Постанова

від 07.05.2015 по справі 2а-14147/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 травня 2015 року 08:04 № 2а-14147/10/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., за участю секретаря судового засідання Дмитрієвої В.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудіндустрія» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудіндустрія» (надалі - Позивач/ТОВ «Укрбудіндустрія») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (надалі - Відповідач/ДПІ у Шевченківському районі м. Києва), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №0007212309/0 від 23.09.2010 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.11.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 р., у справі №2а-14147/10/2670 позовні вимоги позовні вимоги ТОВ «Укрбудіндустрія» були задоволені у повному обсязі. Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.11.2014 р. №К/9991/18527/11 вказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, 12.01.2015 р. до судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. через відділ документального обігу та контролю суду (вх. №01-5/28/15 від 05.01.2015 р.) надійшла дана адміністративна справа №2а-14147/10/2670.

У судовому засіданні в порядку, передбаченому положеннями ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), було допущено процесуальне правонаступництво, зокрема, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було замінено на ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

У судове засідання представник Позивача не з'явився, про час та місце був повідомлений належним чином, водночас, подав заяву (вх. №01-5/11146/15 від 16.02.2015 р.), в якій просив розглянути справу за його відсутності та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі із підстав, викладених в адміністративному позові, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0007212309/0 від 23.09.2010 р. прийняте Відповідачем неправомірно та підлягає скасуванню.

У судове засідання представник Відповідача не з'явився, про час та місце був належним чином повідомлений в порядку, передбаченому положеннями ст.33 та ст.35 КАС України, про причини неявки інформації не подавав, клопотання про перенесення дати судового розгляду не надходило.

Відповідно до положень ст.128 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи документів.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Укрбудіндустрія» (код ЄДРПОУ 32798830) зареєстроване 18.12.2003 р. Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією, з 25.12.2003 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

Основним видом діяльності Позивача відповідно до даних довідки з ЄДРПОУ серії АА №263248 є оптова торгівля відходами та брухтом.

Крім того, для здійснення своєї господарської діяльності Позивач отримав ліцензію Міністерства промислової політики України серії АВ №491086 від 10.11.2009 р. зі строком дії з 10.11.2009 р. по 10.11.2014 р. на діяльність, пов'язану із заготівлею та переробкою металобрухту чорних металів.

Поряд із цим, 06.09.2010 р. відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509-ХІІ від 04.12.1990 р. (що був чинний на час проведення перевірки) Відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Укрбудіндустрія» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість (надалі - ПДВ) при взаємовідносинах із ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» за період квітень та червень 2010 р., за результатами якої складений акт №2371/23-09/32798830 від 06.09.2010 р. «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Укрбудіндустрія» (код ЄРДПОУ 32798830) в частині дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ при взаємовідносинах із ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» (код ЄРДПОУ 35079451) за період квітень 2010 р., червень 2010 р.» (надалі - Акт перевірки №2371), в якому зазначено про виявлення наступних порушень вимог податкового законодавства, зокрема:

ь пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 та пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 04.03.1997 р. (що діяв на час виникнення спірних правовідносин/надалі - Закон №168/97), що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1 496 867,00 грн., у т.ч. по періодах: за квітень 2010 р. - на суму 412 017,00 грн.; за червень 2010 р. - на суму 1 084 850,00 грн.

Проте, не погоджуючись із зазначеними вище висновками податкового органу, ТОВ «Укрбудіндустрія» подало до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва заперечення за №44 від 14.09.2010 р., за результатом розгляду якого рішенням податкового органу №12585/10/23-923 від 16.09.2010 р. залишені без змін викладені в Акті перевірки №2371 висновки, а вказане заперечення - без задоволення.

Згідно із зазначеним, на підставі Акту перевірки №2371 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення за формою «Р» №0007212309/0 від 23.09.2010 р., яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: ПДВ, розміром 2 028 331,00 грн. (з яких 1 496 867,00 грн. - за основним платежем та 531 464,00 грн. - за штрафними санкціями).

В той же час, вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Укрбудіндустрія» під час прийняття 23.09.2010 р. податкового повідомлення-рішення, Позивач оскаржив його у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період Позивач мав господарські взаємовідносини із ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» на підставі укладеного між ними договору №3/1 від 29.01.2010 р. (надалі - Договір №3/1), згідно із яким ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» (Продавець) продає, а ТОВ «Укрбудіндустрія» (Покупець) купує товар (брухт та відходи чорних металів (металобрухт)), строком дії до 31.12.2010 р.

На виконання вимог вказаного вище Договору Позивачу було здійснено поставку металобрухту, на підтвердження чого суду надані підписані сторонами видаткові накладні за квітень 2010 р. - на загальну суму 2 472 954,83 грн. (в т.ч. ПДВ - 412 159,14 грн.) та червень 2010 р. - на загальну суму 8 441 223,09 грн. (в т.ч. ПДВ - 1 406 870,51 грн.) (том І, а.с.28-31).

Поряд із цим, з огляду на наявні в матеріалах справи документи встановлено, що розрахунки між ТОВ «Укрбудіндустрія» та ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» проводились у безготівковій формі, про що свідчать надані до суду банківські виписки (том І, а.с.40-54).

В той же час, відповідно до пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. При цьому, у пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Так, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ТОВ «Укрбудіндустрія» встановлено відображення Позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних суму ПДВ розміром 1 497 221,02 грн. та включення її до складу податкового кредиту у квітні та червні 2010 р. на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» (том І, а.с.32-34).

Разом із тим, згідно із п.1.6 та п.1.7 ст.1 Закону №168/97 податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом, в той час як податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

При цьому, відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Крім того, у пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 встановлено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Поряд із цим, згідно із пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Водночас, відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Між тим, як вбачається з Акту перевірки №2371, перевіркою визначення ТОВ «Укрбудіндустрія» податкового кредиту з ПДВ за період квітень та червень 2010 р. за господарськими взаємовідносинами із ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» Відповідачем встановлено його завищення на загальну суму 1 496 867,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ на 1 496 867,00 грн.

Поряд із цим, відповідно до пп.7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону №168/97 платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із ст.3 та звільнених від оподаткування згідно із ст.5 цього Закону.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Закон №996). Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. При цьому, відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджет, встановлюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Положення №88).

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктами 2.1 та 2.2 Положення №88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо.

Крім того, згідно із п.2.4 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р. стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Водночас, ухвалою Вищого адміністративного суду України №К/9991/18527/11 від 26.11.2014 р. були надані вказівки, які необхідно врахувати суду під час нового судового розгляду даної справи, а саме: перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу металобрухту ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» (зокрема, надати належну оцінку залізничним накладним, поданих Позивачем як докази транспортування металобрухту; дати оцінку умовам поставки металобрухту), для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторін надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися.

Відповідно до ч.5 ст.227 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Згідно із зазначеним, ухвалою від 14.01.2015 р. судом витребовувались від сторін письмові пояснення (та документи на їх підтвердження) по обставинам, на які було акцентовано увагу Вищим адміністративним судом України в ухвалі №К/9991/18527/11 від 26.11.2014 р.

При цьому, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочину між Позивачем та його контрагентом доречним є застосування доктрини «ділова мета».

При цьому, сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

В той же час, на виконання вимог ухвали суду, Позивачем були надані документи, які, на його думку, в повному обсязі посвідчують реальність господарських операцій між ТОВ «Укрбудіндустрія» та його контрагентом ТОВ «Лугметсервіс ЛТД», з огляду на які судом встановлено наступне.

Відповідно до умов укладеного ТОВ «Укрбудіндустрія» із ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» Договору №3/1 на кожну партію товару оформлюються документи, передбачені чинним законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснення Продавцем поставок металобрухту за вказаним вище Договором Позивачем надані суду квитанції про приймання вантажу (надалі - Квитанції) та приймально-здавальні акти (том І, а.с.100-198), які свідчать про наявність транспортно-економічних зв'язків залізничним транспортом.

В свою чергу, Закон України «Про залізничний транспорт» №273/96-ВР від 04.07.1996 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Закон №273/96) визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу.

Згідно із ст.3 Закону №273/96 законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України «Про транспорт», цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

В той же час, Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Статут залізниць) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п.3 Статуту залізниць).

Положеннями пп.«а» п.5 та п.6 Статуту залізниць передбачено, що на підставі цього Статуту Міністерство транспорту України своїм наказом №644 від 21.11.2000 р. «Про затвердження окремих розділів Правил перевезення вантажів» (із врахуванням змін та доповнень наказом Міністерства транспорту України №542 від 20.08.2001 р.) затвердило наступні розділи Правил перевезення вантажів, зокрема: Правила оформлення перевізних документів (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Правила №644); Правила переадресування вантажів, які доповнено та затверджено наказом Міністерства транспорту України №542 від 20.08.2001 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Правила №542).

Поряд із цим, згідно із п.1.1 Правил №644 на кожне відправлення вантажу відправник повинен подати станції навантаження накладну (комплект перевізних документів). Накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу.

При цьому, накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику. Усі ці документи (надалі - перевізний документ) заповнюються на друкарській машинці або іншим друкованим способом. На кожну відправку вантажу відправник надає станції відправлення накладну (комплект перевізних документів) у паперовому або електронному вигляді (із застосуванням електронного цифрового підпису) (п.1.2 Правил №644).

Між тим, відповідно до п.3.2 Правил №644 у графах «Приймання вантажу до перевезення» у лівому верхньому куті зворотного боку накладної і дорожньої відомості, а також на лицьовому боці внизу корінця дорожньої відомості і квитанції про приймання вантажу ставиться календарний штемпель станції з датою приймання вантажу до перевезення.

Разом із тим, після прибуття вантажу на станцію призначення на зворотному боці накладної та дорожньої відомості у графі «Прибуття вантажу» проставляється календарний штемпель (п.5.1 Правил №644).

Крім того, п.5.6 Правил №644 передбачено, що накладна видається одержувачу після вчинення ним підпису в дорожній відомості про одержання вантажу, а в разі проведення розрахунків готівкою - після внесення ним усіх належних платежів.

Поряд із цим, у п.6.12 Правил №644 встановлено, що на прийнятий до перевезення за одним перевізним документом маршрут або групу вагонів відправнику видається квитанція про приймання вантажу, у якій вказуються номери вагонів маршруту («ядра») або групи, загальна провізна плата, загальна кількість вагонів, місць та маса вантажу. Квитанція про приймання вантажу засвідчується календарним штемпелем станції відправлення.

Отже, для здійснення перевезення вантажів відправник надає станції відправлення обов'язкову накладну, якає є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу. При цьому, накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу, в той час, як квитанція про приймання вантажу до перевезення, де зазначаються загальні відомості стосовно прийнятого для перевезення вантажу, видається відправнику станцією відправлення та посвідчує факт прийняття вантажу такою станцією.

Разом із тим, з огляду на наявні в матеріалах справи документи судом встановлено, що окрім Квитанцій Позивачем не було надано суду вказаної вище обов'язкової накладної, а також відсутні дорожні відомості та їх корінці, як наслідок, наявність лише однієї складової частини необхідного комплекту перевізних документів не може свідчити про факт поставки ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» металобрухту до ТОВ «Укрбудіндустрія» та не може вважатися встановленим.

Водночас, за результатами проведеної судом оцінки наданих Позивачем Квитанцій в якості доказів транспортування металобрухту встановлено невідповідність вантажу, вказаного у таких Квитанціях, із вантажем, зазначеним у видаткових та податкових накладних, приймально-здавальних актах.

Так, відповідно до вказаних у Квитанціях відомостей щодо вантажу його найменуванням є сталевий лом марок 500 та 501, між тим, як в інших документах, виписаних ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» на поставку за Договором №3/1, найменуванням вантажу є також металобрухт (лом) сталевий видів №2, №3, №13/№13с/№13у, №17/№17т та чавун СЧ-20 (чушка).

При цьому, згідно із датами, проставленими залізничними станціями календарними штемпелями у поданих до суду Квитанціях, приймання вантажу сталевого лому марок 500 та 501 до перевезення здійснювалось у період з 15.06.2010 р. по 30.06.2010 р., в той час, як видаткова накладна на поставку такого металобрухту була підписана сторонами лише 30.06.2010 р., як наслідок, позбавляє суд можливості встановити реальність відповідних операцій з урахуванням фактичного часу здійснення такої операції.

Крім того, документально підтверджуючих доказів щодо транспортування іншого вантажу - металобрухту (ломів) сталевих видів №2, №3, №13/№13с/№13у, №17/№17т та чавунів СЧ-20 (чушок) у квітні та червні 2010 р. матеріали даної справи не містять.

Поряд із цим, відповідно до п.2.1 Договору №3/1 право власності на товар переходить від Продавця до Покупця в момент його передачі, яка здійснюється в пункті поставки за адресою, вказаною Покупцем.

В свою чергу, відповідно до пп.«а» п.6.4 Закону №168/97 місцем поставки товарів вважається, зокрема, якщо товари відправляються або транспортуються продавцем чи покупцем або третьою особою - місце, де товари фактично перебувають на момент відправлення або транспортування.

Проте, у зв'язку із відсутністю у відповідних Квитанціях календарних штемпелів, проставлених після прибуття вантажу на станцію призначення суд не має можливості встановити факт прибуття металобрухту та отримання його безпосередньо ТОВ «Укрбудіндустрія», в той час, як надані Позивачем видаткові накладні до Договору №3/1 також не містять жодних посилань на місце їх складення та підписання сторонами.

Таким чином, під час судового розгляду даної справи судом не встановлено фактичного місця поставки металобрухту, де вантаж перебував на момент його відправлення (транспортування), як і не встановлено місця останнього пункту його вивантаження та отримання ТОВ «Укрбудіндустрія», відтак, надані Позивачем докази реальності здійснення спірних господарських операцій не посвідчують момент передачі металобрухту - факт переходу права власності на цей металобрухт від контрагента-продавця ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» до ТОВ «Укрбудіндустрія», а тому не можуть братись судом до уваги.

Більше того, суд звертає увагу на те, що вказаними у Квитанціях відомостями постачальниками (відправниками) вантажу є Відділ матеріально-технічного забезпечення, Вагонні депо, ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» та інші, а одержувачами - ВАТ «МК Азовсталь» та ВАТ «Єнакіївський металургійний комбінат», тобто зовсім інші суб'єкти господарювання, ніж вказані у Договорі №3/1 сторони, натомість докази, на підтвердження приналежності відповідних Квитанцій саме до спірних господарських взаємовідносин між ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» та ТОВ «Укрбудіндустрія» суду не надавались, а тому встановлені судом обставини дають підстави для висновку про відсутність реального здійснення ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» поставок вказаного у видаткових та податкових накладних металобрухту на користь ТОВ «Укрбудіндустрія».

Між тим, згідно із п.4.5 Правил №644 при переадресуванні вантажу за первинними документами найменування станції призначення і її код, одержувач, його код і адреса в перевізних документах закреслюються (так, щоб їх можна було прочитати) і вказуються нові дані відповідно до наказу про переадресування. Виправлення засвідчуються підписом працівника станції і її штемпелем. При зміні одержувача без зміни станції призначення вказаний у перевізних документах одержувач і його код закреслюються і зазначаються новий одержувач, його код і адреса відповідно до заяви відправника.

В той же час, положеннями п.1 та п.3 Правил №542 зміна станції призначення або разом з нею і одержувача вантажу (переадресування) здійснюється у порядку, передбаченому ст.44 Статуту залізниць. Переадресування здійснюється за заявою відправника, одержувача або експедитора (за дорученням). У заяві вказуються такі дані: найменування вантажу, номери вагона або контейнера і накладної, найменування відправника, станція і залізниця відправлення, станція і залізниця попереднього призначення, найменування першого одержувача, станція і залізниця нового призначення, найменування нового одержувача, організація або посадова особа, якій довіряється здійснити оформлення перевізних документів на вантаж, що переадресовується.

При цьому, до заяви про переадресування вантажу на адресу одержувача, який не належить до структури підприємства, організації, що звернулася з заявою, додається письмова згода нового одержувача на приймання вантажу. У разі переадресування вантажів на адресу господарських товариств, приватних фірм та осіб разом з заявою необхідно додавати підтвердження (телеграму або лист) начальника станції призначення про можливість нового одержувача прийняти вантаж (п.4 Правил №542).

Крім того, відповідно до п.6 Правил №542 переадресування вантажу здійснюється за первинними документами (із внесенням відповідних змін) і з оформленням перевезення новими перевізними документами, що обумовлюється в наказі на переадресування.

Водночас, згідно із п.10 Правил №542 переадресування вантажів у окремих контейнерах, що перевозяться повними комплектами, в окремих вагонах маршруту або групи, на які оформлялась одна накладна, дозволяється за умови оформлення перевізних документів на кожну нову групу, вагон або контейнер.

Проте, приймаючи до уваги наявність у більшості Квитанціях відмітки «Переадресування» суд звертає увагу на те, що будь-яких пояснень та інформації із їх документальним підтвердженням щодо здійснення відповідних переадресувань Позивачем не надавалось, а саме, таких як: заяв відправника або одержувача вантажів про такі переадресування разом із первинними документами (із внесенням відповідних змін); оформлення перевезення новими перевізними документами; письмових згод нових одержувачів на приймання вантажу; письмових підтверджень начальників станцій призначення про можливість нових одержувачів прийняти вантаж; наказів про відповідні переадресування вантажів.

Таким чином, у зв'язку із відсутністю обов'язкових відомостей щодо вантажу, навантажувачів, транспорту, відстані, а також розшифрувань підписів уповноважених Продавцем та Покупцем осіб, якими відвантажувався/отримувався металобрухт та підписувались надані Позивачем в якості доказів фактичного виконання сторонами умов укладеного Договору №3/1 видаткові накладні, Квитанції, приймально-здавальні акти разом із посвідченнями та актами про походження брухту чорних металів, відповідно, такі докази жодним чином не підтверджують реального характеру здійснення ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» поставок металобрухту до ТОВ «Укрбудіндустрія» з урахуванням часу здійснення спірних господарських операцій та місцезнаходження вантажу.

В свою чергу, суд вважає за належне зазначити, що сама наявність документів, підписаних невстановленими особами, не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій, оскільки фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, матеріали не переміщувались, їх відвантаження, передачу та зберігання не підтверджено.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.10.2014 р. К/800/36711/13

У той же час, як вбачається зі змісту Акту перевірки №2371, Відповідач, обґрунтовуючи свої висновки щодо безпідставності формування Позивачем даних податкового обліку, посилається на наявну у податкового органу інформацію з бази даних АІС «Автоматизоване співставлення податкових зобов'язань на податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», згідно із якою встановлено, неподання ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» з квітня 2010 до податкового органу, де останній перебуває на обліку, податкової звітності (податкових декларацій з ПДВ), відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Згідно із зазначеними вище обставинами, Відповідач прийшов до висновку про завищення ТОВ «Укрбудіндустрія» податкового кредиту за квітень та червень 2010 р. на загальну суму 1497221,02 грн. за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Лугметсервіс ЛТД», яким не задекларовано та не відображено суму ПДВ в складі податкових зобов'язань за вказаний період по операціях із Позивачем, що, в свою чергу, призвело до заниження останнім податкових зобов'язань з ПДВ на 1496867,00 грн.

Водночас, суд приймає до уваги посилання Позивача на лист заступника голови ДПА України №20289/7/16-1617 від 29.09.2010 р. «Про надання роз'яснень», в якому вказано, що наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними, Проте, в межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між Позивачем та його контрагентом ТОВ «Лугметсервіс ЛТД», оскільки суду не надано жодних належних первинних та бухгалтерських документів, а також жодних пояснень щодо відсутності таких обов'язкових документів, які б посвідчували фактичне здійснення Продавцем поставок металобрухту на користь Покупця за Договором №3/1, як і не надано належних доказів реалізації або використання ТОВ «Укрбудіндустрія» придбаного металобрухту у власній господарській діяльності.

В свою чергу, суд акцентує увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Отже, якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту є безпідставним і ПДВ не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у Позивача податкових накладних, а також доказів сплати Постачальнику вартості товару з ПДВ.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 р. №К/800/12613.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Поряд із цим, суд акцентує увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009 р. у справі №21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Натомість, оскільки на підтвердження наявності у ТОВ «Укрбудіндустрія» та його контрагента ТОВ «Лугметсервіс ЛТД» управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів для досягнення результатів спірної господарської діяльності Позивачем не було надано будь-яких доказів, в той час, як відсутність первинних документів бухгалтерського та податкового обліку та встановлені судом обставини, які спростовують реальність господарських операцій, свідчить про відсутність підстав для визнання за ТОВ «Укрбудіндустрія» права на формування податкового кредиту.

З огляду на викладене, оскільки наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що спірні господарські операції фактично не мали реального характеру, факти поставок металобрухту оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним Договором №3/1 за перевіряємий період, не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій наявністю господарської мети, не встановлено мету їх подальшого використання в своїй господарській діяльності, а Позивачем, в свою чергу, не надано жодних пояснень щодо відсутності обов'язкових належних чином складених первинних документів, які б посвідчували дійсність господарських взаємовідносин між ТОВ «Укрбудіндустрія» та ТОВ «Лугметсервіс ЛТД».

Відповідно до зазначеного, суд приходить до висновку про відсутність умов та підстав, які пов'язують виникнення у Позивача права формування податкового кредиту за квітень та червень 2010 р. на загальну суму 1 497 221,02 грн. за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Лугметсервіс ЛТД», яким не задекларовано та не відображено суму ПДВ в складі податкових зобов'язань за вказаний період по операціях із Позивачем, що, в свою чергу, призвело до заниження останнім податкових зобов'язань з ПДВ на 1 496 867,00 грн.

Поряд із цим, спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення був Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Закон №2181).

Так, відповідно до п.п.«б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону №2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

При цьому, згідно із пп.17.1.3 п.17 ст.17 Закону №2181 у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у п.п.«б» пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

В той же час, враховуючи виявлення податковим органом під час проведення перевірки ТОВ «Укрбудіндустрія» заниження суми його податкових зобов'язань з ПДВ, заявленим у податкових деклараціях за квітень та червень 2010 р., Позивачу податковим повідомленням-рішенням №0007212309/0 від 23.09.2010 р. визначено суму податкового зобов'язання за платежем: ПДВ, розміром 2 028 331,00 грн. (з яких 1 496 867,00 грн. - за основним платежем та 531 464,00 грн. - за штрафними санкціями), що, в свою чергу, свідчить про нарахування Відповідачем суми штрафу в межах, передбачених пп.17.1.3 п.17 ст.17 Закону №2181, а тому підстави для задоволення позовних вимог щодо скасування вказаного податкового повідомлення-рішення відсутні.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудіндустрія» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін