Постанова

від 01.07.2015 по справі 922/5798/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2015 року Справа № 922/5798/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКорсака В.А., суддівДанилової М.В.(доповідача), Данилової Т.Б. за участю представників: позивача відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 у справі № 922/5798/14 господарського суду Харківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" простягнення 66 776 грн. 50 коп. В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" про стягнення заборгованість за договором субпідряду № 04/12 у розмірі 48 526,84 грн.

Свої позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за вказаним договором.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 14 652,03 грн. інфляційних та 3639,30 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.02.2015 р. у даній справі (суддя Жельне С.Ч.), позовні вимоги задоволено в повному обсязі: стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" суму основної заборгованості у розмірі 48 526,84 грн., 3% річних у розмірі 3 597,63 грн., збитки від інфляційних процесів у розмірі 14 652,03 грн., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1 827 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 р. даній справі (колегія у складі суддів: головуючий суддя Лакіза В.В., судді Бородіна Л.І., Гетьман Р.А.), рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2015 р. скасовано частково, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" суму основної заборгованості у розмірі 48 526,84 грн., 3% річних у розмірі 3 597,63 грн., збитки від інфляційних процесів у розмірі 10 240,91 грн., а також витрати по сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 247,25 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити."

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 р. та рішення господарського суду Харківської області від 16.02.2015 р. скасувати в частині стягнення суми боргу у розмірі 48 526,84 грн., 3% річних у розмірі 3 597,63 грн. та збитків від інфляційних процесів у розмірі 10 240,91 грн., прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.06.2015 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.07.2015 р.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" надає додаткові пояснення по даній справі та просить суд залишити оскаржувані судові акти без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 04.05.2012 р. між ТОВ ВКП "Стройсервіс" (субпідрядник) та ТОВ "Стальконструкція" (підрядник) був укладено договір субпідряду № 04/12.

Відповідно до п. 1.1. договору субпідрядник взяв на себе зобов'язання власними та залученими силами виконати роботи з улаштування стяжки та гідроізоляції підлоги на об'єкті реконструкції спортивного комплексу КП "Обласний спортивний комплекс "Металіст" у місті Харкові по вул. Плеханівській, 65. у відповідності з умовами договору, а підрядник зобов'язувався надати субпідряднику будівельний майданчик, прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Відповідно до п. 2.1 договору загальна вартість робіт за договором складає 48 526,84 грн. з урахуванням ПДВ - 20% в розмірі 8 087,81 грн.

Пунктом 2.4 вказаного договору визначено, що оплата робіт здійснюється підрядником протягом 10-ти днів з моменту підписання акту виконаних робіт за формою КБ-2в та КБ-3.

Згідно з пунктом 2.6 договору остаточний розрахунок здійснюється в п'ятиденний строк після підписання акту виконання субпідрядником всіх робіт за даним договором та прийому підрядником будівельного майданчику в належному стані.

Відповідно до п. 3.1 договору субпідрядник приступає до виконання робіт на протязі 5 днів з моменту надходження авансового платежу на його розрахунковий рахунок, передачі будівельного майданчику за актом прийому-передачі, передачі проектної документації.

Відповідно до п. 12.1 договору у випадку порушення умов даного договору сторони несуть відповідальність, передбаченої умовами даного договору та нормами діючого законодавства.

З огляду на матеріали справи, сторонами було підписано акт виконаних будівельних робіт від 31.05.2012 р. № 1 за формою КБ-2в на суму 23 716,25 грн. та від 31.05.2012 р. №2 за формою КБ-2в на суму 24 810,59 грн.

Підставою для звернення позивача до суду з даним позовом є те, що відповідач допустив порушення взятих на себе договірних зобов'язань та в обумовлені строки оплату за виконані роботи не здійснив.

Рішення господарського суду Харківської області обґрунтовано неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" умов договору субпідряду від 04.05.2012 р. № 04/12 щодо проведення розрахунків за виконані роботи, що у відповідності до ст. 610, 625 Цивільного кодексу України свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Проте, суд апеляційної інстанції, дослідивши обставини справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статті 838 Цивільного кодексу України встановлено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України визначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Як вбачається з матеріалів справи, п. 5.1 укладеного між сторонами договору передбачено, що приймання - передача виконаних робіт здійснюється на підставі підписаних обома сторонами актів виконаних робіт.

Пунктом 5.3 договору визначено, що при виявленні недоліків, які не перешкоджають подальшому виконанню робіт, в процесі прийому-передачі робіт складається акт з вказівкою на строк усунення.

Відповідно до п. 4.13 договору, якщо підрядник не задоволений ходом та якістю роботи або записами субпідрядника, він викладає свою точку зору в журналі виробництва робіт.

Пунктом 4.14 договору встановлено, що субпідрядник зобов'язаний в з-денний строк прийняти міри щодо усунення недоліків, обґрунтовано вказаних підрядником в акті приймання-передачі робіт.

Відповідно до п. 2.4 договору, оплата робіт здійснюється підрядником протягом 10-ти днів з моменту підписання акту виконаних робіт за формою КБ-2в та КБ-3.

З огляду на матеріали справи, акти виконаних будівельних робіт від 31.05.2012 р. № 1 та від 31.05.2012 р. №2 підписані обома сторонами та скріплені їх печатками без заперечень та зауважень.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції, укладений між сторонами договір субпідряду не містить вимоги щодо обов'язковості підписання акта приймання-передачі будівельного майданчика, як підстави для проведення оплати за окремий обсяг виконаних робіт.

Таким чином, спірні правовідносини щодо проведення оплати за виконані обсяги робіт за вище вказаними актами будівельних робіт врегульовані саме п. 2.4 договору від 04.06.2012 р. № 04/12, а оплата за виконані відповідно до актів будівельних робіт від 31.05.2012 р. № 1 та від 31.05.2012 р. № 2 робіт повинна бути здійснена відповідачем до 11.06.2012 р.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю ВКП "Стройсервіс" належно виконувало роботи, вказані у вищевказаних актах.

При цьому, як було зазначено апеляційним господарським судом, відповідач не заперечує факт відсутності проведення оплати за виконані роботи, а лише зазначив, що строк оплати відповідних робіт не настав.

Частиною 1 статті 35 господарського процесуального кодексу передбачено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем було порушено вимоги діючого законодавства та положень укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 48526,84 грн. підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 3597,63 грн. та втрат від інфляційних процесів у розмірі 14 652,03 грн. суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, суди попередніх інстанцій, перевіривши наданий позивачем розрахунок за період з 11.06.2012 р. по 30.11.2014 р. вірно зазначили, що він відповідає обставинам справи та чинному законодавству України, а тому до стягнення підлягають 3% річних у розмірі 3597,63грн.

Стосовно, нарахування інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції зазначив про наступне.

Інфляційні втрати, які передбачені ст. 625 Цивільного Кодексу України, є компенсацією від знецінення грошових коштів.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Відповідні індекси розраховуються, починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватись для визначення розміру завданих збитків. (лист Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97 "Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").

З огляду на викладене, оскільки, індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При цьому оцінюючи поданий позивачем розрахунок слід виходити з розміру заборгованості, обрахованого за цінами і тарифами, що діють в умовах інфляції.

При нарахуванні індексу інфляції треба мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно треба рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад грудня, індексується за період з урахуванням грудня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - січня.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок суми інфляційних втрат, дійшов вірного висновку про стягнення інфляційних втрат у розмірі 102 40,91 грн.

Стосовно доводів, які викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" в своїй касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів вказує, що відповідно до приписів 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки апеляційного господарського суду, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є таким, що тягнуть за собою скасування оскаржуваного рішення.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальконструкція" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 р. у справі № 922/5798/14 господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова