Постанова

від 13.08.2009 по справі 42/127-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

42/127-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2009 р.                                                           Справа № 42/127-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шевель О. В., судді Афанасьєв В.В. ,  Істоміна О. А.

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

за участю представників сторін:

позивача –Бойко Є.Г. –дов.

відповідача –Кукаркіна О.О. –дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2042Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської  області від 01 липня 2009 р. по справі № 42/127-09       

за позовом Закритого акціонерного товариства «Індустріальні та дистрибуційні системи»м. Київ

до  Дочірнього підприємства «Молторг», м. Харків

про  стягнення 1831497,42 грн.

                                               встановила:

Позивач, ЗАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи», у травні 2009 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій  просив стягнути з відповідача на свою користь 1831497,42 грн. компенсації вартості товару, який було передане на відповідальне зберігання відповідачу в межах договору № 540-08Ц від 01.03.2008 р., та який був останнім реалізований стороннім особам, а також понесених ним судових витрат по справі.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач надав заяву про зменшення позовних вимог на 224687,37 грн. та просив стягнути з відповідача 1606810,05 грн. компенсації вартості товару, який було передане на відповідальне зберігання відповідачу в межах договору № 540-08Ц від 01.03.2008 р., та який був останнім реалізований стороннім особам, а також понесених ним судових витрат по справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01 липня 2009 р. по справі № 42/127-09 (колегія суддів у складі: головуючого судді Яризько В.О., суддів Лаврової Л.С. та Жельне С.Ч.) в клопотанні відповідача про надіслання судом запиту до головпоштамту м. Харкова про витребування інформації стосовно поштових відправлень відповідача на адресу позивача та в клопотанні про  залучення до участі у справі в якості 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, ТОВ «Нова Ера», відмовлено.

Позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Дочірнього підприємства «Молторг»на користь Закритого акціонерного товариства «Індустріальні та дистрибуційні системи» збитки у сумі 1606810,05 грн., державне мито в сумі 16068,10 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 грн.

Відповідач з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області по даній справі та у задоволенні позовних вимог відмовити. У апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповне з'ясування обставин справи.

Відповідач стверджує, що судом першої інстанції безпідставно не були прийняті до уваги його твердження, що прийняття товару на відповідальне зберіганні було здійснено поза межами спірного договору дистриб'юції, оскільки у актах приймання товару на відповідальне зберігання відсутнє посилання на такий договір.

Також, відповідач зазначає, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 945 ЦК України, після неодноразових попереджень позивача про неможливість зберігання його товару та відсутності з боку останнього будь-яких дій по прийняттю власного товару, відповідач вимушений був реалізувати такий товар стороннім особам. На час розгляду справи у суді першої інстанції грошові кошти на його адресу від покупця не надійшли, а тому відповідач позбавлений можливості розрахуватися з позивачем.

Позивач проти апеляційної скарги відповідача заперечує, оскаржуване рішення вважає законним та обгрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка, а заперечення, викладені у апеляційній скарзі ґрунтуються на недостовірній інформації.

Так, як вказує позивач, передача товару на відповідальне зберігання була здійснена саме у межах спірного договору, про що свідчать відповідні дії сторін, а саме: оплата послуг по цьому договору, складання актів виконаних робіт, актів зарахування зустрічних однорідних вимог. Посилання ж на номер та дату договору в актах прийняття товару на зберігання не передбачено нормами чинного законодавства.

Позивач також зазначає, що ним не отримувалися вимоги від відповідача, на які він посилається у апеляційній скарзі. Крім того, на думку позивача, відповідач не мав права на реалізацію товару, що належить позивачу та на утримання витрат у зв'язку з реалізацією товару, оскільки це не передбачено умовами укладеного між сторонами договору.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне:

як свідчать матеріали справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.03.2008 року між сторонами по справі було укладено договір дистриб'юції № 540-08Ц від 01.03.2008 р.

Відповідно до додаткової угоди від 29.01.2009 р. (арк.справи 51 т. 1) термін дії договору встановлений до 28.02.2009 р. П. 3 даної додаткової угоди сторони передбачили, що якщо на момент припинення терміну дії договору дистриб'юції № 540-08Ц від 01.03.2008 р., даної додаткової угоди та додаткових угод, які є його невід'ємними частинами, у сторін залишились невиконані зобов'язання в зв'язку з діючим договором, його умови автоматично продовжуються до закінчення виконання сторонами своїх обов'язків в повному обсязі.

Згідно з п.7.1 та п.7.2 названого договору, дистриб'ютор (ДП «Молторг») може отримати товар на зберігання. При цьому передача товару на зберігання відбувається в момент розвантаження транспорту, шляхом підписання супровідних документів в яких зазначено, що товар передано на зберігання.

У відповідності до наявних у матеріалах справи актів передавання товарів на відповідальне зберігання у період з 24.12.2008 р. по 21.02.2009 р. (тобто, під час дії договору № 540-08Ц від 01.03.2008 р.), ЗАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи»передало ДП «Молторг»на відповідальне зберігання товар (бутильована мінеральна, питна та столова вода, безалкогольні напої та піддони) загальною кількістю 560544 одиниць товару із зазначенням в актах заставної вартості майна, що приймається відповідачем на відповідальне зберігання, всього у розмірі 2467054,42 грн.

На протязі дії договору дистриб'юції від 01.03.2008 р. позивач частково отримав від відповідача із зберігання товар загальною заставною вартістю 860244,37 грн., що підтверджується відповідними актами зняття з відповідального зберігання.

Абзацом 20 п.9.2. договору дистриб'юції № 540-08Ц від 01.03.2008 р. передбачено обов'язок відповідача на вимогу позивача виконати повернення товару по заставних цінах, які вказані в відповідних актах передачі товару на відповідальне зберігання.

17.04.2009 року позивач листом № 288/4-09Ц від 17.04.2009 р. направив відповідачу письмову вимогу про повернення товару з відповідального зберігання, в якій просив відповідача здійснити повернення товару загальною кількістю 559479 одиниць, а також 1065 шт піддонів з відповідального зберігання в строк 3 (три) календарних дні з моменту отримання письмової вимоги.

Листом № 05/1-ю від 05.05.2009 р. відповідач повідомив позивача про продаж товару, що знаходився на відповідальному зберіганні у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди складського приміщення № 2/08 від 01.04.2008р. та неможливістю подальшого забезпечення схоронності товару, а також повідомив, що після отримання коштів від продажу товару позивача, ці кошти, за вирахуванням витрат відповідача, які пов'язані з реалізацією товару, будуть перераховані позивачу.

Таким чином, повідомлення відповідача про продаж товару, тобто відсутність товару в натурі, зумовило звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача заставної вартості товару в рахунок відшкодування вартості майна, яке належало позивачу, але було продане відповідачем.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не заперечує ані факту отримання товару на відповідальне зберігання від позивача, ані його кількості, ані факту продажу цього товару.

Заперечення відповідача зводяться до того, що акти передавання товарів на відповідальне зберігання, на які посилається позивач на підтвердження позовних вимог, не містять посилання на договір дистриб'юції № 540-08ц від 01.03.2008 р., а отже відповідач вважає кожний акт окремим договором відповідального зберігання та вважає, що сторони повинні керуватися положеннями чинного законодавства в спірних питаннях повернення майна або його вартості, оскільки акти не містять суттєвих умов та строків зберігання товару і повернення товару або його вартості.

Також, відповідач зазначає, що листами № 08/1-ю від 08.02.2009 р. та № 23/1-ю від 23.03.2009 р. він повідомляв позивача про сплив терміну оренди складу відповідачем та необхідність отримання позивачем товару з відповідального зберігання, на підтвердження чого надав квитанції про надіслання поштових відправлень.

Судом першої інстанції такі квитанції не були прийняті у якості належних доказів, оскільки ані точної поштової адреси позивача, ані особи відправника поштових відправлень у вказаних квитанціях не зазначено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що за умовами спірного договору дистриб'юції, який, зокрема, містить у собі взаємні зобов'язання сторін, що витікають з правовідносин купівлі-продажу (поставки) товару, зберігання майна тощо, відповідач може отримати від позивача товар на зберігання. Передача товару на зберігання відбувається в момент розвантаження транспорту, шляхом підписання супровідних документів, в яких зазначено, що товар передано на зберігання. Особливих реквізитів супровідних документів умовами договору не встановлено, а тому висновки суду першої інстанції щодо передачі товару на зберігання саме у межах спірного договору є підтвердженими наявними у матеріалах справи доказами.

Що ж стосується заперечень відповідача відносно того, що відсутність в актах про передавання товарів на відповідальне зберігання посилання на договір виключає можливість керуватися положеннями цього договору, а отже, що умови зберігання та розпорядження майном в цьому випадку визначаються виключно нормами чинного законодавства є безпідставними, оскільки ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року N 996-XIV, передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такий самий перелік реквізитів містить також і п.2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88.

Крім того, заперечення відповідача спростовуються наданими позивачем документальними доказами, а саме: актами виконаних робіт від 12.12.2008 р. та від 18.02.2009 р. і актами зарахування зустрічних однорідних вимог від 22.12.2008 р. та від 18.02.2009 р., які були складені сторонами саме на виконання п.2.3 додатку №3 до договору № 540-08Ц, та з яких вбачається нарахування винагороди відповідачеві саме за виконання умов цього договору із створення належного обсягу складських запасів з товару позивача, який відповідач прийняв на відповідальне зберігання та оплати послуг відповідача, як зберігача, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігти річ, яка їй передана другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Ст. 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до ст. 950 ЦК України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Ст. 951 ч. 1 ЦК України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі –у розмірі її вартості.

Системний аналіз вищенаведених положень чинного законодавства та фактичних обставин справи, дає підстави суду апеляційної інстанції зробити висновки, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на положеннях закону та підтверджені належними доказами, тоді як відповідач не довів правомірність своїх дій стосовно продажу товару, який належить позивачу і знаходився на відповідальному зберіганні у відповідача.

Що ж стосується посилання відповідача на положення ст. 945 ЦК України та на те, що він вимушений був реалізувати товар через закінчення строку дії договору оренди складу, в якому здійснювалось зберігання товару позивача, колегія суддів вважає, що такі посилання є безпідставними та не доведені належними доказами, оскільки:

ч. 2 ст. 945 ЦК України дійсно передбачено, що якщо річ пошкоджена або виникла реальна загроза її пошкодження чи інші обставини, що не дають змоги забезпечити її схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право продати річ або її частину. Якщо зазначені обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми виторгу, одержаної від продажу речі. Наявність зазначених обставин доводиться зберігачем.

Таким чином, приписами вищеназваної статті передбачено право зберігача продати річ, що знаходиться у нього на зберіганні за умови:

доведення зберігачем наявності обставин, що не дають йому змоги забезпечити схоронність речі;

виникнення таких обставин з причин, за які зберігач не відповідає;

доведення факту того, що вжиття заходів з боку поклажодавця оцікувати неможливо.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено жодного факту на підтвердження правомірності продажу товару, оскільки єдиною обставиною продажу товару, що належить позивачу, відповідач зазначив сплин строку дії договору оренди складського приміщення (т. 2 арк.справи 36).

Аналіз положень даного договору свідчить про те, що строк його дії встановлений до 01.04.2009 р. та що по закінченні строку дії договору орендар має переважне право на його переукладання на новий строк на тих же умовах.

Відповідачем не надано доказів неможливості переукладання договору оренди чи забезпечення схоронності товару позивача в інших приміщеннях (тобто, доказів наявності обставин, що не давали йому змоги забезпечити схоронність речі), доказів виникнення таких обставин з причин, що не залежали від нього (тобто, доказів того, що йому було відмовлено в укладанні договору оренди орендодавцем, що ним здійснювались будь-які заходи, в тому числі і подання позову до орендодавця за наявності відмови останнього у переукладанні договору оренди, ін.) та доказів того, що з боку поклажодавця неможливо було очікувати будь-яких дій.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що такі обставини, як закінчення терміну оренди складських приміщень, не є обставиною непереборної сили як у розумінні положень п. 15.6 договору так і положень чинного законодавства і є суто суб'єктивною обставиною, за яку в повній мірі відповідає зберігач (відповідач), так як положення договору не містять будь-яких особливостей або можливості зміни порядку зберігання товару чи розпорядження товаром зберігачем з огляду на існуючий у відповідача договір оренди із власником складських приміщень, а позивач не є стороною договорів оренди складу.

До того ж, колегія суддів враховує і те, що приймаючи товар на зберігання від позивача, відповідач жодного разу не здійснив заходів щодо встановлення строків зберігання з урахуванням строків дії договору оренди, не повідомив позивача про можливість зберігання товару лише до встановленого договором оренди строку.

Усе вищенаведене дає підстави  суду апеляційної інстанції не приймати у якості належних доказів листи відповідача про повідомлення позивача щодо неможливості подальшого зберігання товару, оскільки такі листи суперечать правовідносинам сторін, що склалися у межах спірного договору дистриб'юції та викладені у них підстави щодо неможливості подальшого зберігання товару не підтверджені належними доказами.

Дії ж відповідача щодо продажу товару не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та, на думку колегії суддів, є незаконними.

З огляду на наведене, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про надіслання судом запиту до головпоштамту м. Харкова про витребування інформації стосовно поштових відправлень відповідача на адресу позивача, а також обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ТОВ «Нова Ера», якому він поставив спірний товар на умовах відстрочки платежу, що підтверджується договором поставки №12/02/09 від 12.02.09р. та витратною накладною №41130 від 31.03.09р. на загальну суму 1920994,39грн., оскільки відповідач не обґрунтував необхідності такого залучення та не надав доказів щодо того, яким чином розгляд даної справи та прийняте по ній рішення може вплинути на права чи обов'язки ТОВ «Нова Ера». При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що правовідносини відповідача з ТОВ «Нова Ера»можуть бути предметом окремого судового провадження.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України,

                                                   постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від  01 липня 2009 року по справі № 42/127-09  залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                    Шевель О. В.  

                                 Суддя                                                                    Афанасьєв В.В.  

                                 Суддя                                                                    Істоміна О. А.