Ухвала

від 21.04.2015 по справі 820/9181/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.04.2015 №К/800/52465/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 26 .0 6.2014 та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 у справі №820/9181/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Альянс-2003» доДержавної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс-2003» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 29.04.2014 №№0001282201, 0001272201, 0001262201, 0001252201.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що висновки в постанові та ухвалі не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, результати якої оформлені актом від 31.03.2014 №1085/20-30-22-01/32239797.

Згідно висновків зазначеного акту перевірки встановлені наступні порушення:

- пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 135.1, 135.4 статті 135, пункту 137.1 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 691569 грн.;

- пунктів 135.1, 135.4 статті 135, пункту 137.1 статті 137 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено дохід, що враховується при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток, у розмірі 1075417 грн.;

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток всього у розмірі 1075417 грн.;

- підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму ПДВ, яка підлягала сплаті в бюджет на суму 534010 грн.; завищено значення рядка 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» у березні 2013 року на 91112 грн., у квітні 2013 року на 123858 грн., у травні 2013 року на 88090 грн., у листопаді 2013 року на 38205 грн., у грудні 2013 року на 37411 грн.;

- вимоги пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим ТОВ «Альянс-2003» завищено податкові зобов'язання на суму 109917 грн.;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 109917 грн.;

- пункту 2.11 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національні валюті в України щодо відсутності первинних документів встановленої форми використання готівкових коштів, виданих підзвіт, на загальну суму 3000 грн.

Судами також встановлено, що підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з контрагентами: ТОВ «Промтехноопт», ТОВ «Комітет об'єднаних аудиторів», ТОВ «Кірін», ТОВ «АКПД Плюс», ТОВ «Інформ Прогрес Сервіс» та ПП «Матрапак», оскільки актами перевірок та актами про неможливість проведення зустрічних звірок встановлена відсутність у названих контрагентів об'єктивної можливості виконати зобов'язання з поставки товарів позивачу в силу відсутності основних фондів, транспортних засобів та необхідних ресурсів, внаслідок чого, на думку відповідача, правочини між позивачем та його контрагентами укладені без мети настання реальних наслідків, господарські операції позивача свідчать про участь позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

На підставі вказаного акту прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.04.2014:

- №0001252201, яким донараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 835231,75 грн., з яких 691569 грн. за основним платежем та 143662,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0001262201, яким донараховані суми штрафних санкцій у розмірі 3000 грн. за порушення пункту 2.11 глави 2 Постанови правління НБУ від 15.12.2004 №637;

- №0001272201, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість за грудень 2012 року у розмірі 37411 грн.;

- №0001282201, яким донараховний податок на додану вартість у розмірі 771123,50 грн. (у тому числі за основним платежем у сумі 531291,00 грн. та за штрафними санкціями 239832,50 грн.).

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції виходили з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства при відображені спірних сум податкового кредиту, витрат, доходу, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, оскільки позивачем доведено реальність господарських операцій. А також з недоведеності органом контролю законності нарахування позивачу штрафних санкцій за порушення порядку ведення касових операцій, оскільки його висновки спростовані матеріалами справи.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Промтехноопт» за договорами поставки товару від 16.12.2010 №161201, від 28.02.2011 №280201 та від 12.09.2011 №120901, предметом яких є поставка позивачем будівельних матеріалів; з ТОВ «Інформ Прогрес Сервіс» за договорами поставки товару від 18.06.2012 №18/06-12, від 05.07.2012 №05/07-01, від 11.07.2012 №11/07-01, від 15.08.2012 №15/08-01, від 29.08.2012 №29/08-01, від 19.09.2012 №19/09-01, від 26.06.2012 №26/06-01, 09.07.2012 №09/07-01, предметом яких є поставка та придбання позивачем будматеріалів; з ТОВ «Комітет об'єднаних аудиторів» за договором від 01.08.2012 №01/08-12, предметом якого є поставка позивачем будматеріалів; з ПП «Матрапак» за договором від 10.09.2012 №10/09-12, предметом якого є придбання позивачем будматеріалів; з ТОВ «АКПД Плюс» за договором від 28.10.2011, предметом якого є поставка позивачем будматеріалів; з ТОВ «Кірін» за агентським договором від 03.01.2012 №03/01, предметом якого є придбання позивачем послуг з проведення дослідження ринку послуг по перевезенню вантажів з метою пошуку додаткових замовників; підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Судами також встановлено, що транспортування придбаних матеріальних цінностей здійснювалось орендованим транспортом та з залученням перевізника ФОП ОСОБА_1

Водночас, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку обставинам справи, окрім дослідження даних про рух активу на шляху від початкового постачальника до платника, правомірно зробили аналіз даних про рух активу на шляху від позивача до кінцевого вигодонабувача при подальшій реалізації товару та дійшли обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірних контрагентів товарів позивачем, а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно вимог пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Аналогічні положення містить Податковий кодекс України.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Пунктом 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, в тому числі, суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За таких обставин, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування складу доходів, витрат та податкового кредиту наступають у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому, платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних позивачем в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах акту позапланової невиїзної документальної перевірки контрагента позивача ТОВ «Матрапак» та актів про неможливість проведення зустрічної звірки по інших контрагентах, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Разом з цим, обставини, встановлені в наведених актах перевірки контрагентів позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладених правочинів.

А також встановлено, що керуючись положеннями пунктів 7.4, 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сформовано податковий кредит на підставі виданих контрагентом податкових накладних та сплачено вартість товару та послуг з ПДВ.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів та послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Поруч з цим, судами першої та апеляційної інстанцій надано вірну оцінку незаконності нарахування позивачу штрафних санкцій за порушення порядку ведення касових операцій (за надання директором ОСОБА_2 авансового звіту №АО-3 від 16.05.2012 без підтверджуючих документів встановленої форми на загальну суму 3000 грн.), з дотриманням та врахуванням вимог Положення про ведення касових операцій в національній валюті України», затвердженого Постановою НБУ від 15.12.2004 №637, а також наявних у справі первинних документів (авансового звіту №АО-3 від 16.05.2012 та квитанцій №1, 2, 3 від 16.05.2012 до нього), у зв'язку з чим зроблено правильний висновок про те, що висновки органу контролю спростовуються наявними у справі доказами, які, зокрема, надавались позивачем і до перевірки, що, як наслідок, вказує на недоведеність встановленого перевіркою порушення.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.06.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош