником, підрядником та субпідрядником на етапі організації виконання робіт.

Відповідно до п. 88, 96, 98 вказаних Загальних умов приймання-передача закінчених робіт (об'єкта будівництва) проводиться у порядку, встановленому цими Загальними умовами, іншими нормативними актами та договором підряду. Підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами. Оплата за виконані роботи проводиться у порядку, визначеному договором підряду. Договором підряду може бути передбачено, що оплата виконаних робіт проводиться після прийняття замовником закінчених робіт (об'єкта будівництва) або поетапно проміжними платежами в міру виконання робіт. У договорі підряду сторони можуть передбачати надання замовником авансу з визначенням порядку його використання.

Крім того, укладений між сторонами договір субпідряду не містить вимоги щодо обов'язковості підписання акта приймання-передачі будівельного майданчика, як підстави для проведення оплати за окремий обсяг виконаних робіт.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про спірні правовідносини щодо проведення оплати за виконані обсяги робіт за вище вказаними актами будівельних робіт врегульовані саме п. 2.4 договору від 04.06.2012р. № 04/12.

Враховуючи вищевикладене, зокрема, положення п. 2.4 укладеного між сторонами договору, колегія суддів дійшла висновку, що оплата за виконані відповідно до актів будівельних робіт від 31.05.2012р. № 1 та від 31.05.2012р. №2 робіт повинна була здійснена відповідачем до 11.06.2012р.

Як встановлено колегією суддів, матеріалами справи підтверджується факт належного виконання ТОВ ВКП "Стройсервіс" робіт, вказаних в зазначених актах.

При цьому, відповідач не заперечує факт відсутності проведення оплати за виконані роботи, а лише зазначає, що строк оплати відповідних робіт не настав з підстав, викладених вище.

Частиною 1 статті 35 господарського процесуального кодексу передбачено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем вимог діючого законодавства та положень укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим господарський суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 48526,84 грн. підлягають задоволенню, а оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду в цій частині є законним і обґрунтованим.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3597,63 грн. та втрат від інфляційних процесів в розмірі 14652,03 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних, сплата яких передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України не є штрафними санкціями, а виступають відповідно способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що наданий позивачем розрахунок за період з 11.06.2012р. по 30.11.2014р. відповідає обставинам справи та чинному законодавству України, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 3597,63грн.

В частині нарахування інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Інфляційні втрати, які передбачені ст. 625 Цивільного Кодексу України, є компенсацією від знецінення грошових коштів.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Відповідні індекси розраховуються, починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватись для визначення розміру завданих збитків. (лист Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97 "Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").

Колегія суддів зазначає, що оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При цьому оцінюючи поданий позивачем розрахунок слід виходити з розміру заборгованості, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.

При нарахуванні індексу інфляції треба мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно треба рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад грудня, індексується за період з урахуванням грудня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - січня.

Відповідно до п.1.12 постанови № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок суми інфляційних втрат, погоджується із здійсненим відповідачем розрахунком на суму боргу за період з червня 2012 року по листопад 2014 року та дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача слід інфляційні втрати підлягають стягненню в розмірі 10240,91 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме - на суму 10240,91 грн. В решті позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму 4411,12 грн. - слід відмовити, як безпідставно заявлених.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, а також не дослідив всі обставини, які мають значення для правильного вирішення даного господарського спору.

За наведених підстав, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2015р. у справі № 922/5798/14 - частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 4 ч.1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2015р. у справі №922/5798/14 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" (61106, м. Харків, проспект Московський, 283, код ЄДРПОУ 21191412) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" (61102, м. Харків, провулок Рудниковий 3-й, 6, код ЄДРПОУ 25610426) суму основної заборгованості в розмірі 48526,84 грн., три відсотки річних в розмірі 3597,63 грн., збитки від інфляційних процесів в розмірі 10240,91 грн., а також витрати по сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 1247,25 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити."

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" (61102, м. Харків, провулок Рудниковий 3-й, 6, код ЄДРПОУ 25610426) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" (61106, м. Харків, проспект Московський, 283, код ЄДРПОУ 21191412) витрати по сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 60,38 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні судові накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 28.04.2015р.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Гетьман Р.А.