Постанова

від 07.05.2015 по справі 826/1870/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2015 року 08:01 № 826/1870/15

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б. В. при секретарі судового засідання Дмитрієвій В. В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «БДУ Логістік» доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю «УГТ» провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БДУ Логістик» (надалі - Позивач/ТОВ «БДУ Логістик») до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд:

1. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0006362204 від 22.12.2014 р. повністю.

Після усунення недоліків адміністративного позову, суддя визнав подану позовну заяву і додані до неї матеріали достатніми для відкриття провадження у справі згідно ст.107 Кодексу адміністративного кодексу України (надалі - КАС України).

В судовому засіданні було залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні Позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «УГТ» (надалі - ТОВ «УГТ»).

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає про протиправне винесення Відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, та зазначає про наявність реальних господарських операцій із ТОВ «УГТ».

В судове засідання з'явилися представники відповідача, які проти позовних вимог заперечили в повному обсязі, просили суд в задоволені адміністративного позову відмовити, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем у спосіб та в межах, визначених чинним законодавством України, а тому не допустили порушень законних прав та інтересів позивача.

В судове засідання не з'явився представник третьої особи, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення судового розгляду не подавав.

Згідно зі ст.128 КАС України справа розглядається в письмовому провадженні на підставі наявних в матеріалах справи документів.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.

ТОВ «ДБУ Логістік» зареєстроване 29.12.2012 р. та взято на податковий облік в органах податкової служби 02.01.2013 р. Основними видами господарської діяльності за КВЕД є: неспеціалізована оптова торгівля; вантажний автомобільний транспорт; складське господарство; транспортне оброблення вантажів; консультування з питань діяльності й керування; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

З 12.11.2014 р. по 18.11.2014 р. ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена виїзна документальна позапланова перевірка позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «УГТ» (код ЄДРПОУ 38977097) за травень 2014 р., за результатами якої відповідачем було складено Акт №9684/26-51-22-04/38527054 від 29.08.2014 р. (надалі - Акт перевірки №9684/26).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №9684/26, позивачем, зокрема, порушено вимоги:

ь п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), та ст.295, ст.297 та ст.301 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) внаслідок чого було занижено податок на додану вартість за травень 2014 р. на суму 70 000,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №9684/26 відповідачем були прийнято податкове повідомлення-рішення:

ь №0006362204 від 22.12.2014 р. (надалі - ППР №0006362204), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 87 500,00 грн., з яких 70 000,00 грн. - за основним платежем, а 17 500,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи, зазначене вище податкове повідомлення-рішення таким, що порушує законні права та інтереси позивача, останній звернувся за їх захистом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Згідно положень ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України (в редакції чинні й на момент здійснення правовідносин між Позивачем та ТОВ «УГТ») витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.138.10.5, пп.138.10.6 п.138.10, п.138.11, п.138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.201.8, п.201.9 та п.201.10. ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому ст.201 Податкового кодексу України.

Крім того, положеннями п.198.1 та п.198.3 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р. яким передбачено, що судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Згідно із зазначеним, ухвалою від 10.03.2015 р. судом витребовувались від позивача документи по справі, які мають засвідчувати мету здійснення господарських операцій та зв'язок між фактом надання послуг ТОВ «УГТ» із господарською діяльністю Позивача.

В свою чергу, суд акцентує увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, суд також звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Судом встановлено, що між ТОВ «БДУ Логістік» (Замовник/Комерційний агент), та ТОВ «УГТ» (Виконавць/Довіритель) був укладений агентський договір №УГ0801 від 03.02.2014 р., відповідно до якого Комерційний агент (ТОВ «БДУ Логістік») у порядку та на умовах,визначених Договором та чинним законодавством України, за агентську винагороду (винагороду експедитора) зобов'язується здійснювати від свого імені, але за рахунок Довірителя, залучення Клієнтів для подальшого надання їм транспортно-експедиторських послуг Довірителем. Довіритель бере на себе зобов'язання з організації транспортно-експедиторських послуг по доставці збірних палетних вантажів Клієнтів.

05.02.2014 р. між ТОВ «БДУ Логістік» та ТОВ «УГТ» було укладено додаткову угоду №1, якою текст договору викладено в новій редакції, зокрема зазначено, що Експедитор (ТОВ «УГТ») приймає на себе зобов'язання за плату та за рахунок Клієнта (ТОВ «БДУ Логістік») здійснити виконання зазначених цим Договором транспортно-експедиторських послуг по організації перевезення матеріальних цінностей, інших предметів автомобільним транспортом, на підставі замовлення, що надається уповноваженою особою Клієнта з оформленням експрес-накладної (ТТН) для кожного перевезення, що є невід'ємною частиною Договору.

В якості доказів виконання перевезень Позивачем надано товарно-транспортні накладні, в яких замовником зазначається Позивач, а Експедитором ТОВ «УГТ». Крім того, Позивачем надано до матеріалів справи акти надання послуг.

Крім того, Позивачем надано податкові накладні та банківській виписки про перерахування коштів на рахунок ТОВ «УГТ».

Судом встановлено, що договір транспортно-експедиторських послуг був укладений Позивачем із ТОВ «УГТ» з метою виконання своїх обов'язків, перед іншими контрагентами-замовниками, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами, актами здачі-прийняття робіт, реєстрами податкових накладних.

Поряд із цим, суд звертає увагу, що на виконання вимог ухвали суду, позивачем були надані інші документи, які посвідчують реальність господарських операцій між ТОВ «БДУ Логістік» та ТОВ «УГТ» за первіряємий період, зокрема: договори транспортного перевезення укладених між ТОВ «УГТ» та перевізниками; договори оренди транспортного засобу з екіпажем, укладених між ТОВ «УГТ» та орендодавцями; договір купівлі-продажу товарів по смарт-картах (нафтопродукти); договір на постачання запчастин, ремонт та технічне обслуговування транспортного засобу; договори про дання послуг (ремонт автопокришок, балансування колі, комплексний шино монтаж); копії свідоцтв про державну реєстрацію транспортних засобів.

З огляду на вищенаведене, судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні податкового кредиту за результатами господарських відносин із ТОВ «УГТ» за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

В свою чергу, відповідно до визначення, закріпленого в ч.1 ст.3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст.228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

З огляду на положенням ст.228 Цивільного кодексу України податковий орган не надав суду доказів наявності мети, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, встановлення особи чи осіб, що мали таку мету, а також не доведено в чому саме має місце порушення публічного порядку, а тому висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем правочинів, суд вважає безпідставними.

Крім того, суд, оцінюючи доводи Відповідача про фіктивність укладених Позивачем з вказаними контрагентом договорів, приходить до висновку, що вони не ґрунтуються на приписах ст.234 Цивільного кодексу України, оскільки згідно із цією статтею фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Водночас, доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч.1 ст.69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Проте, відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «УГТ», оскільки не надано відповідного судового рішення, яким такі правочини визнано недійсними, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Таким чином, доводи представника відповідача про нікчемність зазначених вище договорів, укладених між позивачем та ТОВ «УГТ», ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Аналогічна позиція викладена у рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема: постанова від 22.06.2011 р. №К/9991/15429/11, ухвала від 05.10.2011 р. №К 9991/14602/11.

Більше того, суд звертає увагу, що листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності у правочинів наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів, а також визначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин контрагентів з іншими суб'єктами господарської діяльності не є належними доказами порушення Позивачем податкового законодавства, оскільки результати аналізу другого ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються ТОВ «ДБУ Логістік».

Крім того, відповідно до вимог ст.183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним пп.6 п.180.1 ст.180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента позивача в стані, власне, платника ПДВ, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена у вищезгаданому листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., відповідно до якого підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід ураховувати вимоги ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Проте, відповідачем не надано суду доказів припинення ТОВ «УГТ» (скасування державної реєстрації, виключення його з ЄДРПОУ) внесення недостовірної інформації до ЄДРПОУ, тощо, під час взаємовідносин із позивачем.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних, вказаний вище контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ у встановленому законодавством порядку, що також не спростовується відповідачем.

Із наявних матеріалів справи суд приходить до висновку, що не спростовано відповідачем у порядку, передбаченому ч.2 ст.71 КАС України, що ТОВ «УГТ» не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст.9 Закону №996, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товарів (робіт та послуг), їх ціну та вартість, а також зареєстровані у ЄРПН.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що спірні господарські операції мали реальний характер, факти отримання позивачем відповідних підрядних робіт оформлені документально та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами на виконання будівельно-монтажних робіт за перевіряємий період, підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Слід також зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт надання послуг входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 р. у справі №К-12509/08.

Суд наголошує, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 р. по справі № 2а-6067/11/1470.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 р., заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 р., заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання Позивачем податкової вигоди.

В свою чергу, надані Позивачем суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені ТОВ «БДУ Логістік» господарські операції з надання послуг (робіт) є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

При цьому, відповідач, вказуючи на неналежне документальне підтвердження здійснених позивачем витрат за зазначеними вище договорами, не обґрунтовує, у чому саме полягає дефектність документів, наданих позивачем. Не заперечує відповідач і правомірність видачі та правильність оформлення податкових накладних, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит за рахунок ПДВ.

Наведені обставини свідчать, що податковий орган формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, висновки викладені у Акті №9684/26 не ґрунтуються на дослідженні договорів, які укладалися позивачем із ТОВ «УГТ», а висновки про їх нікчемність ґрунтуються виключно на припущеннях не підтверджених жодними доказами.

З огляду на викладене, за вказаними вище та відображеними в Акті №9684/26 порушеннями, допущеними начебто позивачем при взаємовідносинах із контрагентом, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання позивачем податкової вигоди, що свідчить про необґрунтованість зроблених відповідачем висновків щодо заниження ТОВ «БДУ Логістик» розміру ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 70 000,00 грн., що підлягає сплаті до бюджету за травень 2014 р.,

Як наслідок, суд дійшов висновку про протиправність прийнятих із зазначених підстав податкових повідомлень-рішень, атому вони підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Крім того, відповідно до ст. 94 КАС України, судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу в розміру визначеному положеннями Закону України "Про судовий збір".

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БДУ Логістик» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві №0006362204 від 22.12.2014 p.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БДУ Логістик» (код ЄДРПОУ 38527054) витрати зі сплати судового збору у розмірі 121 (сто двадцять одну) грн. 80 коп. із Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б.В. Санін