Постанова

від 13.08.2009 по справі 21/109-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

21/109-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 13 серпня 2009 р.                                                                                    № 21/109-08  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого      Подоляк О.А.,

суддів :Грека Б.М.,Капацин Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод"

на постанову  Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.05.2009 р.

у справі№ 21/109-08

за позовомКП "Вишнівськводоканал"

доЗАТ "Київський м'ясопереробний завод" (надалі –Завод)

простягнення 511 180,48 грн.

за участю представників:

від позивача- Григоренко Т.В.

від відповідача- Гак В.В.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2008 р. КП "Вишнівськводоканал" звернувся з позовом до Заводу про стягнення 394 712,25 грн. основного боргу, 12 042,76 грн. пені, 1 505,34 грн. відсотків річних, 3 966,41 грн. інфляційних нарахувань.

Під час розгляду справи в порядку ст. 22 ГПК України позивач збільшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача 416 446,89 грн. основного боргу, 27 973,30 грн. пені,  3 267,07 грн. відсотків річних, 18 493,22 грн. інфляційних нарахувань.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.02.2009 р. (суддя Ярема В.А.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.05.2009 р. (судді: Жук Г.А., Агрикова О.В., Мазур Л.М.), позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 461 446,89 грн. основного боргу, 27 973,30 грн. пені, 3 267,07 грн. процентів річних та 18 493,22 грн. інфляційних нарахувань.

Не погоджуючись з постановою, Завод звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 31.07.2008 р. між КП "Вишнівськводоканал" (постачальник) та Заводом (абонент) укладено договір № 66 на поставку питної води та приймання стічних вод (надалі –Договір),  відповідно до умов якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу, а абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод.

За умовами п. 2.2.1 Договору постачальник щомісячно направляє абоненту платіжні документи для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судами встановлено, що на виконання умов Договору,  згідно актів про використання води та водовідведення стоків від 18.09.2008 р., 20.10.2008 р., 21.11.2008 р. та 18.12.2008 р., позивачем надані відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на суму 522 465,25 грн.

На виконання  п. 2.2.1 Договору позивачем направлено відповідачу платіжні документи для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води, а саме акти наданих послуг № 808066 за серпень 2008 року на суму 99 034,81 грн., № 809066 за вересень 2008 року на суму 106 388,64 грн., № 810066 за жовтень 2008 року на суму 104 506,92 грн., № 811066 за листопад 2008 року на суму 100 800,24 грн. та № 812066 за грудень 2008 року на суму 111 734,64 грн.

Проте, відповідачем послуги було оплачено лише частково, в зв'язку з чим, за ним утворилась заборгованість в розмірі 461 446,89 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо задоволення вимог позивача щодо стягнення суми основного боргу.

В силу ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Врахувавши положення ст. 625 ЦК України, а також те, що позивачем надано суду належний розрахунок індексу інфляції та процентів річних відповідно до суми основного боргу, суди першої та апеляційної інстанції правомірно задовольнили позовні вимоги щодо стягнення індексу інфляції та процентів річних.

Відповідно до ст. 230  ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 4.2 Договору сторони визначили, що в різі порушення строків оплати послуг, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Врахувавши умови п. 4.2 Договору та ст. 230  ГК України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення суми пені.

Крім того, посилання оскаржувача в касаційній скарзі на те, що рішення виконавчого комітету Києво-Святошинського району Київської області від 31.07.2008 р. та від 28.11.2008 р. "Про затвердження тарифу на водопостачання та водовідведення" є не легітимними, так як не зареєстровані в установленому законом порядку, є не обґрунтованими.

Відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Указу Президента України від 03.10.1992 р. № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових атів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Постанови Кабінету міністрів України від 28.12.1992 р. №7 31 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й інтереси громадян або мають міжвідомчий характер" рішення органів місцевого самоврядування (зокрема, щодо затвердження тарифів) не підлягають державній реєстрації.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод" залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.05.2009 р. у справі № 21/109-08  залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                             О. Подоляк

С у д д і                                                                                                  Б. Грек

                                                                                                               Н. Капацин