Ухвала

від 16.03.2015 по справі 2а-1670/6075/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.03.2015р. м. Київ К/9991/91390/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011

у справі № 2а-1670/6075/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрлитпром»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 08.07.2011 № 0001392305 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 270444 грн. за основним платежем.

ДПІ у м. Полтаві подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги обставинами, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 08.07.2011 № 0001392305 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 270444 грн. слугували висновки позапланової невиїзної документальної перевірки, викладені в акті від 22.06.2011 № 5446/23-2/24826615, про порушення вимог ст. 198, 201 Податкового кодексу України, що полягали в неправомірному включенні до податкового кредиту за квітень 2011 року податку на додану вартість за операціями з придбання алюмінію у ПП «Топаз-96», ТОВ «Алком» та ПНВП «Стіл-Груп» на підставі договорів від 01.03.2011 № 0104, від 10.01.2011 № 10-11-13 та від 01.01.2011 № 1 відповідно.

Відсутність у позивача права на формування податкового кредиту податковий орган обґрунтовує тим, що ПП «Топаз-96» відсутній за адресою місцезнаходження, а податкова декларація з податку на додану вартість за квітень 2011 року вказаного контрагента не визнана податковою звітністю. Також посилається на те, що ТОВ «Алком» та ПНВП «Стіл-Груп» мали відносини з контрагентами, що мають ознаки «сумнівних» постачальників та які є недобросовісними платниками. З цих підстав контролюючий орган ставить під сумнів реальне здійснення господарських операцій, вважаючи правочин нікчемним відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до вимог ст. 198 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податку (покупцем) господарської операції з придбання товару (послуг), яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що вчинення господарських операцій з ПП «Топаз-96», ТОВ «Алком» та ПНВП «Стіл-Груп» не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування або протиправно отримати певні податкові вигоди.

Судами попередніх інстанцій на підставі первинних документів (договори про поставку алюмінію від 01.03.2011 № 0104, від 10.01.2011 № 10-11-13 та від 01.01.2011 № 1, податкові накладні, платіжні доручення тощо), складених за наслідками здійснення господарських операцій з придбання позивачем у ПП «Топаз-96», ТОВ «Алком» та ПНВП «Стіл-Груп» алюмінію, достовірно встановлено, що такі документи відповідають дійсності, складені з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV, операції мали реальний характер, товар придбано позивачем у межах господарської діяльності.

Порушення постачальником послуг податкового законодавства, зокрема правил податкового звітування, не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Зменшення податкового кредиту покупця у зв'язку з неподанням контрагентом платника податків податкової звітності або невизнання декларацій з податку на додану вартість податковою звітністю, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, законом не передбачено. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування (належного звітування), нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем правочинів, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких правочинів мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Відповідачем при вирішенні справи в судах попередніх інстанцій не надано належних та допустимих доказів тому, що позивач укладав з контрагентом договори з метою незаконного отримання податкових вигод чи був обізнаним з певними протиправними діями контрагента при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами норм матеріального та процесуального права, надану судом правову оцінку встановленим обставинам, касаційна скарга, яка не містить посилань на достатні та допустимі докази, які б поставили під сумнів правильність встановлених судом обставин та їх оцінки, залишається без задоволення, а оскаржувана постанова - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун