Постанова

від 29.04.2015 по справі 920/1235/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 року Справа № 920/1235/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Полянського А.Г.,

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "ОСНА" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 у справі Господарського суду№ 920/1235/14 Сумської області за позовомЗаступника Сумського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави уповноваженим органом якої є Державна служба України з надзвичайних ситуацій в особі Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Роменської міської ради, 2) Виконавчого комітету Роменської міської ради 1) ОСОБА_1, 2) ОСОБА_2 Приватне підприємство "ОСНА" провизнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор не з'явився; позивача: Гречана Л.І., дов. від 05.01.2015 № 01-9/01-21; відповідача-1: Павленко Т.В., дов. від 07.08.2014 № б/н; відповідача-2: Павленко Т.В., дов. від 07.08.2014 № б/н; третьої особи 1 на стороні позивача: ОСОБА_1; третьої особи 2 на стороні позивача: не з'явились; третьої особи на стороні відповідача: Острішко Н.В., директор;

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року заступник Сумського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави уповноваженим органом якої є Державна служба України з надзвичайних ситуацій в особі Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - Міжрегіональний центр швидкого реагування ДСНС України) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, у якій просив визнати нечинним рішення виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів Сумської області від 24.07.1996 № 233 щодо вилучення у військової частини 74445 земельної ділянки площею 0,25 га та зобов'язати Роменську міську раду Сумської області (далі - Рада) повернути земельну ділянку Міжрегіональному центру швидкого реагування ДСНС України.

Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми Конституції України, Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-ХІІ та Положення про квартирно-експлуатаційну службу та квартирне утримання Радянської армії та Військово-Морського флоту, затвердженого наказом міністра оборони СРСР від 22.02.1977 №75 обґрунтовував тим, що у ході проведення перевірки з питань збереження, використання і відчуження земель оборони посадовими особами Міжрегіонального центру швидкого реагування ДСНС України було встановлено, що рішенням виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів Сумської області "Про розгляд земельних питань" від 24.07.1996 № 233, за відсутності належного погодження Міністерства оборони України, у військової частини № 74445 було вилучено земельну ділянку загальною площею 0,25 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки вилучення земельної ділянки відбувалось з порушенням чинного на той момент земельного законодавства, вказане рішення у цій частині підлягає скасуванню, а спірна земельна ділянка - поверненню Міжрегіональному центру швидкого реагування ДСНС України як правонаступнику військової частини № 74445.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 22.09.2014 (суддя Коваленко О.В.) причини пропуску прокурором строку позовної давності у справі визнано поважними. Позов задоволено частково, визнано нечинним рішення виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів Сумської області від 24.07.1996 № 233 щодо вилучення у військової частини № 74445 земельної ділянки площею 0,25 га. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 (колегія суддів: Сіверін В.І., Медуниця О.Є., Терещенко О.І.) рішення Господарського суду Сумської області від 22.09.2014 залишено без змін.

В частині задоволення позовних вимог рішення та постанова прийняті з мотивів, викладених прокурором у позовній заяві. Відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Ради повернути спірну земельну ділянку судами обґрунтовано неможливістю такого зобов'язання, оскільки матеріалами справи підтверджується її перебування у приватного підприємства "ОСНА" (далі - Підприємство) на підставі укладеного з Радою договору оренди.

Визнання поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності у справі місцевим господарським судом, із висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано моментом проведення перевірки прокуратурою, із посиланням на частину першу ст. 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України, викладені у абз. 2 п. 4.1 постанови від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 і рішення Господарського суду Сумської області від 22.09.2014 скасувати, та передати справу на новий розгляд. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємство обґрунтовує посиланням на обставини справи, надання судами попередніх інстанцій невірної їм оцінки, положення ст. ст. 7, 77, 84, 141 Земельного кодексу України, ст. 223 Господарського кодексу України, ст. ст. 35, 42, 49, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ст. ст. 1, 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони" та окремі роз'яснення, викладені у постановах пленумів Вищого господарського суду України та Верховного Суду України.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 111 2 ГПК України, та відзиви на касаційну скаргу Підприємства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

У судовому засіданні 22.04.2015 оголошувалась перерва до 29.04.2015, про що учасники судового процесу були повідомлені належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємства підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- Міжрегіональний центр швидкого реагування державної служби з надзвичайних ситуацій України є правонаступником військової частини № 74445 (73 окремий інженерний аеродромний батальйон);

- Сумською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, із залученням Державної інспекції сільського господарства в Сумській області, протягом 16.05.2014-19.05.2014 було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства Міжрегіональним центром швидкого реагування ДСНС України, за наслідками якої було складено Акт перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства № 262-1 від 23.05.2014;

- перевіркою було встановлено, що в безстроковому користуванні військової частини № 74445 за адресою: АДРЕСА_1 перебувала земельна ділянка загальною площею 3,3 га, що підтверджується відповідним Державним актом на право користування землею від 1977 року;

- рішенням виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів Сумської області від 24.07.1996 № 233 "Про розгляд земельних питань" у зв'язку з відмовою командира частини від земельної ділянки, у військової частини № 74445 вилучено земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 2500 кв.м. (пункт 1.3 рішення) та дозволено складання проекту відведення земельної ділянки Підприємству (пункт 1.4 рішення);

- в подальшому, рішенням виконавчого комітету Роменської міської ради від 25.12.1996 № 423 Підприємству було затверджено проект відведення спірної земельної ділянки для будівництва гаражів та складу будівельних матеріалів і передано земельну ділянку в постійне користування. 17.02.1997 Підприємство отримало Державний акт на право постійного користування вказаною земельною ділянкою;

- 27.07.2012 між Радою і Підприємством було укладено договір оренди землі, відповідно до якого Рада передала Підприємству в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,2223 га, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (категорія земель землі житлової та громадської забудови), яка знаходиться у м. Ромни, АДРЕСА_1. 27.07.2012 між сторонами було підписано акт приймання-передачі орендованої земельної ділянки;

- на орендованій земельній ділянці знаходяться гаражі, які побудовані та належать на праві власності Підприємству, що підтверджується свідоцтвами про право власності від 28.09.2001, від 23.12.2005 та від 26.11.2012, наявними у матеріалах справи;

- зазначаючи про недотримання при вилученні спірної земельної ділянки вимог земельного законодавства, зокрема порушення ст. ст. 4, 31 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-ХІІ, прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до п. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

На момент прийняття оскаржуваного рішення виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів Сумської області від 24.07.1996 № 233 "Про розгляд земельних питань" діяв Земельний кодекс Української РСР від 18.12.1990 № 561-ХІІ (далі - ЗК Української РСР) у відповідній редакції.

Компетенція міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин була визначена статтею 10 вказаного кодексу, відповідно до п. 4 частини першої, якої до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належало вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу.

За приписами частини першої статті 31 ЗК Української РСР вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Відповідно до частини першої статті 70 ЗК Української РСР землями для потреб оборони визнавались землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ.

Згідно з статтею 6 Закону України "Про Збройні Сили України" безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснюється Міністерством оборони України. Функції та повноваження Міністерства оборони України по керівництву Збройними Силами визначаються на основі цього Закону, Закону України "Про оборону України", інших законодавчих актів України та Положенням про Міністерство оборони України, яке затверджується Президентом України.

В силу п.п. 16 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 13 червня 1994 року N 297/94 (чинного на момент вилучення земельної ділянки) Міністерство оборони України здійснює функції з управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Таким чином, як вірно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій, вилучення спірної земельної ділянки мало відбуватись лише за згодою уповноваженого державою органу управління військовим майном - Міністерства оборони України. Однак, як було встановлено судами, матеріали справи такої згоди не містять, що свідчить про незаконність прийняття виконавчим комітетом Роменської міської ради народних депутатів Сумської області рішення від 24.07.1996 № 233 "Про розгляд земельних питань".

Під час розгляду справи у місцевому господарському суді Підприємством було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог прокурора.

Із посиланням на частину першу ст. 261 ЦК України та абз. 2 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" місцевий господарський суд, із висновком якого погодився господарський суд апеляційної інстанції визнав причини пропуску строку позовної давності прокурором поважними. За таких обставин справи місцевий та апеляційний господарські суди визнали позовні вимоги прокурора про визнання нечинним рішення виконавчим комітетом Роменської міської ради народних депутатів Сумської області рішення від 24.07.1996 № 233 "Про розгляд земельних питань" такими, що підлягають задоволенню.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій такими, що прийняті з неправильним застосування норм матеріального права, з огляду на наступне.

За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою (в тому числі й учасником судового процесу, включаючи прокурора, який не є стороною у справі), крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертою статті 27 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб (абз. 1 та 4 п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Надаючи оцінку поважності причин пропуску позовної давності заступником прокурора, про застосування якої було заявлено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, господарські суди залишили поза увагою вищенаведені положення ЦК України та роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України.

Окрім того, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що при оцінці поважності причин пропуску позовної давності у справі судами враховувався момент, коли про порушення законодавства довідався прокурор.

Однак, як вбачається з позовної заяви прокурора, ним заявлено позов в інтересах держави в особі позивача - Міжрегіонального центру швидкого реагування ДСНС України.

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (абз. 1 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

З урахуванням наведеного, обчислення позовної давності у даній справі має відбуватись з моменту, коли про порушення свого права довідався або мав довідатися Міжрегіональний центр швидкого реагування ДСНС України.

Незважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій фактично наділили заступника прокурора статусом самостійного позивача та помилково дійшли висновку, що відлік позовної давності починається у 2014 році - з моменту виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту відсутності погодження Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки у військової частини № 74445.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі Української PCP від 18.07.1963 (далі - ЦК Української PCP), за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін .

За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року.

Оскаржуване рішення виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів Сумської області було прийнято 24.07.1996.

За приписами статей 71 та 72 ЦК Української PCP загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Скорочені строки позовної давності встановлюються законодавством для окремих видів вимог.

Згідно з ст. 112 ЗК Української РСР рішення Рад народних депутатів може бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк.

Таким чином, до вказаних позовних вимог заступника прокурора має бути застосовано положення про позовну давність ЦК Української PCP. (Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 23.12.2014 у справі № 916/2414/13)

У відповідності до статей 74, 75 та 80 ЦК Української PCP вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

З встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що позов про визнання нечинним (в частині) рішення виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів Сумської області від 24.07.1996 № 233 "Про розгляд земельних питань" заступник прокурора звернувся через вісімнадцять років після його прийняття, тобто із значним пропуском строку позовної давності. При цьому, з обставин справи не вбачається, а позивачем - Міжрегіональним центром швидкого реагування ДСНС України, який як встановлено судами попередніх інстанцій є правонаступником всіх прав та обов'язків військової частини № 74445 не доведено поважності причин пропуску строку позовної давності.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України вважає позовні вимоги прокурора про визнання нечинним рішення виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів Сумської області від 24.07.1996 № 233 щодо вилучення у військової частини № 74445 земельної ділянки площею 0,25 га такими, що не підлягають задоволенню у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Господарські суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували, у зв'язку із чим дійшли помилкових висновків щодо задоволення позову у вказаній частині.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог про визнання нечинним рішення виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів Сумської області від 24.07.1996 № 233, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про повернення спірної земельної ділянки Міжрегіональному центру швидкого реагування ДСНС України. До того ж, як встановлено судами попередніх інстанцій зазначена земельна ділянка перебуває в орендному користуванні Підприємства, що підтверджується відповідним договором оренди землі та актом приймання-передачі від 27.07.2012, що виключає можливість її витребування у Ради та є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині, про що вірно зазначено господарськими судами попередніх інстанцій.

Касаційна скарга Підприємства не містить заперечень в цій частині.

Виходячи зі змісту ст. ст. 4 7 , 33, 43 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Згідно з ч. 1 ст. 111 10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 та рішення Господарського суду Сумської області від 22.09.2014 у справі № 920/1235/14 в частині задоволення позовних вимог про визнання нечинним рішення виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів Сумської області від 24.07.1996 № 233 щодо вилучення у військової частини № 74445 земельної ділянки площею 0,25 га підлягають скасуванню як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права.

При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України, зважаючи на повноту встановлення обставин справи, вважає за можливе прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора з наведених вище підстав.

В іншій частині судові рішення господарських судів попередніх інстанцій, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому підлягають залишенню без змін.

Відповідно до приписів статті 49 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Пунктом 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Оскільки позов у справі подавався прокуратурою в інтересах позивача, що не звільнений від сплати судового збору відповідно до приписів ст. 5 Закону України "Про судовий збір", витрати у справі по сплаті судового збору покладаються на позивача, якому в позові за результатами розгляду спору відмовлено.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 та 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "ОСНА" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 та рішення Господарського суду Сумської області від 22.09.2014 у справі № 920/1235/14 в частині задоволення позовних вимог скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 та рішення Господарського суду Сумської області від 22.09.2014 залишити без змін.

Стягнути з Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ: 38004897, рахунок: 31211254700007, банк: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку: 820019, код класифікації доходів бюджету: 22030004 "Судовий збір (Вищий господарський суд України, 070)" з символом звітності 254) 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. судового збору за розгляд справи у місцевому господарському суді.

Стягнути з Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь приватного підприємства "ОСНА" 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору за перегляд справи у апеляційному та касаційному порядку.

Доручити Господарського суду Сумської області видати наказ.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський