Ухвала

від 02.04.2015 по справі 2а-19222/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.04.2015р. м. Київ К/9991/65973/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2011 по справі № 2а-19222/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аймоушн Груп Україна"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду з позовом, з урахуванням уточнень, до Державної податкової інспекції, у якому заявлено вимоги:

зобов'язати відповідача розглянути запит щодо надання письмової інформації щодо прийняття (визнання) відповідачем податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за липень, серпень та вересень 2010 року;

зобов'язати відповідача надати позивачу відповідь на запит щодо надання письмової інформації щодо прийняття (визнання) відповідачем податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за липень, серпень та вересень 2010 року;

визнати протиправними дії державного податкового органу щодо невизнання податкової декларації податкової звітності з ПДВ позивача за липень, серпень та вересень 2010 року;

зобов'язати відповідача прийняти податкові декларації позивача з ПДВ за липень, серпень та вересень 2010 року.

Постановою суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково: бездіяльність Державної податкової інспекції щодо ненаправлення відповіді на запит Товариства від 24.11.2010 № 241110 та дії Державної податкової інспекції щодо невизнання податкових декларацій з податку на додану вартість Товариства за липень, серпень, вересень 2010 року визнані протиправними; зобов'язано державний податковий орган прийняти податкові декларації з податку на додану вартість Товариства за липень, серпень, вересень 2010 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Апеляційний адміністративний суд постановою від 21.09.2011 судове рішення першої інстанції скасував в частині задоволення позовних вимог Товариства про зобов'язання прийняти податкові декларації з ПДВ за липень, серпень та вересень 2010 року і в цій частині у задоволенні позову відмовив з посиланням на те, що податкові декларації фактично прийняті державним податковим органом, але не визнані як податкова звітність. В іншій частині судове рішення першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Так, на момент вчинення податковою інспекцією дій, в яких Товариство вбачає порушення його особистих немайнових прав, правові основи інформаційної діяльності були визначені Законом України від 02.10.1992 № 2657-XII "Про інформацію", ст. 1 якого (у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) визначала, що інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Сфера дії цього Закону поширюється на інформаційні відносини, суб'єктами яких є громадяни України, юридичні особи, держава та які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації (статті 3, 7).

Статтею 23 вказаного Закону передбачено, що кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.

Порядок оформлення запитів на інформацію при реалізації права на її доступ та строки розгляду таких запитів визначено статтями 32, 33 Закону.

Право на інформацію охороняється законом і Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації (ст. 45 Закону № 2657-XII).

Отже, для отримання інформації, яка збирається та зберігається про суб'єкта господарювання, такий суб'єкт має право звернутися до контролюючих органів із письмовим запитом.

В разі вчинення державними органами, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними партіями, іншими об'єднаннями громадян, засобами масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом, ці дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду (ст. 48 Закону № 2657-XII).

Частиною 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено обсяг та зміст процедурної діяльності адміністративного суду.

Так, у межах розгляду справи суд може самостійно визначити не заявлені позовні вимоги, але за умови, що це сприятиме вичерпному захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, котра має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві.

Даний висновок узгоджується з позицією Пленуму Верховного Суду України, викладену у постанові від 29.12.1976, відповідно до якої до процесуального законодавства суд вправі зі своєї ініціативи з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, коли ці межі прямо не визначені чинним законодавством або договором, що відповідає законові.

Розв'язуючи спір та визнаючи протиправною бездіяльність державного податкового органу, яка полягала у ненаданні відповіді на запит платника податків відносно поданих таким платником податкових декларацій за липень, серпень та вересень 2010 року, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вийшли за межі позовних вимог, зазначивши, що всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не надав доказів поштового направлення позивачу листа - відповіді від 10.12.2010 № 9201/10/28-321 на його запит від 24.11.2010 № 241110, що свідчить про протиправність його дій.

Стосовно позовних вимог Товариства про визнання протиправними дії державного податкового органу щодо невизнання податкової декларації податкової звітності з ПДВ позивача за липень, серпень та вересень 2010 року суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, зазначив, що недоліки в оформленні поданої податкової звітності відсутні, а тому дії відповідача щодо невизнання такої звітності є протиправними.

Як встановлено судам попередніх інстанцій, Товариство як юридична особа подало до контролюючого органу податкові декларації за липень, серпень, вересень 2010 року, які відповідач не визнав податковою звітністю, оскільки у податкових деклараціях зазначено юридичну адресу, яка не відповідає фактичному місцезнаходженню Товариства.

Згідно з п. 1.11 ст. 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ) податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до абзацу першого пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

За змістом абзацу п'ятого пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Пунктом 4.5 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України (додаток № 1 до наказу Державної податкової адміністрації України від 31.12.2008 № 827) передбачено, якщо податкова звітність, надана органу ДПС платником податків, заповнена всупереч правилам, визначеним у затвердженому порядку її заповнення, то вона може бути не визнана органом ДПС як податкова звітність. Підставою про невизнання податкової звітності є: відсутність підпису відповідних посадових осіб (факсиміле не дозволяється); відсутність скріплення печаткою підписів платника податків; відсутність обов'язкових реквізитів податкового документа; відсутність обов'язкових додатків до податкової звітності, передбачених порядком заповнення відповідної звітності; неможливість прочитати текст або цифри внаслідок пошкодження (наприклад, документи, залиті чорнилом або іншою рідиною, потерті); наявність порваних аркушів, підчищень, помарок, виправлень, дописок і закреслювань; подання ксерокопії звітних документів; порушення загальних вимог оформлення документів податкової звітності.

Отже, Законом встановлено вичерпний перелік підстав щодо невизнання податкової декларації документом податкової звітності, а саме: відсутність обов'язкових реквізитів, підписів відповідних посадових осіб та печатки платника податків.

У ході вирішення спору судами попередніх інстанцій було встановлено, що наявність у поданих позивачем декларації усіх обов'язкових реквізитів, підписів посадових осіб скріплених печаткою платника податків не оспорюється. Єдиним недоліком декларацій поданих позивачем, на який вказує податкова інспекція, є зазначення адреси позивача, яка внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, проте за якою Товариство фактично не знаходиться.

Таким чином, враховуючи аналіз вищенаведених правових норм, згідно яких підставою для відмови податкового органу визнати податкову декларацію як податкову звітність є такі дефекти її заповнення, що впливають на адміністрування податку органом державної податкової служби, та фактичні обстави, яки стали підставою для невизнання державним податковим органом поданої позивачем податкової декларації податковою звітністю, які не впливають на адміністрування податку, суди дійшли обґрунтованого висновку про протиправність дій контролюючого органу щодо невизнання податкових декларацій позивача як податкової звітності.

Також необхідно зазначити, що відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, Державною податковою інспекцією доказів наявності передбачених пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону №2181-ІІІ обставин, які б дозволяли не визнавати подані декларації як податкову звітність, у встановленому порядку не надано.

Отже, в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.02.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.09.2011 по справі № 2а-19222/10/2670 залишити без змін.

Ухвала (постанова) набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко