Рішення

від 05.05.2015 по справі 16/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2015 р. Справа №16/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Іванчук С.В., при секретарі судового засідання Білан О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави, уповноваженого органу Львівської міської ради в особі Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м.Львів

до відповідача: Житлового кооперативу №140, м.Львів

про стягнення заборгованості.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Куцик В.Б. - прокурор;

від позивача: Бекерська О.І. - представник;

від відповідача: Корабєц С.Й. - керівник; Ястремська Г.І. (бухгалтер) - присутня без довіреності.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, за клопотанням присутніх представників прокуратури та сторін в судових засіданнях не проводилася технічна фіксація судового процесу.

Суть спору : На розгляд господарського суду Львівської області поступив позов Прокурора Залізничного району м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради в особі Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтно-експлуатаційна дільниця «Карпатбудсервіс» про стягнення основного боргу в сумі 76025грн. 90коп., пені у розмірі 17626грн. 48коп.; інфляційних втрат в розмірі 9556грн. 62коп. та 3% річних у розмірі 1616грн. 88коп.

Ухвалою суду від 09.02.2009р. порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 24.02.2009р. З метою повного і всестороннього з'ясування всіх обставин спору, для забезпечення принципу змагальності та представлення сторонами додаткових доказів у справі, ухвалами суду від 24.02.2009р., від 10.03.2009р. розгляд справи відкладався до 07.04.2009р.

У зв'язку із хворобою судді Іванчук С.В., справу №16/22, призначену до слухання на 07.04.2009р. передано для розгляду судді Гриців В.М. В судовому засіданні 07.04.2009р. оголошувалась перерва до 12.05.2009р. Ухвалою суду від 12.05.2009р. розгляд справи відкладався до 09.06.2009р.

У зв'язку із перебуванням судді Гриців В.М. у черговій відпустці, справу №16/22 передано судді Іванчук С.В.

Ухвалою суду від 09.06.2009р. розгляд справи відкладено на 07.07.2009р. з метою представлення сторонами у справі додаткових документів та дослідження усіх обставин справи. 07.07.2009р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 30.07.2009р.

Ухвалою суду від 30.07.2009р. зупинено провадження у справі №16/22 до вирішення справи №10/313А за позовом Житлового кооперативу №140, м.Львів до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання недійсним рішення №1189 від 20.10.2006р. Виконкому Львівської міської ради „Про двоставковий тариф на теплову енергію, тариф на підігрів води та послуги та послуги централізованого опалення і підігріву води".

07.04.2015р. від представника позивача, в канцелярію суду (вх.№14254/15) надійшла заява №09-1461 від 31.03.2015р. про поновлення провадження у справі №16/22. В даній заяві представник позивача зазначає, що ухвалою господарського суду Львівської області від 30.12.2010р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.01,2012р. справу №10/313А передано на розгляд до Галицького районного суду міста Львова. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 29.01.2013 року по справі №2-а- 350/11 в задоволенні позовних вимог Житлового кооперативу №140 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи ЛМКП "Львівтеплоенерго" та інші про визнання недійсним рішення №1189 від 20.10.2006р. було відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014 року рішення Галицького районного суду м.Львова залишено в силі. Постановою Верховного суду України від 02.12.2014 року було відмовлено у задоволенні заяв про перегляд справи.

Ухвалою суду від 10.04.2015р. провадження у справі №16/22 поновлено і призначено її до судового розгляду на 20.04.2015р. З метою повного і всестороннього з'ясування всіх обставин спору, для забезпечення принципу змагальності, враховуючи складність розгляду даної справи та клопотання представника позивача про продовження строку розгляду справи, продовжено строк розгляду спору та розгляд справи відкладався до 05.05.2015р.

В судове засідання 05.05.2015р. прокурор та представник позивача явку забезпечили, позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві і просять суд позов задоволити. Крім цього, представник позивача, через канцелярію суду (вх.№18236/15 від 05.05.2015р.) подав додаткові пояснення по суті позову, в яких зазначив, що рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради «Про затвердження тарифів на теплову енергію для опалення та гарячого водопостачання, враховуючи економічно обґрунтовані витрати на їх виробництво, транспортування та постачання» №930 віл 02.09.2008 року було скасовано рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 20.10.2006 №1189 «Про двоставковий тариф на теплову енергію, тариф на підігрів води та послуги з централізованого опалення із підігріву води». В ході розгляду справ щодо скасування тарифу, було встановлено що тариф є правомірний та підлягає застосуванню. Тариф, який застосовувався на час проведення нарахувань був чинним, а відтак нарахована вартість за спожиту теплову енергію та приєднане теплове навантаження є обґрунтованою та правомірною. Також представник позивача повідомив суд про те, що після зупинення провадження по справі №16/22 відповідачем проводились оплати за надані послуги за договором №3987А від 23.09.2005 року, однак зарахувати вказані оплати на позовний період з 01.08.2007р. по 31.12.2008р. ЛМКП «Львівтеплоенерго» в односторонньому порядку не має права. Відповідач не погодився з нарахуваннями та оспорював вказані суми, в зв'язку з чим звернувся в суд з метою скасування тарифу на теплопостачання та гаряче водопостачання діючого у вказаний позовний період. Представник позивача зазначив, що відповідач не звертався до ЛМКП «Львівтеплоенерго» з заявами щодо зарахування оплат, проведених ним після початку розгляду справи №16/22, в рахунок погашення боргу, а оплат з призначенням платежу за позовний період з 01.08.2007р. по 31.12.2008р. не було. Представник позивача також зазначив, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» неодноразово зверталося до суду з позовними вимогами щодо стягнення заборгованості за договором №3987Л «Про постачання теплової енергії в гарячій воді», а відтак оплати, які проводились після 01.01.2009р. були враховані при проведенні розрахунку заборгованості на наступні періоди за позовами до ЖК №140. З огляду на викладене, представник позивача просить суд позов задоволити.

05.05.2015р. представник відповідача, через канцелярію суду (вх.№18747/15) подав клопотання про зменшення пені у зв'язку із тяжким матеріальним становищем та відсутністю коштів на рахунку відповідача.

В судове засідання 05.05.2015р. представник відповідача явку забезпечив, проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву та в поясненнях (вх.№15679 від 07.07.2009р.). В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що прокурор та позивач неправомірно заявили позов щодо стягнення заборгованості по договору №3987/А від 23.09.2005р. про постачання теплової енергії в гарячій воді за період з серпня 2007 року по грудень 2008 року.

Дослідивши подані суду документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд Львівської області,

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст.121 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. І згідно із ч.3 ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність її захисту.

Згідно з ч.1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

В рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 зазначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор, у кожному конкретному випадку, з посиланням на законодавство, самостійно визначає, в чому саме відбулося, чи може відбутися, порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Прокурор обґрунтовує звернення із позовом в інтересах держави, уповноваженого органу Львівської міської ради тим, що Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» належить до комунальної власності, основним предметом діяльності якого є виробництво і відпуск теплової енергії споживачам. Органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Львівська міська рада, яка наділена повноваженнями в галузі житлово-комунального господарства, а саме забезпечення населення та юридичних осіб тепловою енергією.

23.09.2005р. між Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» (енергопостачальна організація) та Житловим кооперативом №140 (споживач) укладено договір №3987/А про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі по тексту - договір). Цей договір набув чинності з дня його підписання та діяв до 01.10.2006р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.п.10.1, 10.4 договору).

Відповідно до розділу 1 договору енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Теплова енергія постачається споживачу в обсягах, згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання - протягом року згідно з графіком, затвердженим органами місцевої влади (п.2.1. договору).

Згідно із п.6.3. договору споживач до 25-го числа місяця, наступного за звітним, сплачує енергопостачальній організації вартість фактично спожитої теплової енергії.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, на виконання договірних зобов'язань позивачем з серпня 2007 року по грудень 2008 року надано послуги з постачання теплової енергії в гарячій воді. Відповідач свої зобов'язання щодо оплати на виконання умов укладеного договору виконував неналежним чином, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 76025грн. 90коп.

У своїх запереченнях відповідач стверджує, що при нарахуванні вказаної у позовній заяві сумі боргу безпідставно застосовувались тарифи, встановлені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1189 від 20.10.2006р., а тому дане рішення ВК ЛМР №1189 від 20.10.2006р. було оскаржене до господарського суду Львівської області у справі №10/313А.

Судом встановлено, що постановою Галицького районного суду м.Львова від 29.01.2013р. в задоволенні адміністративного позову у справі №10/313А відмовлено. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013р. у справі №10/313А постанову Галицького районного суду м.Львова від 29.01.2013р. скасовано та прийняте нове рішення, яким позов задоволено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014р. постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013р. скасовано, а постанову Галицького районного суду м.Львова від 29.01.2013р. залишено без змін. Постановою Верховного суду України від 02.12.2014р. відмовлено у задоволенні заяв про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014р. у справі №10/313А.

Відтак, як вбачається із вищенаведеного, на день подання позову до суду та на день прийняття рішення по даній справі, позивач нарахував відповідачу заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії, по діючим тарифам, які встановлені рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради у період з серпня 2007 року по грудень 2008 року.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Станом на день прийняття рішення суду, доказів щодо оплати заборгованості не представлено, відтак заборгованість відповідача перед позивачем становить 76025грн. 90коп.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (ст.610 ЦК України).

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 2 ст.218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2.3 договору сторони встановили, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Так, згідно п.7.2.3. договору, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 17626грн. 48коп.

Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.

Враховуючи обставини справи, що ускладнюють виконання відповідачем даного рішення у справі, фінансовий стан відповідача, наявність інфляційних процесів у економіці держави, суд, виходячи із інтересів обох сторін, прийшов до висновку про задоволення клопотання відповідача та зменшення стягнення пені на 20%.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, на підставі ст.625 ЦК України за прострочення оплати нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 9556рн. 62коп. та 3% річних в розмірі 1616грн. 88коп.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Відповідно до ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до відповідача про стягнення основного боргу в сумі 76025грн. 90коп., пені у розмірі 14101грн. 18коп.; інфляційних втрат в розмірі 9556грн. 62коп. та 3% річних у розмірі 1616грн. 88коп. є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню. В решті пені належить відмовити у зв'язку із зменшенням судом.

Згідно із ст.44 ГПК України (яка діяла на день подання позову до суду) судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст.49 ГПК України (чинний на день подання позову до суду) передбачено, що державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до пп.а п.2 ч.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. №7-93 «Про державне мито» (чинний на момент подання позову до суду) ставки державного мита встановлюються із заяв, що подаються до господарських судів майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із п.30 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. №7-93 «Про державне мито» (чинний на момент подання позову до суду) від сплати державного мита звільняється Генеральна прокуратура України та її органи - за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і держави.

Відповідно до розділу ІІ Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1258 (який діяв на момент подання позову до суду) розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ для позивачів, у встановленому порядку звільнених від сплати державного мита, - за нульовою ставкою; для всіх інших позивачів - за ставкою 118 гривень.

Враховуючи те, що спір виник з вини відповідача, державне мито в розмірі 1048грн. 26коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118грн. 00коп., стягуються з відповідача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 4-3, 12, 29, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Житлового кооперативу №140 (79066, м.Львів, вул.Зубрівська, 17, код ЄДРПОУ 25250784) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м.Львів, вул.Д.Апостола, 1, код ЄДРПОУ 05506460) 76025грн. 90коп. - основного боргу, 14101грн. 18коп. - пені; 9556грн. 62коп. - інфляційних втрат та 1616грн. 88коп. - 3% річних.

Стягнути з Житлового кооперативу №140 (79066, м.Львів, вул.Зубрівська, 17, код ЄДРПОУ 25250784) в дохід Державного бюджету України - 1048грн. 26коп. державного мита та 118грн. 00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати відповідно до ст.116 ГПК України.

В решті позовних вимог відмовити.

Суддя Іванчук С.В.

Повне рішення складено 08.05.2015р.