Постанова

від 28.04.2015 по справі 903/1288/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2015 р. Справа № 903/1288/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі Ільчук Н.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Кучма В.Ю. - представник за довіреністю від 19.01.2015р. №1

від відповідача: Ворошик С.О. - представник за довіреністю від 21.01.2015р. №21/01

Янова Т.А. - представник за довіреністю від 22.01.2015р. №22/01

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватної фірми "Техніка", м.Луцьк

на рішення господарського суду Волинської області

від 04.02.15 р. у справі № 903/1288/14 (суддя Слупко В.Л.)

за позовом Приватної фірми "Техніка", м.Луцьк

до Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод", м.Луцьк

про стягнення 260927,17грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 04.02.2015р. у справі №903/1288/14 позов Приватної фірми "Техніка" до Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" про стягнення 260927,17грн. (згідно уточненого розрахунку) задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" на користь Приватної фірми "Техніка" 104966,31грн., в тому числі: 89181,04грн. інфляційних втрат та 15785,27грн. - 3% річних, а також витрати по судовому збору в сумі 2099,33грн. та витрати на послуги адвоката в сумі 1000,00грн..

В решті позову відмовлено.

Видано наказ.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватна фірма "Техніка" звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення змінити та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- суд першої інстанції відмовив у стягненні очевидних сум заподіяних відповідачем позивачу збитків - сплачених відсотків банку по кредиту, який отримано останнім саме для реалізації договору купівлі-продажу автомобіля. Також, судом не вірно застосовано ст.224 та ст.225 Господарського Кодексу України, оскільки саме дані норми закону регламентують, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною;

- суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що саме уявна поставка автомобіля жодним чином не вплинула б на порядок і суми сплачених відсотків. Проте характер правовідносин випливає саме зі способу захисту порушеного права у вигляді стягнення суми коштів сплачених відповідачу, як передоплата за автомобіль, а не спонукання до поставки автомобіля. Отже, саме якби відповідач в досудовому порядку, або відразу по факту вступу рішення у законну силу виконав би грошове зобов'язання і повернув одержані та підтверджені 500000,00грн. сплачених за майбутню поставку автомобіля, то звісно, що відсотки були б погашені відразу , як і тіло кредиту і жодних штрафних санкцій не було б, бо кредитний договір, який міститься в матеріалах судової справи не передбачає жодних штрафних санкцій за завчасне погашення кредиту;

- судом невірно оцінено характер правовідносин між сторонами, невірно застосовано норми матеріального права, і не звернуто увагу на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, який чітко підтверджений судовими актами, які набрали законної сили і відповідно встановлені судом факти повторному чи додатковому доведенню не підлягають. Отже сума сплачених банку відсотків по кредитному договору, а відповідно реальних збитків заподіяних відповідачем позивачу у розмірі - 123756,90грн. підлягають стягненню з відповідача;

- відносно відмови в задоволенні пені суд невірно кваліфікував характер та підстави її нарахування і відповідно не взяв до уваги той факт, що суму пені у первинному відзиві відповідач практично визнав, надавши свій контррозрахунок, і дану суму пені було викладено у заяві про зменшення позовних вимог і визначено у розмірі - 32410,96грн., проте суд так і не дослідив порядок та підстави нарахування пені з урахуванням саме п.4.2 договору купівлі - продажу автомобіля від 29.07.2013р. №29/07;

- Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено право адвокатів на надання адвокатських послуг юридичним особам на підставі договорів. Стаття 48 ГПК України передбачає складовою судових витрат і витрати на адвокатські послуги і відсилає до норм Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Проте суд не встановив того, що в умовах інфляційних процесів та постійного росту авторитетності адвокатської роботи в Україні саме чітку оплату праці адвоката і тому договірний розмір оплати праці повинен був бути констатований судом, як 100% судова витрата саме у розмірі - 7500,00грн.. Також, судом не враховано, що саме адвокатом було підготовлено документи до суду, саме адвокат позивача брав участь у всіх судових засіданнях по справі та здійснював належне представництво позивача.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.03.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 07.04.2015р..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.04.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 28.04.2015р..

В судовому засіданні 28.04.2015р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Волинської області від 04.02.2015р. у справі №903/1288/14 змінити та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

В судовому засіданні 28.04.2015р. представники відповідача заперечили проти доводів апеляційної скарги, вважають її безпідставною та необґрунтованою. В своїх поясненнях покладаються на доводи, наведені у письмовому відзиві від 20.04.2015р. №205 на апеляційну скаргу. Просять суд рішення господарського суду Волинської області від 04.02.2015р. у справі №903/1288/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2013р. між Приватною фірмою "Техніка" (покупець) та Публічним акціонерним товариством "Гнідавський цукровий завод" (продавець) укладено договір купівлі-продажу автомобіля №29/07 (далі - договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити автомобіль RENAULT KERAX 420, № кузова VFG33FV000102609, а покупець прийняти його і сплатити згідно п.2.2, а саме в кількості 1 шт. за ціною згідно виписаних видаткових та податкових накладних (п.2.1 договору) (а.с.9-10).

Відповідно до п.2.2 договору, загальна сума товару згідно договору становить 500000,00грн..

У відповідності до п.п.3.1, 3.2 договору, покупець здійснює оплату на банківський рахунок постачальника; умови поставки - транспортом покупця, протягом 15 днів з дня надходження коштів на р/р продавця.

Прутком 4.2 договору сторони встановили. що за прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, але не більше ніж шість місяців.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання і дії до часу виконання сторонами своїх зобов'язань (п.6.1 договору).

На виконання умов договору покупець - Приватна фірма "Техніка" здійснила попередню оплату в сумі 500 000 грн. Дана обставина підтверджена платіжним дорученням № 000000003 від 01.08.2013р., податковою накладною №8 від 01.08.2013р. та рахунком на оплату №751 від 01.08.2013р.

Приватною фірмою "Техніка" на адресу Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" надсилались вимога за №10 від 29.08.2013р. про повернення коштів і відмову від договору, але останнім залишена без відповіді та задоволення (а.с.24-24-26).

Отже, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач - Публічне акціонерне товариство "Гнідавський цукровий завод" поставку товару не здійснило.

В подальшому, Приватна фірма "Техніка" звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод", в якому просило стягнути 500000,00грн. заборгованості за договором купівлі-продажу автомобіля №29/07.

Вказані обставини встановлені рішенням господарського суду Волинської області від 22.10.2013р. у справі №903/989/13 за позовом Приватної фірми "Техніка" до Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" про стягнення 500000,00грн., яким позов задоволено та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" на користь Приватної фірми "Техніка" 500000,00грн. заборгованості, 10000,00грн. в повернення витрат по сплаті судового збору та 25000,00грн. в повернення витрат по оплаті послуг адвоката (а.с.11-13).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2013р. рішення господарського суду Волинської області від 22.10.2013р. у справі №903/989/13 змінено в частині суми повернення витрат по оплаті послуг адвоката, викладено пункт 2 резолютивної частини в такій редакції: "2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" (43022, м.Луцьк, вул.Ранкова, буд.1, код ЄДРПОУ 00372658) на користь Приватної фірми "Техніка" (43010, м.Луцьк, пр.Волі, 46, код ЄДРПОУ 13366858) 500000грн. - заборгованості, 10000грн. - витрат по сплаті судового збору, 8000грн. - витрат по оплаті послуг адвоката".

В решті рішення господарського суду Волинської області від 22.10.2013р. у справі №903/989/13 - залишено без змін, отже вказані обставини не потребують доказування з огляду на норми ст.35 ГПК України та те, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовим рішенням (в т.ч. в їх мотивувальних частинах) (п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р.).

Надалі Приватна фірма "Техніка" звернулася до господарського суду Волинської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" про стягнення 261531,91грн., в тому числі: інфляційні втрати в сумі 80188,04грн. за період з жовтня 2013р. по грудень 2014р., 3% річних в сумі 17009,80грн., нараховані за період з вересня 2013р. по грудень 2014р., 38584,17грн. пені, нарахованої за період з липня 2014р. по грудень 2014р. ("за останні 6 місяців" як зазначено в розрахунку а.с.4), а також 123576,90грн. збитків у вигляді сплачених банківських відсотків за період з 01.08.2013р. по 01.12.2014р. за кредитним договором з ПАТ "Універсал Банк" (а.с.2-5).

Обґрунтовуючи позовну заяву, Приватна фірма "Техніка" як на підставу нарахування зазначених сум вказала на невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу автомобіля від 29.07.2013р., на купівлю якого ним було взято кредитні кошти в Банку та в послідуючому несвоєчасне повернення відповідачем сплаченої вартості автомобіля в сумі 500000,00грн., що встановлено рішенням господарського суду Волинської області від 22.10.2013р. у справі №903/989/13, яка на момент подання позову залишається непогашеною в сумі 197833,00грн..

Відповідач у відзиві на позов від 26.01.2015р., позовні вимоги визнавав частково, надавши свій розрахунок інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені, згідно якого визнає нарахування інфляційних втрат та 3% річних по 24.04.2014р., тобто по день прийняття Рівненським апеляційним господарським судом постанови у справі №903/989/13, якою на 12 місяців розстрочено виконання рішення господарського суду Волинської області від 22.10.2013р. та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2013р. Вважає, що дотримання ПАТ "Гнідавський цукровий завод" графіка сплати розстрочених судом сум не дає позивачу підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних. Крім того, у відзиві ПАТ "Гнідавський цукровий завод" здійснив розрахунок пені за період прострочення грошової вимоги позивача з 24.09.2013р. по 24.03.2014р., який у позові до стягнення позивачем не заявлявся. Також, відповідач повністю заперечує позовні вимоги в частині стягнення збитків у вигляді сплачених відсотків по кредиту як безпідставно заявлених, просить зменшити на 50% визнані ним інфляційні втрати, 3% річних та нараховану ним же пеню (з 74864,36грн. до 37432,18грн.).

Ухвалою господарського суду від 23.12.2015р. порушено провадження у справі №903/1288/14 та призначено її до розгляду на 27.01.2015р..

27.01.2015р. місцевим господарським судом було розпочато розгляд справи №903/1288/14 по суті заявлених у позові вимог.

Так, при дослідженні у судовому засіданні правомірності нарахованих позивачем сум із врахуванням часткових проплат, здійснених відповідачем у спірному періоді, виникла необхідність в підтвердженні дат і сум надходження коштів від відповідача, в зв'язку з чим була оголошена перерва до 03.02.2015р. до 11:00год..

02.02.2015р. позивачем на адресу суду були подані уточнені розрахунки інфляційних втрат, 3% річних та пені з наданням в підтвердження банківських документів (а.с.78-119). Також, було подано клопотання про стягнення з відповідача 7500,00грн. витрат на послуги адвоката (а.с.127-130).

При цьому, в судове засідання 03.02.2015р. позивач не подав уточнення позовних вимог, які згідно наданих 02.02.2015р. розрахунків містили явну різницю із заявленими у позові вимогами (крім суми збитків у вигляді сплачених банку відсотків).

Для надання позивачем письмових уточнень змін, які містилися у поданих 02.02.2015р. розрахунках, судом було продовжено перерву до 04.02.2015р.

Згідно поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог збільшено вимогу про стягнення інфляційних втрат з 80181,04грн. до 89181,04грн. та зменшено вимогу по стягненню 3% річних із 17009,80грн. заявлених у позові до 15785,27грн. в уточненій сумі. Водночас період їх нарахування позивачем не змінено. Змінені суми позивач мотивує врахуванням конкретних дат часткових проплат відповідачем заборгованості (а.с.139-140).

Право позивача до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог регламентовано ст.22 ГПК України, а тому місцевий господарський суд розглянув уточнені позивачем вимоги, а саме: стягнення інфляційних втрат в сумі 89181,04грн. та стягнення 15785,27грн. - 3% річних.

Крім того, в поданих уточненнях позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 32410,96грн., яку нараховує за період з 24.09.2013р. по 24.03.2014р. з посиланням на порушення відповідачем строку поставки автомобіля, за що сторони у п.4.2 договору купівлі-продажу передбачили стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. Враховуючи те, що позивач фактично по сумі пені змінив не лише її предмет, але і підстави нарахування, а тому судом відмовлено у задоволенні заяви позивача, поданої 03.02.2015р. про стягнення пені за непоставку автомобіля, передбаченої п.4.2 договору. Також, судом зазначено, що позивач не відмовився від стягнення заявленої раніше пені, а новий перерахунок пені згідно уточнення позовних вимог вважав лише зменшенням її розміру.

Так, при перегляді Рівненським апеляційним господарським судом оскарженого рішення місцевого господарського суду в судовому засіданні 07.04.2015р. представник позивача на запитання головуючого зазначив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем у його письмових уточненнях на позов та відповідних заявах фактично змінено підстави і предмет позову у вказаній вище його частині, про свідчить протокол судового засідання від 07.08.2015р..

При цьому судом зазначено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається

Крім того, відповідно до ст. 22 ГПК України право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті шляхом подання до суду відповідної заяви, яка за формою та змістом має узгоджуватись із ст. 54 ГПК України.

Пленум Вищого господарського суду України в постанові №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" зазначив, що у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Із врахуванням наведеного суд правомірно відмовив в задоволенні заяви позивача, поданої 03.02.2015р. про стягнення пені за не поставку автомобіля, передбаченої п.4.2 договору.

Водночас, як зазначено судом першої інстанції, позивач не відмовився від стягнення заявленої раніше пені, а новий перерахунок пені згідно уточнення позовних вимог вважає лише зменшенням її розміру.

03.02.2015р. ПАТ "Гнідавський цукровий завод" подано заяву "про уточнення відзиву", згідно якої просить відмовити в стягненні заявленої у позові пені, мотивуючи тим, що сторонами у договорі купівлі-продажу автомобіля не передбачалась відповідальність за несвоєчасне повернення постачальником коштів, отриманих в якості передоплати.

З врахуванням вищевикладеного господарський суд Волинської області прийшов до висновку, що предметом даного спору є стягнення 89181,04грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2013р. по грудень 2014р., 15584,27грн. - 3% річних за період з 24.09.2013р. по 31.12.2014р., 38584,17грн. - пені за період з липня по грудень 2014р., які нараховані за несвоєчасне повернення коштів за непоставлений автомобіль, а також 123576,90грн. збитків у вигляді сплачених банку відсотків, нарахованих на отриманий кредит в сумі 500000,00грн. на купівлю у відповідача автомобіля, зобов'язання по поставці якого останній не виконав.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Волинської області від 04.02.2015р. у справі №903/1288/14 позов задоволено частково. (а.с.145-147).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Рішенням господарського суду Волинської області від 22.10.2013р. у справі №903/989/13, залишеним в силі постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2013р., було задоволено позов ПФ "Техніка" про стягнення з ПАТ "Гнідавський цукровий завод" 500000,00грн. заборгованості за порушення взятих на себе зобов'язань відповідача щодо поставки товару відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу автомобіля від 29.07.2013р. №29/07.

Приватна фірма "Техніка" нараховує інфляційні втрати та 3% річних, починаючи з 24.09.2013р., тобто з дати, коли вона звернулася до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача грошових коштів у зв'язку з не поставкою автомобіля.

У відповідності до ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, заявлену позивачем вимогу про повернення суми попередньої оплати в розмірі 500000,00грн. слід розглядати як грошове зобов'язання боржника - Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод".

Згідно ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Пунктом 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

В п.п.4.1 - 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові; сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Перевіривши розрахунок розміру інфляційних втрат, нарахованих з жовтня 2013р. - по грудень 2014р. та нарахованих з 24.09.2013р. по 31.12.2014р. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати згідно договору купівлі-продажу автомобіля від 29.07.2013р. №29/07, колегія суддів дійшла висновку, що він складений правильно, а тому вимоги Приватної фірми "Техніка" щодо стягнення з Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" 89681,04грн. інфляційних втрат та 15785,27грн. 3% річних правомірно задоволені судом першої інстанції.

Поряд з цим, покликання ПАТ "Гнідавський цукровий завод" на те, що інфляційні втрати та 3% річних повинні нараховуватись по 24.04.2014р. - дату прийняття Рівненським апеляційним господарським судом постанови про розстрочку виконання рішення суду є помилковим, оскільки вказаною постановою в порядку ст.121 ГПК України розстрочено виконання рішення суду, а не зобов'язання відповідача повернути кошти, яке в силу приписів ст.693, ст.530 ЦК України повинно було бути виконаним в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги про повернення коштів.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України встановлено, кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні у зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора.

Згідно ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1. ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2 договору купівлі-продажу автомобіля від 29.07.2013р. №29/07 сторони встановили. що за прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, але не більше ніж шість місяців

У відповідності до ч.1, 3 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

В силу ч.6. ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5 постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 17.12.2013р., №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що відносно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви та додаткових уточнень розрахунку пені, позивач просить стягнути з відповідача пеню за невиконання грошових зобов'язань, яка нараховувалась "за останні 6 місяців" перед зверненням до суду ( з липня по грудень 2014р.).

Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога позивача про стягнення пені в сумі 38584,17грн., яка нарахована за прострочення повернення заборгованості за період з липня по грудень 2014р. задоволенню не підлягає, оскільки в порушення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України позивач фактично змінив порядок розрахунку розміру пені у вимозі про її стягнення за прострочену суму, встановивши початок її обрахування не з моменту прострочення повернення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного підрахунку шести місяців від дати звернення позивача з позовом. Крім того, позивачем не обґрунтовано підстав нарахування вказаної суми пені.

Відносно заявлених Приватною фірмою "Техніка" до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Гнідавський цукровий завод" збитків на суму 123756,90грн. у вигляді сплачених Банку відсотків, нарахованих станом на 11.12.2014р. на кредитні кошти в сумі 500000,00грн., які позивач отримав на покупку автомобіля у відповідача та перерахував останньому вказану суму, суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч.1, 2, 3 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки );

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За приписами ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У відповідності до ст.ст.224, 225 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

1 вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

2 додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

3 неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

4 матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Зі змісту ст.ст.614, 623 ЦК України та ст.226 ГК України вбачається, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

За таких обставин, позивачем у справі має бути доведено наявність складу правопорушення у діях відповідача.

Збитки на суму 123756,90грн. у вигляді сплачених Банку відсотків, нарахованих станом на 11.12.2014р. на кредитні кошти в сумі 500000,00грн., Приватна фірма "Техніка" пов'язує невиконанням ПАТ "Гнідавський цукровий завод" господарського зобов'язання по договору купівлі-продажу автомобіля, а саме його не поставкою.

Відмовляючи в стягненні сплачених позивачем банку відсотків місцевий господарський суд виходив з того, що поставка відповідачем автомобіля жодним чином не зупинила б нарахування та сплату позивачем відсотків по кредитному договору, який фактично був укладений зі строком погашення кредиту - 5 років.

Як вбачається з матеріалів справи, автомобіль RENAULT KERAX 420, № кузова VFG33FV000102609 на момент укладення договору купівлі-продажу автомобіля від 29.07.2013р. №29/07 так і на момент перерахування позивачем коштів не перебував у власності ПАТ "Гнідавський цукровий завод".

Статтею 627 ЦК України презюмується свобода договору, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Водночас, з наявного у матеріалах справи засвідченої копії кредитного від 30.07.2013р. №BL15445 (кредит, "класика", "змінювана процентна ставка" на базі індексу 6 M UIRD) до генерального договору на здійснення кредитних операцій №BL15445 від 30.07.2013р., згідно якого позивач прийняв кредитні кошти в сумі 500000,00грн. на купівлю самокиду, не вбачається, що вказаний кредитний договір укладений саме на купівлю самоскиду автомобіль RENAULT KERAX 420, № кузова VFG33FV000102609 (відсутні ідентифікуючі ознаки), який є предметом договору купівлі-продажу автомобіля від 29.07.2013р. №29/07.

Таким чином, за вказаних обставинах саме позивач несе ризик від своєї господарської діяльності, зокрема, як по отриманню кредитних коштів від банківської установи під відсотки так і перерахуванню відповідачу коштів відповідно до договору купівлі-продажу автомобіля від 29.07.2013р. №29/07.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не доведено повного складу правопорушення у діях відповідача (протиправної поведінка, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини боржника), а тому господарський суд Волинської області дійшов до правильного висновку про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача 123756,90грн. збитків у вигляді сплачених банку відсотків, нарахованих станом на 11.12.2014р. на кредитні кошти в сумі 500000,00грн., які Приватна фірма "Техніка" пов'язує з невиконанням ПАТ "Гнідавський цукровий завод" господарського зобов'язання по договору купівлі-продажу автомобіля від 29.07.2013р. №29/07.

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, яким відхилено клопотання відповідача про зменшення на 50 відсотків заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних з огляду на те, що ст.83 ГПК України передбачено право суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки, якою є штраф та пеня, а не інфляційні втрати та 3% річні.

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами (постанова Верховного Суду України від 01.10.2002р. №30/63).

За приписом п.1 ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

В підтвердження повноважень адвоката, представником позивача до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №778, виданого на підставі рішення ради адвокатів Волинської області від 04.10.2013р. №1/13-14 на ім'я Кучми Віктора Юрійовича, договір від 22.12.2014р. №22-12/14-15 про надання адвокатських послуг, довіреністю від 19.01.2015р. №1 (а.с.69, 70, 72, 128).

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом приписів ч.3 ст.48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст.28 Правил адвокатської етики, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

В пункті 3.4.1 Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988р., зазначено, що розмір гонорару адвоката, що визначається у розумних межах і співвіднесений з характером послуг адвоката, повинен бути заздалегідь відомий клієнту в повному обсязі.

При цьому, до факторів, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, відносяться обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення, вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі, необхідність виїзду у відрядження, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката тощо.

Згідно п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України", відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як - то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У п.6.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при відшкодуванні витрат на оплату послуг адвоката за рахунок відповідача слід виходити з розумної необхідності таких витрат для вирішення даної справи.

Судом встановлено, що адвокат Кучма Віктор Юрійович як представник позивача брав участь у судових засіданнях при вирішенні спору, який виник з відповідачем, з виконання договору від 22.12.2014р. №22-12/14-15 про надання адвокатських послуг та довіреністю від 19.01.2015р. №1 на представництво інтересів виданою позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення 260927,17грн. (згідно уточненого розрахунку), а саме: 89181,04грн. інфляційних втрат, 15584,27грн. - 3%, 38584,17грн. - пені, а також 123576,90грн. збитків у вигляді сплачених банку відсотків, нарахованих на отриманий кредит в сумі 500000,00грн. на купівлю у відповідача автомобіля.

Згідно матеріалів справи, факт отримання позивачем послуг згідно вказаного вище договору про надання адвокатських послуг підтверджується актом - довідкою виконаних робіт (надання адвокатських послуг від 19.01.2015р. (а.с.72, 125).

Відповідно до прибуткового касового ордера №1039 від 19.01.2015р. ПФ "Техніка" передала, а адвокат Кучма Віктор Юрійович прийняв грошові кошти у розмірі 7500,00грн. у якості оплати адвокатських послуг (а.с.130).

Також, матеріали справи свідчать, що адвокат Кучма В.Ю. був присутнім в судових засіданнях суду першої інстанції 27.01.2015р., 03.02.2015р., 04.02.2015р., подав заяву від 03.02.2015р. (уточнення позовних вимог) (а.с.139).

В судових засіданнях 27.01.2015р., 03.02.2015р., 04.02.2015р. адвокат Кучма В.Ю. представляв інтереси позивача та надавав усні пояснення по суті спору, що підтверджується протоколами судових засідань.

Отже, приймаючи до уваги вище викладене, з урахуванням системного аналізу обставин справи, приписів чинного законодавства України, беручи до уваги гіпотетичний час на підготовку матеріалів до судового слухання, наявності відповідної доказової бази, яка міститься в матеріалах справи, а також відсутність доказів, що підтверджують розумність проведених позивачем зазначених витрат (а також відсутність їх розрахунку взагалі), враховуючи особливість розглянутих в межах справи №903/1288/14 правовідносин (стягнення 260927,17грн. (згідно уточненого розрахунку), а саме: 89181,04грн. інфляційних втрат, 15584,27грн. - 3%, 38584,17грн. - пені, а також 123576,90грн. збитків у вигляді сплачених банку відсотків, нарахованих на отриманий кредит в сумі 500000,00грн. на купівлю у відповідача автомобіля), кількість судових засідань, розумну необхідність судових витрат для даної справи, колегія судів дійшла до висновку, що належна до компенсації відповідачем частка судових витрат, пов'язаних зі сплатою послуг адвоката у світлі принципів розумної обґрунтованості їх розміру та адекватності впливу участі адвоката на результат вирішення заявлених вимог, підлягає зменшенню з істотно завищеної суми в 7500,00грн. та має становити 1000,00грн., про що господарський суд Волинської області правомірно обмежив її розмір та частково стягнув з відповідача оскарженим рішенням.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом ст.36 ГПК України, письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

При цьому, згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи Приватної фірми "Техніка", наведені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

За наведених обставин, рішення господарського суду Волинської області від 04.02.2015р. у справі №903/1288/14 справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватної фірми "Техніка" - без задоволення.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в постанові "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. №7, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд може стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК України.

Судова колегія зазначає, що при подачі апеляційної скарги скаржником сплачено судовий збір у розмірі 1626,68грн. за вимогу майнового характеру, однак в ході розгляду справи колегією суддів встановлено, що ним не сплачений судовий збір в розмірі 59,75грн. за вимогу майнового характеру (стягнення пені із оскарженої суми в розмірі 38584,17грн., у стягненні якої відмовлено господарським судом Волинської області), тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку стягнути до Державного бюджету України недоплачену суму судового збору.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 04.02.2015р. у справі №903/1288/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватної фірми "Техніка", м.Луцьк - без задоволення.

2. Стягнути з Приватної фірми "Техніка" (44660, Волинська область, Маневицький район, с.Копилля, вул. Радянська, 43, ідентифікаційний код 13366858) до Державного бюджету України 59грн. 75коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Волинської області.

4. Справу №903/1288/14 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Савченко Г.І.

Віддрук. прим.:

1 - до справи,

2, 3 - ПФ "Техніка" (43000, м.Луцьк, пр.Волі, 46

44660, Волинська обл., Маневицький р-н., с.Копилля, вул. Радянська, 43),

4 - ПАТ "Гнідавський цукровий завод" (43022, м.Луцьк, вул.Ранкова, 1),

5 - в наряд.