Ухвала

від 05.05.2015 по справі 177/1361/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/1361/14-ц Головуючий у І інстанції

Провадження 22-ц/774/773/к/15 Приміч Г. І.

Категорія 54 (І) Доповідач Соколан Н.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Соколан Н.О.,

суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.

при секретарі - Трофименко О. О.

В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється на підставі ч. 2 ст. 197 ЦПК України.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Дочірнього підприємства "Кооператор плюс" Криворізької районної спілки споживчих товариств, Криворізької районної спілки споживчих товариств, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди та зустрічним позовом Дочірнього підприємства "Кооператор плюс" Криворізької районної спілки споживчих товариств до ОСОБА_3 про встановлення факту систематичного, без поважних причин, невиконання посадових обов'язків, визнання неправомірним звільнення за власним бажанням, скасування наказу про звільнення за ініціативою працівника та звільнення з посади за ініціативою власника, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства "Кооператор плюс" Криворізької районної спілки споживчих товариств, Криворізької районної спілки споживчих товариств, ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що з 18.02.2005 року він працював у ДП "Кооператор-Плюс" на посаді завідуючого магазину № 5, а з 01.01.2012 року - завідуючим підприємством роздрібної торгівлі. 29.03.2014 року він поштою отримав трудову книжку, в якій містився запис про звільнення за власним бажанням 02.09.2013 року. Враховуючи те, що він такої заяви не подавав, тому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ про його звільнення, поновити на посаді, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 16932,36 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Під час розгляду справи відповідач ДП "Кооператор - плюс" звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати факт систематичного, без поважних причин, невиконання посадових обов'язків, визнання неправомірним звільнення за власним бажанням, скасування наказу про звільнення за ініціативою працівника та звільнення з посади за ініціативою власника.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2015 року позов ОСОБА_3 до ДП "Кооператор - плюс" Криворізької районної спілки споживчих товариств, Криворізької районної спілки споживчих товариств, ОСОБА_2, ОСОБА_4, про визнання неправомірного та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,- задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано наказ Дочірнього підприємства "Кооператор-плюс" Криворізької районної спілки споживчих товариств № 5-к від 02.09.2013 року "Про припинення трудового договору". Поновлено ОСОБА_3 на посаді завідуючого підприємством роздрібної торгівлі Дочірнього підприємства "Кооператор-плюс" Криворізької районної спілки споживчих товариств з 03 вересня 2013 року. Стягнуто з ДП "Кооператор-плюс" на користь ОСОБА_3 16 932,36 грн. в рахунок відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03.09.2013 року по 06.11.2014 року включно та 3000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ДП "Кооператор-плюс" на користь держави в рахунок сплати судового збору 487,20 грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимогах ДП "Кооператор-плюс" до ОСОБА_3 про встановлення факту систематичного, без поважних причин, невиконання посадових обов'язків, визнання неправомірним звільнення за власним бажанням, скасування наказу про звільнення за ініціативою працівника та звільнення з посади за ініціативою власника - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на невідповідність обставинам справи рішення суду, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 14147,82 грн. Вважає, що суд першої інстанції не встановив обставини, які мають значення для вирішення справи, не взяв до уваги, що з вересня 2013 року взагалі не з'являвся на робочому місці та не виконував роботу, що підтверджується відповідними актами; дійшов помилкового висновку про стягнення моральної шкоди, оскільки як сам факт таких страждань, так і їх тривалість позивачем не доведена. Крім того, судом безпідставно задоволені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу понад одного року.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції під час розгляду справи, розпорядженням № 1 від 17.02.2005 року ОСОБА_3 був прийнятий на роботу у ДП "Кооператор-плюс" на посаду завідуючого магазином № 5, 01.12.2005 року його було переведено на посаду директора магазину № 5,а з 01.01.2012 року він займав посаду завідуючого підприємством роздрібної торгівлі.

02.09.2013 року позивач був звільнений з роботи з формулюванням "за власним бажанням", згідно наказу від 02.09.2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем, в порушення вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України, не доведено факт подання ОСОБА_3 заяви про звільнення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 38 КзпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово.

Таким чином, законом встановлена лише письмова форма заяви про добровільне звільнення. Оскільки відповідачем суду першої інстанції не надано доказів про подання такої заяви ОСОБА_3, суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача за ст.. 38 КЗпП України.

Також колегія суддів погоджується зі стягненням на користь позивача моральної шкоди, оскільки відповідно до ст..237-1 КЗпП України ,відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, враховуючи принцип розумності та справедливості, враховуючи обставини звільнення - без достатньої правової підстави, неповноважною особою, без ознайомлення з наказом про звільнення та без вручення трудової книжки в день звільнення, правомірно стягнув на користь позивача моральну шкоду у сумі 3000 грн.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов помилкового висновку про стягнення моральної шкоди, оскільки як сам факт таких страждань, так і їх тривалість позивачем не доведена, спростовуються дослідженими по справі доказами та висновками суду.

Посилання апеляційної скарги щодо безпідставного задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не може бути взято до уваги, оскільки в мотивувальній частині рішення судом вірно обґрунтовано період вимушеного прогулу з 03.09.2013 року по 09.12.2015 року та наведено відповідний розрахунок.

Доводи апеляційної скарги щодо не встановлення обставин, які мають значення для вирішення справи, неврахування невиконання позивачем своїх трудових обов'язків не приймаються, як такі, що не обґрунтовані належними доказами і такі, що висновків суду не спростовують.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи судом з'ясовані в повному обсязі, висновки суду відповідають встановленим обставинам і підтверджуються належними доказами.

Оскільки порушень норм матеріального і процесуального права, що могли б слугувати підставою для скасування чи зміни рішення суду, колегією суддів не встановлено, а перевірені доводи заявника висновків суду не спростовують, то підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: