Ухвала

від 27.04.2015 по справі 490/7901/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №490/7901/13-ц 27.04.2015 27.04.2015 27.04.2015

Провадження №22-ц/784/1141/15

Провадження №22ц /784/1141/15 Суддя першої інстанції Батченко О.В.

Суддя - доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Самчишиної Н.В., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участі: представника позивача Бабія С.А.,

відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 жовтня 2014 року про забезпечення позову , постановлену за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія» до виконавчого комітету Миколаївської міської ради, адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішення та розпорядження, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та його державної реєстрації та покладення обов'язку вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія» (далі - ОСББ «Мрія») звернулося до суду із позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради за №844-р від 09 грудня 2011 року «Про готовність до експлуатації квартири АДРЕСА_1 громадян ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6.»; пункт №134 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №86 від 25 січня 2012 року «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за фізичними особами» в частині оформлення права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 в місті Миколаєві за відповідачами; скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 лютого 2012 року та його державної реєстрації; покладення обов'язку на власників вищевказаної квартири звільнити незаконно зайняте майно, що є спільною сумісною власністю всіх співвласників багатоквартирного будинку, а саме частину технічного поверху, загальною площею 47.9 кв.м. та відновити за власний рахунок стан технічного поверху, що існував до його зайняття.

У жовтні 2014 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій посилаючись на те, що в разі відчуження відповідачами належної їм на праві власності квартири, виконання судового рішення буде утрудненим, просив суд вжити заходи по забезпеченню позову шляхом заборони власникам квартири відчужувати у будь - який спосіб нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1

10 жовтня 2014 року Центральним районним судом міста Миколаєва постановлена ухвала про вжиття заходів щодо забезпечення позову та накладено арешт на вказану квартиру.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала на вказану ухвалу апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.3 ст.151 ЦПК України підставою забезпечення позову є можливість утруднення чи неможливість у майбутньому виконання рішення суду. Необхідність вирішення цих питань випливає і з положень ст.10 ЦПК України, за змістом якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін, а суд зобов'язаний створити умови, за яких дотримувався б необхідний баланс їхніх процесуальних прав та обов'язків та була б гарантована реальна можливість захисту майнових та особистих (немайнових) прав сторін.

Одним із видів забезпечення позову відповідно до ст.152 ЦПК України є накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Заходи забезпечення позову застосовуються для гарантування виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

В роз'ясненнях, що містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року за №9 передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Так, із заявлених позовних вимог вбачається, що дійсно між сторонами мав місце спір і до позову додані документи на підтвердження наявності спірних правовідносин. При цьому місцевий суд, вирішуючи заяву ОСББ «Мрія» про забезпечення позову та застосовуючи положення ст.153 ЦПК України, вірно виходив з того, що неприйняття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення в майбутньому виконання рішення суду або взагалі зробити його виконання неможливим, оскільки нерухоме майно, на яке накладено арешт, є предметом спору, а відсутність арешту щодо такого майна, давало б власникам можливість відчужити його на користь інших осіб.

З метою недопущення цього, суд першої інстанції, не тільки міг, але й зобов'язаний був накласти арешт на названий об'єкт нерухомості.

Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доцільність забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1

На думку колегії суддів, обраний вид забезпечення позову є співмірним до позовних вимог і ніяким чином не порушує прав інших учасників процесу.

До того ж, у разі незгоди з обраним судом способом забезпечення позову відповідачі мали можливість скористатися правами, визначеними ч.1 ст.154 ЦПК України - подати заяву про зміну способу забезпечення позову іншим. Але цього ними зроблено не було.

Інші доводи апеляційної скарги щодо незаконності оскаржуваної ухвали не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до не згоди з висновками суду першої інстанції та не впливають на їх правильність.

Оскільки ухвала суду відповідає вимогам процесуального законодавства, то колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст.307,312,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - відхилити .

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 10 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді

: