Постанова

від 28.04.2015 по справі 908/450/15-г

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2015 р. Справа № 908/450/15-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Мирної М.Г, за довіреністю б/н від 06.10.2014

відповідача - Берегової С.М., за довіреністю №18-2 від 08.01.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" (вх. №1872 З/3-12) на рішення господарського суду Запорізької області від 03 березня 2015 року по справі № 908/450/15-г

за позовом Приватного підприємства "Міра-Січ", м. Запоріжжя

до Публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив, м. Запоріжжя

про стягнення 695122,53 грн.,

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив", м. Запоріжжя

до Приватного підприємства "Міра-Січ", м. Запоріжжя

про стягнення 10073,43 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 по справі №908/450/13-г (суддя Хилько Ю.І. ) первісний позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" на користь Приватного підприємства "Міра-Січ" 644722,92 грн. основного боргу, 7068,34 грн. три відсотки річних, 43331,27 грн. інфляційних втрат та 13902,44 грн. судового збору. У задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" про стягнення з Приватного підприємства "Міра-Січ" 10073,43 грн. неустойки - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Запоріжвогнетрив", звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 по справі №908/450/13-г та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю, а зустрічні позовні вимоги задовольнити, стягнувши з Приватного підприємства "Міра-Січ" на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" неустойку в сумі 10073,43 грн. і витрати зі сплати судового збору.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Приватне підприємство "Міра-Січ" через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надало відзив на апеляційну скаргу (вх.21.04.2015 від 21.04.2015), в якому проти доводів викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 05.02.2014 між Приватним підприємством "Міра-Січ" (постачальник - позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Запоріжвогнетрив " (покупець - відповідач у справі) був укладений договір на придбання ресурсів за №18-110, відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити товар/продукцію/матеріали (далі-ресурси) на умовах, визначених даним договором.

Кількість, номенклатура ресурсів визначаються специфікаціями до даного договору, які є його невід'ємними частинами (п.2.1 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору строки поставки ресурсів зазначаються в специфікаціях. У випадку поставки ресурсів у відповідності із графіком - графік зазначається у листі-заявці до даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Згідно із п. 3.5 договору право власності на ресурси та ризик його випадкового знищення або пошкодження переходить від постачальника до покупця з дати поставки ресурсів.

Відповідно до п. 4.1 договору поставка ресурсів здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, зазначені в специфікаціях та включать в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки та інші витрати постачальника, пов'язані з поставкою ресурсів. Загальна сума договору визначається, як загальна вартість ресурсів, поставка яких здійснюється у відповідності до доданих до нього специфікації, листів, заявок (п. 4.3 договору).

Оплата покупцем ресурсів здійснюється у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в договорі (п. 5.1 договору).

Пунктом 5.2 договору встановлено, що оплата за поставлені ресурси здійснюється протягом строку, зазначеного в специфікаціях, який вираховується з моменту поставки ресурсів та надання документів, зазначених в п. 6.4 договору.

Відповідно до п. 6.4 договору постачальник зобов'язаний надати покупцю до початку приймання ресурсів наступні документи: рахунок на оплату ресурсів; транспортні та супровідні документи , в т.ч. товарно-транспортну накладну та накладну на поставлені ресурси при поставці автомобільним транспортом; сертифікат або паспорт якості постачальника або виробника (у випадку, якщо постачальник не є виробником); сертифікат санітарно-гігієнічного висновку та сертифікат радіологічної безпеки (у передбачених законодавством випадках); інші документи, зазначені в специфікаціях

Приймання ресурсів по якості здійснюється одним із таких способів, які обираються покупцем: у відповідності до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітража від 25.04.1966 №П-7 з змінами та доповненнями, а також у відповідності до вимог ТУ та ГОСТ для даного виду ресурсів; при участі незалежної експертної організації, яка залучена покупцем (п.6.2 договору).

У випадку порушення строків або об'ємів поставок ресурсів, постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 8% від вартості не поставлених в строк ресурсів (п. 7.2 договору).

Одночасно контрагентами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано ряд сертифікацій (додаток до договору), відповідно до яких зобов'язаними сторонами було узгоджено найменування товару, одиницю виміру, кількість товару, строк поставки товару та ціну договору. Дані специфікації є невід'ємними частинами договору.

Здійснив аналіз матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору Приватним підприємством "Міра-Січ" поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 644722 грн. Однак, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, вартість поставленого товару позивачу не сплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 644722 грн.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача неодноразово були направлені претензії про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не належного виконання останнім зобов'язань за договором.

Як стверджує позивач, відповіді зобов'язаний контрагент (відповідач) на вказані претензії не надав, грошові кошти за договором поставки не сплатив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, в порушення вимог ст. 526, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, за отриманий товар не розрахувався, доказів оплати отриманого товару - не надав. Відмовляючи у задоволення зустрічного позову вказав на недоведеність факту прострочення поставки товару.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на ст. 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Положення ст. 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів ст. 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у ст. 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору поставки.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції жодна із сторін не заперечувала щодо укладення та виконання договору поставки.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору (пункт 5.2) вбачається, що оплата за поставлені ресурси буде здійснюватися на протязі строку, вказаного в специфікаціях, який розраховується з моменту поставки продукції та надання документів, визначених у п.6.4 даного договору.

Сторонами у специфікаціях деталізовано умови оплати вартості товару, а саме: 100% на протязі 60 календарних днів з дати поставки.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, в силу положень Цивільного кодексу України, зобов'язання з оплати вартості товару поставленого товару є обов'язковим для виконання у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідач жодним чином не заперечує проведення операції з поставку товару, що підтверджується не тільки довіреностями, а перш за все видатковими накладними, що містять інформацію про кожну партію поставленого товару, які підписані уповноваженими представниками відповідача без зауважень та скріплені печаткою його підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що ідентифікують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємств від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Обов'язок з оплати товару виникає в момент його прийняття, тобто після підписання видаткових накладних, що прямо передбачено в ст. 692 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція наведена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

В розрізі зазначеного вбачається, що видаткові накладні, копія яких є в матеріалах справи, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та є первинними документами, які констатує факт здійснення господарської операції переведеної між зобов'язаними контрагентами (позивачем та відповідачем).

Пунктом 11 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 закріплено, що приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені керівництвом підприємства - отримувача.

Вказаною Інструкцією передбачено, що товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів на бланках довіреностей встановленої форми (додаток № 1 до Інструкції). Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства.

Видача бланків довіреностей (Типова форма № М-2) здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей (Типова форма № М-3), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. При цьому нумерація виданих протягом року довіреностей має бути наскрізною (п. 3 Інструкції № 99).

Згідно з п. 6 Інструкції вбачається, що довіреність на одержання цінностей від постачальника видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

У відповідності з абз. 3 п. 6 Інструкції при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей. Незаповнені рядки довіреності прокреслюються.

Згідно з п. 12 зазначеної Інструкції забороняється відпускати цінності у випадках подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами тощо.

Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Відповідно до п. 13 Інструкції довіреність на отримання матеріальних цінностей, залишається у постачальника.

Колегія суддів визначає, що наявні в матеріалах справи довіреності на одержання цінностей (а.с.38-47) є первинними документами, та визначають рішення уповноваженої особи підприємства-відповідача про уповноваження конкретної фізичної особи (Кочиної М.П.) одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України вбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст.193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару є підтвердженим належними доказами - первинними документами бухгалтерського обліку, а саме видатковою накладною, довіреністю, у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару в розмірі 644722,92 грн. на умовах договору.

Проте, доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 644722,92 грн. відповідачем до суду не надано. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 644722,92 грн., у відповідності до положень договору та умов специфікацій є таким, що настав.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що строк оплати за поставлену продукцію не розпочався в зв'язку з відсутністю доказів, які б свідчили, зокрема, про передачу позивачем сертифікату або паспорту якості на товар (п.6.4 договору), з огляду на наступне.

Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. (ст. 268 Господарського кодексу України).

Сторонами узгоджено (п.6.2), що приймання ресурсів по якості здійснюється одним із таких способів, які обираються покупцем: у відповідності до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітража від 25.04.1966 №П-7 з змінами та доповненнями, а також у відповідності до вимог ТУ та ГОСТ для даного виду ресурсів; при участі незалежної експертної організації, яка залучена покупцем.

Виходячи зі змісту постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР» приймання товару за якістю здійснюється в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР № П-7 від 25.04.1966 р. (далі - Інструкція П-7).

Згідно п. 16 цієї Інструкції при виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, тари чи упаковки вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам) договору або даним, вказаним в маркуванні і супровідних документах, які посвідчують якість продукції, отримувач зупиняє подальше приймання продукції і складає акт, в якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів. Отримувач зобов'язаний забезпечити зберігання продукції неналежної якості в умовах, що запобігають погіршенню її якості і змішання з іншою однорідною продукцією.

Одержувач також зобов'язаний викликати для участі у продовженні приймання продукції і складання двостороннього акта представника іногороднього виготовлювача (відправника) , якщо це передбачено в Основних і Особливих умовах поставки, інших обов'язкових правилах або договорі.

У пункті 17 вказаної Інструкції встановлено, що в повідомленні про виклик повинно бути вказано: а) найменування продукції, дата і номер рахунку-фактури або номер транспортного документа, якщо до моменту виклику рахунок не отриманий; б) основні недоліки, які виявлені в продукції; в) час, на який призначено приймання продукції по якості; г) кількість продукції неналежної якості.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, ним не складалося акту про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, не викликався представник постачальника-позивача для продовження приймання продукції та складання двостороннього акту, як то передбачено наведеними положеннями Інструкції.

Згідно з вимогами статті 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

У відповідності до ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Разом із тим ст. 666 Цивільного Кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Однак, відповідач не встановлював строку для передання документів (сертифікату або паспорту на товар). Докази звернення до позивача з відповідними письмовими претензіями щодо відсутності документів, які зазначені в п. 6.4 договору, або доказів звернення до позивача з листами щодо повернення отриманого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні і таких доказів до суду не надано.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного Кодексу обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Інший момент виконання подавцем обов'язку передати товар договором не визначений.

Беручи до уваги, що відповідач будь-якими доказами не спростував факт отримання товару за видатковою накладною, а також не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 644722,92 грн. позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Наслідки прострочення боржником (відповідачем) грошового зобов'язання у вигляді 3% річних (за умовами договору) та збитків від інфляції виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та річних, суд попередньої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунку сум, встановив вірний період за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог ст. 43 Господарського Процесуального Кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв'язку з чим, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 43331,27 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 7068,34 грн.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи те, що позивачем доведено суду факт порушення своїх законних прав та інтересів з боку відповідача, а також правових підстав для виконання відповідачами зобов'язань з оплати за договором поставки від 05.02.2014 за №18-110, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог Публічного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» про стягнення з позивача суми пені за несвоєчасну поставку товару, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі продажу.

Статтею 267 Господарського кодексу України передбачено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Умовами договору (п.3.3) передбачено, що строки поставки ресурсів вказуються в специфікаціях, котрі в розумінні статті 266 Господарського кодексу України складають невід'ємну частину цього договору.

Враховуючи двосторонній характер договору поставки, слід вказати, що в силу ст.530 ЦК України, покупець має право вимагати, а постачальник зобов'язується поставити товар в строк, який, зокрема, визначений договором або умовами специфікаціями.

Як свідчать матеріали справи, саме в строки, визначені специфікаціями, позивач поставив відповідачу обумовлені договором ресурси.

Отже, вимоги відповідача про стягнення з позивача штрафних санкцій за прострочення поставки передачі товару не підлягають задоволенню, через їх не доведеність.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015 по справі № 908/450/15-г прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 03 березня 2015 року по справі № 908/450/15-г залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.