Рішення

від 27.04.2015 по справі 483/2421/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №483/2421/14-ц 27.04.2015 27.04.2015 27.04.2015

Провадження №22ц/784/650/15 Головуючий у суді 1 інстанції - Медюк С.О.

Категорія 3 Доповідач в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 квітня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів - Серебрякової Т.В. та Галущенко О.І.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

з участю:

представника Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області Москальського А.П., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою заступника прокурора Миколаївської області рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 січня 2015 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_4 про скасування рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та повернення земельної ділянки у власність держави, -

у с т а н о в и л а :

06 жовтня 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області пред'явив зазначений позов до Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_4, який обґрунтовував наступним.

Рішенням Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області № 5 від 04 квітня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1, та передано її у власність ОСОБА_4

На підставі цього рішення ОСОБА_4 зареєстрував за собою право власності на зазначену земельну ділянку.

Посилаючись на те, що при ухваленні вказаного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки були порушені положення земельного законодавства, а саме - не було одержано висновку управління екології та природних ресурсів про погодження такого проекту, земельна ділянка не була сформована та не пройшла реєстрацію у Державному земельному кадастрі, не враховано, що земельна ділянка входить в межі території об'єкту природно-заповідного фонду України «Кінбурська коса», прокурор просив скасувати вказане рішення Покровської сільської ради, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку, а також повернути її у власність держави.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 грудня 2014 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено Управління Держземагентства в Очаківському районі Миколаївської області.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 січня 2015 року в задоволенні позову відмовлено і вирішено питання про розподіл судових витрат.

Заступник прокурора Миколаївської області подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позову.

В обґрунтування скарги посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невірну оцінку обставин справи, що як наслідок мало помилкове вирішення справи.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати, оскільки воно ухвалено з порушенням норм цивільно - процесуального права, порушує принцип диспозитивності та змагальності сторін, що є неприпустимим та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити, за вищеназваних обставин, в задоволенні позовних вимог Миколаївському міжрайонному прокурору з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Так, вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому судовому рішенні, міськрайонний суд виходив з недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає помилковими, необґрунтованими й незаконними, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 1,3 ЦК України, 1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу статей 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України.

Зокрема, він повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення міськрайонного суду ухвалено не у повній відповідністі з виписаним вище, а тому є незаконним та необгрунтованим.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що рішенням Очаківської районної ради Миколаївської області від 26 грудня 2000 року №ІІ було затверджено межі сільських населених пунктів Очаківського району Миколаївської області. У межах території Покровської сільської ради також було розташовано с. Покровка (а.с. 64).

Рішенням XХІІІ сесії 6 скликання Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області від 04 квітня 2014 року №5 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України за рахунок земель житлової та громадської забудови, що перебувають у запасі Покровської сільської ради для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1, та передано її у власність ОСОБА_4 (а.с.5).

На підставі оспорюваного рішення сільської ради 31 липня 2014 року було здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на названу земельну ділянку площею 0,2500 га, передану для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, і відомості щодо останнього, як землевласника були внесені до державного земельного кадастру (а.с.13).

Наполягаючи на задоволенні позову, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду, відповідачем порушено положення чинного законодавства щодо порядку надання земельної ділянки у власність, а відтак прийняте рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області №5 від 04 квітня 2014 року є незаконним, а тому порушене право громади на земельну ділянку підлягає захисту шляхом скасування цього рішення та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності на зазначену земельну ділянку.

Так, в силу ст.ст.13-14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону і гарантується державою.

Відповідно до ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст.18 зазначеного Закону при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, державний реєстратор видає Свідоцтво про право власності, що підтверджує виникнення прав на нерухоме майно.

Зокрема, за п.8-1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Тобто, Свідоцтво про право власності на нерухоме майно є офіційним документом і підтверджує юридичний факт виникнення права власності у фізичної чи юридичної особи на це майно.

Конституційний Суд України в п.5 мотивувальної частини рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте Покровською сільською радою Очаківського району Миколаївської області (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу ОСОБА_4 у власність земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання - оформлення ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку.

Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства через оспорювання такого права.

За такого, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки у такої особи виникло право власності земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Приймаючи до уваги те, що розгляд даного позову не впливає на законність правовстановлюючого документу, щодо права власності на земельну ділянку до розгляду спору про його оскарження (не породжує юридичних наслідків), колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовної заяви прокурора з наведених вище підстав.

Крім того, поза увагою міськрайонного суду залишилось наступне.

Статтею 121 Конституції України визначено, що на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст.45 ЦПК України.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст.45 ЦПК України з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначена одна з підстав представництва прокуратурою у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначає державний орган, що здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах та на захист інтересів якого пред'явлено позов.

Як вбачається з матеріалів справи, позов прокурором пред'явлено в інтересах Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до відповідачів, серед яких також зазначено Покровську сільську раду Очаківського району Миколаївської області.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ч.ч.1,2,3 ст.10 ЦПК України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ст.30 ЦПК України).

Позивач - це особа, на захист порушених, оспорюваних, невизнаних суб'єктивних прав, свобод та охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді.

Відповідачем є особа, яка за цивільною позовною заявою позивача притягується до відповідальності за порушення чи оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, позивач та відповідач є сторонами в цивільному процесі з протилежними юридичними інтересами.

За такого позивач та відповідач не можуть бути однією і тією ж особою.

А тому звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави, в особі Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, до цієї ж територіальної громади, суперечить нормам цивільно - процесуального права, порушує принцип диспозитивності та змагальності сторін, що є неприпустимим.

Оскільки суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову виходив з інших підстав, то колегія суддів вважає, що відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, рішення суду слід скасувати, відмовивши у задоволені позову прокурора з наведених вище мотивів, що не позбавляє прокурора за умови визначення іншого складу осіб та змісту позовних вимог й їх обґрунтування звернутися з новим позовом до міськрайонного суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 січня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволені позову Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та ОСОБА_4 про скасування рішення Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та повернення земельної ділянки у власність держави - відмовити.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: