Ухвала

від 10.06.2015 по справі 826/1870/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1870/15 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

10 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2015 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БДУ Логістік» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «БДУ Логістік» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 22.12.2014 року № 0006362204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що з 12.11.2014 р. по 18.11.2014 р. ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена виїзна документальна позапланова перевірка позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «УГТ» (код ЄДРПОУ 38977097) за травень 2014 р., за результатами якої відповідачем складено акт № 9684/26-51-22-04/38527054 від 29.08.2014 р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198. 6 ст. 198 ПК України та ст. 295, ст. 297 та ст. 301 ГК України, внаслідок чого було занижено податок на додану вартість за травень 2014 р. на суму 70 000,00 грн.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 22.12.2014 року № 0006362204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 87 500,00 грн., з яких 70 000,00 грн. - за основним платежем, а 17 500,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, судова колегія виходить з наступного.

Так, між ТОВ «БДУ Логістік» (замовник/комерційний агент), та ТОВ «УГТ» (виконавць/довіритель) був укладений агентський договір № УГ0801 від 03.02.2014 р., відповідно до якого комерційний агент (ТОВ «БДУ Логістік») у порядку та на умовах,визначених договором та чинним законодавством України, за агентську винагороду (винагороду експедитора) зобов'язується здійснювати від свого імені, але за рахунок довірителя, залучення клієнтів для подальшого надання їм транспортно-експедиторських послуг довірителем. Довіритель бере на себе зобов'язання з організації транспортно-експедиторських послуг по доставці збірних палетних вантажів клієнтів.

05.02.2014 р. між ТОВ «БДУ Логістік» та ТОВ «УГТ» було укладено додаткову угоду № 1, якою текст договору викладено в новій редакції, зокрема зазначено, що експедитор (ТОВ «УГТ») приймає на себе зобов'язання за плату та за рахунок клієнта (ТОВ «БДУ Логістік») здійснити виконання зазначених цим договором транспортно-експедиторських послуг по організації перевезення матеріальних цінностей, інших предметів автомобільним транспортом, на підставі замовлення, що надається уповноваженою особою клієнта з оформленням експрес-накладної (ТТН) для кожного перевезення, що є невід'ємною частиною договору.

На підтвердження виконання перевезень позивачем надано товарно-транспортні накладні, в яких замовником зазначається позивач, а експедитором ТОВ «УГТ». Крім того, матеріали справи містять акти надання послуг, що дає можливість ідентифікувати надані послуги та встановити їх зміст.

Окрім того, надані податкові накладні та банківські виписки про перерахування коштів на рахунок ТОВ «УГТ» підтверджують факт оплати наданих послуг.

Варто відзначити, що договір транспортно-експедиторських послуг був укладений позивачем із ТОВ «УГТ» з метою виконання своїх обов'язків перед іншими контрагентами-замовниками, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами, актами здачі-прийняття робіт, реєстрами податкових накладних.

Реальність господарських операцій між ТОВ «БДУ Логістік» та ТОВ «УГТ» за перевіряємий період підтверджується також: договорами транспортного перевезення, укладених між ТОВ «УГТ» та перевізниками; договорами оренди транспортного засобу з екіпажем, укладених між ТОВ «УГТ» та орендодавцями; договорами купівлі-продажу товарів по смарт-картах (нафтопродукти); договором на постачання запчастин, ремонт та технічне обслуговування транспортного засобу; договорами про дання послуг (ремонт автопокришок, балансування колі, комплексний шиномонтаж); копіями свідоцтв про державну реєстрацію транспортних засобів.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.201.8, п.201.9 та п.201.10. ст.201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому ст.201 Податкового кодексу України.

В силу приписів п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

На момент взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «УГТ», останні були зареєстровані як платник податку на додану вартість, відомості стосовно зазначеного підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначеного контрагента у позивача не виникало.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення правочинів.

Свої доводи щодо законності спірного рішення апелянт обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентом з посиланням на довідку ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23.09.2014 року щодо неможливості проведення зустрічної звірки. Також, апелянтом зазначено, що за податковою звітністю ТОВ «УГТ» встановлено: підприємством подавались фінансові звіти з нульовими показниками; на підприємстві відсутні основні засоби; у підприємства відсутні дозволи та ліцензії; директором, головним бухгалтером та засновником являється одна і та ж особа; тощо.

Зазначені доводи жодним чином не підтверджені належними та допустимими доказами та ґрунтуються виключно на актах податкових органах та висновках, викладених в них.

Слід зауважити, що сам апелянт в своїй апеляційній скарзі зазначає про відсутність у ТОВ «УГТ» та його контрагентів розбіжностей з ПДВ в базах даних Міндоходів України.

Безпідставними є посилання апелянта і на те, що оскільки основним постачальником ТОВ «УГТ» є ТОВ «ЮКК «ЗЕВС», проти службових осіб якого відкрито кримінальне провадження № 32014100090000030 від 27.02.14 р. за ч. 3 ст. 212, ч.2 ст. 205 КК України, а, отже, послуги (товари) отримані ТОВ «УГТ» від ТОВ «ЮКК «ЗЕВС» реалізовувались ТОВ «БДУ Логістік». Перш за все, слід відзначити, що ТОВ «ЮКК «ЗЕВС», як вказує сам апелянт, являється не єдиним постачальником ТОВ «УГТ», а основним, тому жодним чином не можна робити висновків, що саме товари, отримані від ТОВ «ЮКК «ЗЕВС» реалізовувались ТОВ «БДУ Логістік». Крім того, доказів того, що ТОВ «ЮКК «ЗЕВС» являються основним постачальником ТОВ «УГТ» матеріали справи також не містять.

Крім того, в своїй апеляційній скарзі податковий орган зазначає: «Аналізом звітності з ПДВ за травень 2014 року (або уточнюючі розрахунки, надані у вересні) та наявної податкової інформації, встановлено факти формування податкових зобов'язань по операціях з підміни товарів, що свідчить про можливі порушення податкового законодавства та залучення суб'єкта до схеми формування штучного податкового кредиту.». Вказане свідчить про те, що апелянт підозрює можливі порушення позивачем податкового законодавства та залучення даного суб'єкта до схеми формування штучного податкового кредиту. Разом з тим, зазначені припущення не містять під собою доказового обґрунтування з посиланням на конкретні документальні відомості.

Таким чином, апеляційна інстанція не може розцінювати зазначені вище доводи в якості підстави та належного доказу для скасування спірного рішення, оскільки порушення контрагентом норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Крім того, сам по собі акт перевірки не може розцінюватися в якості достатнього доказу для скасування спірного рішення, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12, а також підтримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13 , відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Колегія суддів не може не зауважити, що з наявних в матеріалах справи документів слідує, що основним видом діяльності ТОВ «УГТ» є транспортно-експедиційна діяльність. Кількість співробітників компанії у травні 2014 року складала 16 осіб, які згідно штатного розкладу обіймали такі посади: директор, заступник начальника транспортно-експедиційного відділу, менеджер транспортно-експедиційного відділу, головний механік,медична сестра, 11 водіїв вантажних автомобілів . У зазначений період вказане товариство орендувало 17 одиниць вантажних автомобілів, які здійснювали перевезення вантажів по всій території України та співпрацювало з різними компаніями-перевізниками (копії укладених договорів містяться в матеріалах справи). Заборгованості перед податковими органами немає.

Крім того, ТОВ «УГТ» співпрацює з бухгалтерською компанією, що підтверджується відповідним договором. Також укладені угоди щодо постачання паливно-мастильних матеріалів на постійній основі. Для доставки вантажів орендованим транспортом ТОВ «УГТ» у травні 2014р. придбали дизельного палива на суму 419 757,00 грн., а також витратили на ремонт і технічне обслуговування автомобілів 18 036,00 грн. Обґрунтування зазначених доводів підтверджено листом ТОВ «УГТ» та наданими ними документами, які містяться в матеріалах справи.

Отже, апелянтом не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагентів позивача.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, судова колегія приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, оскільки у позивача наявні всі правові підстави для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні податкового кредиту за результатами господарських відносин із ТОВ «УГТ» за спірний період.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.05.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Кобаль М.І.