Ухвала

від 02.04.2015 по справі 2а-1670/5100/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/82022/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма Квант-плюс" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2011 по справі № 2а-1670/5100/11

за позовом Приватного підприємства "Фірма Квант-плюс"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2011 року Підприємством до суду заявлений позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 19.04.2011 № 0003402301/1355, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у розмірі 32 676,16 грн. та за штрафними (фінансовими ) санкціями - 1,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Судове рішення обґрунтовано тим, що податковий кредит позивач сформував правомірно з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2011 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що первинні бухгалтерські та податкові документи, що підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту, не були надані останнім під час перевірки та відповідно не були враховані під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова невиїзна перевірка Підприємства з питань взаємовідносин з ПП "Сільгоспнафтопродукт- 10", за підсумками якої складено акт від 05.04.2011 № 1888/23-209/35778995.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 198 та ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ за січень 2011 року на суму 32 676,16 грн.

Таких висновків контролюючий орган дійшов виходячи з того, що укладений договір поставки між позивачем та контрагентом ПП "Сільгоспнафтопродукт- 10" не спричинив настання реальних правових наслідків, оскільки вказаний контрагент мав господарські правовідносини з постачальниками ПП "Нафта-Капітал", ТОВ "Компанія "Відродження" (2-га ланка), які не мають необхідних умов для здійснення господарських операцій (основних засобів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, сировини, автотранспорту та ін.). Дані обставини, на думку контролюючого органу, свідчать про нікчемність такої угоди, внаслідок чого у позивача відсутнє право включати до податкового кредиту суми ПДВ за проведеними господарськими операціями з ПП "Сільгоспнафтопродукт- 10".

Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань , на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами.

Аналогічні вимоги містить і п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

У ході розгляду справи судом першої інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, та які Підприємством були надані до перевірки контролюючому органу, про що останнім було зазначено у акті перевірки від 05.04.2011, а відповідно і враховані під час ухвалення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення , та встановлено реальність виконання господарських операцій між позивачем та контрагентом, подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності (будівництво торгово - розважального центру), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договори, податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, банківські виписки, довідки про вартість виконаних робіт, акт прийому виконання будівельних робіт, товарно - транспортні накладні).

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, як наслідок відсутності у контрагентів у ланцюгу матеріально - технічної бази, судом правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності у контрагентів (2-га ланка) не має своїм наслідком нікчемність укладених ним правочинів, визнання таких правочинів безтоварними чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є також безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Також колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності або податкової дисципліни.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Податкового кодексу України не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суд першої інстанції надав належний правовий аналіз у їх сукупності.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Фірма Квант-плюс" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2011 по справі № 2а-1670/5100/11 скасувати та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.08.2011.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко