Рішення

від 12.08.2009 по справі 7/147-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/147-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31  http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

12 серпня 2009 р.           Справа 7/147-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", м. Київ.   

до: Приватного підприємства "Амалья", м. Вінниця.  

про стягнення 18993,76 грн.

Головуючий суддя     Банасько О.О.     

Cекретар судового засідання Андрушко Я.С.

Представники:

позивача: не з'явився.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Надійшла позовна заява про стягнення з ПП "Амалья" на користь ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" 18993,76 грн., у тому рахунку 15192,69 грн. основного боргу, 736,35 грн. пені, 92,02 грн. 3% річних, 268,70 грн. збитків понесених в зв'язку із знеціненням грошових коштів та 2704,00 грн. штрафу в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про передання прав та обов'язків від 09.10.2008 року № 081009-30/І.

За даними позовом ухвалою від 19.06.2009 року порушено провадження у справі                         № 7/147-09 та призначено до розгляду на 14.07.2009 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився та не виконав вимоги суду щодо надання витребуваних доказів. При цьому суд відзначає, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання оскільки ухвалу про порушення провадження у справі отримав 30.06.2009 року, що вбачається з поштового повідомлення         № 292286.

В зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвал суду щодо надання доказів та неявкою відповідача розгляд справи було відкладено до 07.08.2009 року.

Однак відповідач в судове засідання повторно не з'явився та не виконав вимог суду щодо надання доказів.

В судовому засіданні, 07.08.2009 року оголошувалась перерва до 12.08.2009 року в зв'язку з необхідністю надання позивачем додаткових документів.

В судове засідання 12.08.2009 року позивач не з'явився, хоча про його час та місце повідомлявся під розпис.

Стосовно неявки в судові засідання відповідача суд зауважує, що останній був належним чином проінформований про його час та місце виходячи з наступного.

Ухвали від 19.06.2009 року та від 14.07.2009 року відповідачу надсилались рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (вул.Чапаєва, 25-А, м.Вінниця, 21003). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АГ № 218279 станом на 08.07.2009 року адресою ПП "Амалья" є: вул.Чапаєва, 25-А, м.Вінниця, 21003, що є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій надсилались ухвали у справі.

При повторній неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

При цьому суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали  від 19.06.2009 року про порушення провадження у справі та від 14.07.2009 року про відкладення розгляду справи які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Крім того з метою з'ясування фактичного часу відправлення відповідачу ухвали від 14.07.2009 року, судом 07.08.2009 року було оглянуто реєстри рекомендованих поштових відправлень господарського суду Вінницької області. Як вбачається з реєстру № 2 від 21.07.2009 року та фіскального чеку відділення зв'язку № 1483 ухвалу від 14.07.2009 року відповідачу було надіслано 22.07.2009 року. Таким чином з часу фактичного надіслання ухвали відповідачу до судового засідання пройшло 16 днів.

З врахуванням нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів (затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 року № 1149, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 року за                         № 1383/14650), а саме п.п.4.1.2, 4.1.4, 4.2 суд дійшов висновку, що ухвалу від 14.07.2009 року відповідач повинен був отримати до дня судового засідання.

Слід зауважити, що ухвала від 14.07.2009 року надіслана рекомендованою кореспонденцією за адресою - вул.Чапаєва, 25-А, м.Вінниця, 21003 - до суду не повернулась.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Оскільки відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, з огляду на приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України. При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду викладені обставини мав достатньо  часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

28.03.2007 року між ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" (Лізингодавець) та ПП "Сівекс"  (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 070328-53/ФЛ-Ю-А, відповідно до п.1 якого предметом Договору є надання Лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення Договору якого наведена в Специфікації, для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності Лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Згідно п.2.1 Договору строк користування Лізингоодержувачем Майном становить 61 місяць з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі Майна згідно п.4.3 даного Договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим Договором.

У статті 3 Договору сторонами погоджено порядок розрахунків та сплати лізингових платежів.

Так, в п.3.1 вказано, що лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів та пунктів 3.4.1-3.4.5 Договору.

При цьому лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості та винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг майно, з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1-3.4.5 Договору (п.п.3.1.1, 3.1.2 Договору).

В пунктах 3.2, 3.3 Договору визначено, що загальна вартість майна на момент укладення Договору складає 67600,00 грн. (з врахуванням ПДВ), а загальна сума винагороди 29977,78 грн. (без ПДВ).

Згідно п.3.4 Договору платежі по ньому здійснюються в національній валюті України (гривнях). Всі платежі здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця в наступному порядку:

- Лізингоодержувач здійснює платежі за цим Договором відповідно до графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США. Сума Sn, що підлягає сплаті на користь Лізингодавця на дату фактичного виконання платежу (крім авансового лізиногового платежу), визначається за формулою наступним чином:

Sn = So * Kn/Ko,

де Кn - курс гривні до долару США в розрахунку на один долар США (кількість гривень еквівалентна одному долару США), встановлений НБУ на дату сплати лізингового платежу згідно графіку сплати лізингових платежів збільшений на 1,5 %;

Кo - курс гривні до долару США (кількість гривень отримана від продажу одного долару США), за яким банківська установа фактично здійснила продаж (конвертування у гривню) кредиту у іноземній валюті, отриманого для придбання Майна та його подальшої передачі у фінансовий лізинг Лізингоодержувачу;

So - сума платежу у відповідності з Графіком сплати лізингових платежів.  

В п.8.2.1 Договору до обов'язків Лізингоодержувача, з поміж іншого, віднесено щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження Майна шляхом направлення Лізингодавцю звіту у формі встановленій Сторонами (додаток № 3 до Договору).

Крім Договору між сторонами було підписано додаток № 1 "Графік сплати лізингових платежів", додаток № 2 "Специфікація", додаток № 3 "Типова форма довідки про технічний стан предмету лізингу" тощо.

09.10.2008 року між ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" (Кредитор), ПП "Сівекс" (Первісний боржник) та ПП "Амалья" (Новий боржник)  було укладено договір про передання прав та обов'язків № 081009-30/І згідно п.1 якого, Первісний боржник переводить на Нового   боржника свій борг, що витікає з умов Договору фінансового лізингу № 070328-53/ФЛ-Ю-А від 28.03.2007 року, укладеного між Кредитором і Первісним боржником, а Новий боржник приймає на себе зазначені борги Первісного боржника за Договором фінансового лізингу.

В п.3 Договору від 09.10.208 року вказано, що з моменту підписання Сторонами  цього Договору і актів приймання-передачі предмету лізингу, до Нового боржника переходять у повному обсязі усі права та обов'язки лізингоодержувача за Договором фінансового лізингу.

В подальшому, 09.10.2008 року та 31.10.2008 року між ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" (Лізингодавець) та ПП "Амалья"  (Лізингоодержувач) було укладено додаткові угоди до договору № 070328-53/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 28.03.2007 року, згідно яких сторони домовились змінити та викласти ряд пунктів Договору фінансового лізингу                               № 070328-53/ФЛ-Ю-А від 28.03.2007 року в новій редакції.

Зокрема сторони  погодили збільшення загальної суми винагороди Лізингодавцю до 31807,48 грн. (без ПДВ), виклали графік сплати лізингових платежів в новій редакції тощо.

За посиланням позивача відповідач взятих на себе зобов'язань по оплаті лізингових платежів у строки визначені Договором належним чином не виконує внаслідок чого за період з січня 2009 року по травень 2009 року за останнім виникла заборгованість по сплаті лізингових платежів, яка станом на 21.05.2009 року складає 15192,69 грн..

При цьому відповідачем було оплачено починаючи з моменту укладення угоди про передання прав та обов'язків від 09.10.2008 року 16004,38 грн..

На підтвердження вказаного суду надано розрахунок суми позовної заяви, довідки про нарахування лізингових платежів по кожному із прострочених лізингових платежів, рахунки-фактури, довідку ВАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" від 04.08.2009 року          № 09-1675, виписки банківських установ щодо руху коштів по особовому рахунку позивача тощо. Враховуючи формульну методику визначення розмірів лізингових платежів суду надано довідки про  курси купівлі-продажу валюти на міжбанківському валютномуринку таа офіційний курс долара США.

Досліджуючи надані позивачем документи судом встановлено, що починаючи з моменту укладення договору про переведення прав та обов'язків від 09.10.2008 року                № 081009-30/І відповідач мав сплатити за період з 09.10.2008 року по 16.05.2009 року 26729,43 грн.. Натомість останнім за вказаний період сплачено 11536,74 грн..

 При цьому судом встановлено, що відповідач сплатив 4000,00 грн. після подачі позивачем позовної заяви до суду - 01.07.2009 року - 2000,00 грн. та 24.07.2009 року - 2000,00 грн., а 2000,00 грн. сплачено відповідачем до подачі позовної заяви до суду - 02.06.2009 року.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по лізинговим платежам враховуючи наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

В пункті 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" вказано, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. В ч.1 ст.16 названого Закону зазначається, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже вказувалось раніше, у п.3.1 Договору та додатку № 1 до Договору сторони погодили розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Ч.1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з наведеного вище, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по лізинговим платежам підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Разом з тим, відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

В зв'язку з тим, що відповідач сплатив 4000,00 грн. після порушення провадження у справі, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в зазначеній сумі, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Припиняючи провадження в частині стягнення 4000,00 грн. суд враховує порядок сплати лізингових платежів встановлений п.3.5 Договору від 28.03.2007 року.

Також суд дійшов висновку про відмову в стягненні 2000,00 грн. заборгованості по лізинговим платежам  в зв'язку з безпідставністю позовної вимоги в цій частині виходячи з того, що вказаної суми боргу на момент звернення з позовом до суду не існувало.

При цьому суд враховує, що позовну заяву було здано для відправки до відділення поштового зв'язку 12.06.2009 року, що вбачається із відбитку відділення поштового зв'язку на конверті в якому надійшла до суду позовна заява.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 736,35 грн. пені, 92,02 грн. - 3 % річних, 268,70 грн. - інфляційних втрат, 2704,00 грн. штрафу в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України  виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що  штрафними санкціями у  цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В п. 11.2.1 Договору сторонами погоджено, що Лізингоодержувач несе відповідальність за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1 Договору та Графіком сплати лізингових платежів, та інших платежів, передбачених Договором - пеню  в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки за який нараховується пеня.

Пунктом 11.2.3 сторони передбачили за використання Майна не за призначенням, невиконання обов'язку з утримуванням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника Майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження Майна згідно п.8.2.1 цього Договору, порушення умов пункту 14.7 цього Договору - штраф у розмірі 1 (один) відсоток загальної вартості Майна на момент укладення цього Договору за кожен випадок такого порушення.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу,  інших  актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового  обороту, вимог  розумності  та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

При цьому суд враховує, що нарахування та заявлення до стягнення пені проведено в межах строку позовної давності встановленої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України та періоду нарахування встановленого ч.6 ст.232 ГК України із врахуванням в цій частині п.7.6 Договору.

Перевіркою правильності наданого розрахунку пені судом виявлено помилки допущені позивачем в обрахунку, які полягають у неврахуванні останнім правил математичного заокруглення та того, що в 2008 році кількість днів становила 366 днів.

В результаті проведеного судом перерахунку із врахуванням визначених позивачем сум заборгованості та періодів прострочення судом отримано 736,39 грн. пені.

Перевіркою правильності наданого розрахунку 3 % річних судом виявлено помилки допущені позивачем, аналогічні тим, що допущені при обрахунку пені (неврахування правил математичного заокруглення та того, що в 2008 році кількість днів становила 366 днів).

В результаті проведеного судом перерахунку із врахуванням визначених позивачем сум заборгованості та періодів прострочення судом отримано 92,06 грн. 3 % річних.

Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат не відповідає методиці обрахунку, яка вказана в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції  при розгляді справ" відповідно до якого індекс інфляції береться за наступний місяць разі внесення суми після 15 числа звітного місяця.  

Однак проведення перерахунку інфляційних втрат призведе до отримання більшої суми інфляційних втрат ніж заявлено позивачем.

Стосовно вимог по стягненню штрафу суд зазначає, що позивачем в підтвердження невиконання відповідачем обов'язків встановлених п.8.2.1 Договору фінансового лізингу від 28.03.2007 року надано акти про фіксацію порушення відповідачем вказаного пункту Договору на протязі 4 кварталів та витяги із журналу реєстрації вхідної кореспонденції.

Таким чином сума штрафу заявлена позивачем складає 2704,00 грн.  (67600,00*4%).

Суд погоджується із вказаним розрахунком і вважає його правильним.

Виходячи з того, що проводячи перерахунок із врахуванням виявлених помилок суд в кінцевому рахунку отримав більший розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат, ніж заявлено в позовній заяві, суд задовольняє вказані вимоги в межах вимог позивача, оскільки визначення розміру штрафних санкцій є саме його правом.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду від 19.06.2009 року та від 14.07.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог, в тому рахунку і доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову із врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні заборгованості по лізинговим платежам та припинення провадження за відсутності предмету спору в цій же частині.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 198,95 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 26.05.2009 року № 2503. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 18993,76 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 189,94 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ч.2 ст.1, п.3 ч.2 ст.11, ч.1 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст. 530, ч. 1 ст. 546, ч.1 ст.548, ст.549, ч.1 ст. 550, 610, п.3 ч.1 ст. 611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 626, 627, 628, 629, ч.ч.1, 2 ст.806 ЦК України, ст.ст.173, 174, 193, 230, ч.4 ст.231 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч. 1, 5 ст. 49, ст.75, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1.  Позовні вимоги  задовольнити частково.

2.  Стягнути з Приватного підприємства "Амалья", вул.Чапаєва, 25-А, м.Вінниця, 21003 (р/р 26000055307364 в ВФ "Приватбанк", МФО-302689, ідентифікаційний код - 35297977) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", вул.Дегтярівська, 21-Г, м.Київ, 04119 (р/р 26002262400276 в ВАТ "ВіЕйБі Банк" в м.Києві, МФО-380537, ідентифікаційний код -33880354)  - 9192 грн. 69 коп. - заборгованості по лізинговим платежам, 736 грн. 35 коп. - пені, 92 грн. 02 коп. - 3 % річних, 268 грн. 70 коп. - інфляційних втрат, 2704 грн. 00 коп. - штрафу, 169 грн. 94 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 279 грн. 59 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні 2000 грн. 00 коп. заборгованості по лізинговим платежам відмовити.

5. Провадження в частині стягнення заборгованості по лізинговим платежам в розмірі 4000 грн. 00 коп. припинити.

6. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 09 грн. 01 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг", вул.Дегтярівська, 21-Г, м.Київ, 04119 (р/р 26002262400276 в ВАТ "ВіЕйБі Банк" в м.Києві, МФО-380537, ідентифікаційний код -33880354) сплаченого за платіжним дорученням від 26.05.2009 року № 2503 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи         № 7/147-09.

7. Копію даного рішення надіслати сторонам у справі рекомендованим листом.  

Суддя                                             Банасько О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  17 серпня 2009 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Дегтярівська, 21-г, м. Київ, 04119.

3 - відповідачу - вул. Чапаєва, 25-А, м. Вінниця, 21003.