Ухвала

від 08.04.2015 по справі 2а-1670/2815/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.04.2015р. м. Київ К/9991/78412/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року

у справі № 2а-1670/2815/11

за позовом Приватного підприємства «Фірма «АКР»

до Державної податкової інспекції у місті Полтаві

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Фірма «АКР» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Полтаві (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 31 грудня 2010 року № 0004381702/0.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року позов був задоволений частково. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 31 грудня 2010 року № 0004381702/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 127320,00 грн., визначення штрафної (фінансової) санкції в розмірі 254640,00 грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету на користь ПП «Фірма «АКР» витрати зі сплати судового збору в розмірі 1,70 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Полтаві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПП «Фірма «АКР», посилаючись на те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Полтаві провела позачергову виїзну документальну перевірку правильності обчислення та своєчасності перерахування до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб, податку з власників транспортних засобів та державного мита ПП «Фірма «АКР» за період з 08 травня 2008 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої був складений акт №13140/17-04/35926427 від 29 грудня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, статті 11, пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в 2008 році у загальній сумі 129169,13 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: ПП «Фірма «АКР» не утримало податок з доходів фізичних осіб із сум доходів додаткового блага на суму 1849,13 грн., оскільки до авансових звітів працівників включено оплату за дизельне пальне, в той час як транспортні засоби на підприємстві не обліковуються, договори оренди транспортних засобів відсутні; ПП «Фірма «АКР» не утримало та не перерахувало до бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 127320,00 грн. із суми оподаткованого доходу у вигляді вартості нерухомого майна, а саме - земельних ділянок, внесених засновниками підприємства - фізичними особами до статутного фонду підприємства.

31 грудня 2010 року ДПІ у м. Полтаві на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0004381702/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ПП «Фірма «АКР» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок з доходів найманих працівників у розмірі 387507,39 грн., у тому числі: 129169,13 грн. - за основним платежем, 258338,26 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарга була залишена без задоволення, а оспорювань податкове повідомлення-рішення - без змін.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не надано належних доказів внесення фізичними особами - засновниками позивача земельних ділянок до статутного фонду в якості внесків. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що наданні працівникам підприємства грошових коштів в рахунок відшкодування вартості дизельного пального за відсутності у підприємства власного чи орендованого транспорту є порушенням підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до частин1, 3 статті 62 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Згідно з частинами 4, 5 статті 56 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові (далі - імені) або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, зміни, які сталися в установчих документах підприємства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації підприємства, а рішення підприємства про зміни розміру статутного (складеного) капіталу набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

Згідно з пунктами 14, 15 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств. До набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ПП «Фірма «АРК» та фізичними особами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 були оформлені акти приймання передачі земельних ділянок: 5,87 га за кадастровим номером НОМЕР_1; 4,5651 га за кадастровим номером НОМЕР_2; 4,5656 га за кадастровим номером НОМЕР_3 і 5 відповідно, в якості внесків до статутного фонду ПП «Фірма «АКР» (арк. справи 114-116, 118-120).

З протоколу загальних зборів засновників ПП «Фірма «АКР» від 28 січня 2011 року № 3 вбачається, що у зв'язку з впровадженням мораторію на відчуження земельних ділянок, встановлених Земельним кодексом України, право власності на земельні ділянки до підприємства не перейшло, а статутний фонд обліковувався невнесеним, що також було відображено у балансі підприємства (арк. справи 121).

Про те, що право власності на земельні ділянки до підприємства не перейшло також свідчать наявні у матеріалах справи витяги із поземельної книги на земельні ділянки (арк. справи 210-213).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Полтаві підлягає залишенню без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна