Постанова

від 30.04.2015 по справі 826/783/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 квітня 2015 року 15:48 № 826/783/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Глобекс Україна" доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003662201, №0003672201 від 04.09.2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобекс Україна" (надалі - позивач або ТОВ "Глобекс Україна") з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, правонаступником якої наразі є Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003662201, №0003672201 від 04.09.2014 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2015 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 16.02.2015 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки ТОВ "Глобекс Україна" не порушувало вимог п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.198.1, п. 198.3, п.198.6. ст.198, п. 200.1, п. 200.2, п.200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами по взаємовідносинам з контрагентом, які були надані податковому органу та засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит та формування валових витрат по взаємовідносинам з контрагентом.

У судове засідання 16.02.2015 року з'явилися представники сторін.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у даному судовому засіданні проти позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено про законність та обґрунтованість прийнятих ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з підстав встановлення під час перевірки позивача факту нереальності проведення господарських операцій між позивачем та контрагентом, що за правилами діючого податкового законодавства позбавляє платника податків права на формування податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на викладене вище, суд у судовому засіданні 16.02.2015 року за згодою сторін на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Глобекс Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства під час фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки позивача відповідачем складено акт від 07.08.2014 року № 1932/26-53-22-04-21/36688358, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

п.138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік у загальній сумі 677 203,00 грн.;

п.198.1, п. 198.3, п.198.6. ст.198, п. 200.1, п. 200.2, п.200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету у загальній сумі 176 398,00 грн., в тому числі по періодам звітності: червень 2013 року у сумі 154 974,00 грн.; липень 2013 року у сумі 21 424,00 грн.

Вищезазначені порушення обґрунтовані з боку відповідача наступним.

В ході проведення перевірки ТОВ "Глобекс Україна" відповідачем отримано акт ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів в Київській області від 23.07.2013 року № 17/22-03/38275254 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з платниками податків постачальниками та покупцями за період з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року яким встановлено, що податковий кредит ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" за вказані періоди, сформований за рахунок включення до його складу податкових накладних одного операційного дня декілька ПН із сумами ПДВ менше/рівне 10 тис. грн., тим самим відсутня необхідність реєстрації податкових накладних в ЄРПН, що дає можливість маніпулювати зі звітністю і не розшифровувати зміст здійснених операцій. Таким чином, відповідно до даних, відображених у податковій звітності ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс", не можливо прослідкувати зміст здійснених операцій (повернення/або оплата товару).

Крім того, згідно вироку Шевченківського районного суду в місті Києві у кримінальній справі № 761/22932/13к від 24.09.2013 року, ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" у серпні 2012 року було зареєстровано гр. ОСОБА_1 за винагороду. За вказані дії гр. ОСОБА_2, який був ініціатором такої реєстрації, визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво).

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс", отже, фінансово-господарська діяльність позивача по взаємовідносинах з ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" здійснюється поза межами правового поля, фінансово-господарські взаємовідносини позивача ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" вчинено без наміру і створення правових наслідків, які обумовлювались правочинами. Наслідком діяльності позивача з ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" за період, що перевірявся є, виключно чи переважно, формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів. Отже, складені по таким взаємовідносинам первинні документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

У зв'язку з виявленими порушеннями та на підставі акта перевірки позивача від 07.08.2014 року № 1932/26-53-22-04-21/36688358 відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 04.09.2014 року:

№0003662201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 176 398,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 88 199,00 грн.;

№0003672201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 677 203,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 338 602,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення за правилами ст. 56 Податкового кодексу України оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Державної фіскальної служби України, за результатом чого оскаржувані рішення були залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Відповідно до п.56.1. ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 04.09.2014 року №0003662201 та №0003672201 незаконними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - Кодекс), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Кодексу).

Приписами абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Кодексу визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу, відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп. «а» п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1. ст.201 Кодексу, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Приписами п.201.4 ст.201 Кодексу передбачено, що податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст. 201 Кодексу).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань (п. 201.7 ст. 201 Кодексу).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 201.2 ст. 201 Кодексу).

Так, наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379 на виконання положень ст.201 Кодексу затверджено Порядок заповнення податкової накладної, який набрав чинності 16.12.2011 року та втратив чинність 01.03.2014 року, тобто діяв на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок № 1379).

Відповідно до п.5 Порядку №1379, сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п.6.2 Порядку №1379).

Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, зокрема: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду (п.6.3 Порядку №1379).

Крім того, відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4, п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З аналізу п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення вбачається, що забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Системний аналіз викладених законодавчих норм свідчить про те, що до складу валових витрат та податкового кредиту не відносяться витрати і суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни з придбані товари (роботи, послуги), які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами (податковими накладними), складеними у відповідності до вимог чинного законодавства, у тому числі, Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як вбачається з матеріалів справи, донарахування позивачу податкових зобов'язань було здійснено податковим органом по взаємовідносинам позивача з контрагентом - ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс", які ґрунтувалися на договорі № 18032013 від 18.03.2013 року.

Відповідно до умов договору № 18032013 від 18.03.2013 року Покупець (позивач) купує, а Постачальник (ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс") зобов'язується передати у зумовлені строки покупцю товар (поліграфічна продукція), Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну суму грошей. Предметом поставки є визначені родовими ознаками вироби в асортименті відповідно до Специфікації, найменування яких зазначаються у замовленнях покупця, прийнятих постачальником, відповідних рахунках-фактурах та товарних накладних. Постачання товару здійснюється за узгодженим замовленням покупця, яке він складає на підставі асортиментного переліку, запропонованого постачальником. Остаточно узгоджені сторонами найменування, кількість та ціна товару вказуються у видаткових (товарних) накладних. Ціна товару, яка входить у парію поставки, остаточного узгоджується та вказується сторонами у накладній на поставку партії товару. Загальна сума договору, складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником на протязі строку дії цього договору. Відповідно до Специфікації, яка є додатком № 1 до договору № 18032013 від 18.03.2013 року, визначено 132 найменування асортименту товару.

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій, виконання умов зазначеного договору купівлі-продажу товарів, а саме: поліграфічної продукції та техніки: автомобільні відеореєстратори; планшети ПК; камери; освітлювальні прилади для автомобілів; універсальні портативні акумулятори, включення витрат на оплату товарів до складу валових витрат, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбані у контрагента товари, за період червень-липень 2013 року, позивачем надані суду копії наступних первинних документів:

- видаткових накладних: від 01.06.2013 року № 1061 на суму 649 683,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 108 280,50 грн.); від 01.06.2013 року № 1062 на суму 18 764,95 грн. (у т.ч. ПДВ - 3 127,49 грн.); від 12.06.2013 року № 12066 на суму 241 312,78 грн. (у т.ч. ПДВ - 40 218,80 грн.); від 12.06.2013 року № 12067 на суму 20 082,52 грн. (у т.ч. ПДВ - 3 347,09 грн.); від 22.07.2013 року № 22074 на суму 119 882,95 грн. (у т.ч. ПДВ - 19 980,49 грн.); від 22.07.2013 року № 22075 на суму 8 661,43 грн. (у т.ч. ПДВ - 1 443,57 грн.);

- транспортних накладних: № 1061 від 01.06.2013 року; № 1062 від 01.06.2013 року; № 12066 від 12.06.2013 року; № 12067 від 12.06.2013 року; № 22074 від 22.07.2013 року; № 22075 від 22.07.2013 року;

- податкових накладних від 06.06.2013 року № 1061 на суму 649 683,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 108 280,50 грн.), від 01.06.2013 року № 1062 на суму 18 764,95 грн. (у т.ч. ПДВ - 3 127,49 грн.); від 12.06.2013 року № 12066 на суму 241 312,78 грн. (у т.ч. ПДВ - 40 218,80 грн.); від 12.06.2013 року № 12067 на суму 20 082,52 грн. (у т.ч. ПДВ - 3 347,09 грн.); від 22.07.2013 року № 22074 на суму 119 882,95 грн. (у т.ч. ПДВ - 19 980,49 грн.); від 22.07.2013 року № 22075 на суму 8 661,43 грн. (у т.ч. ПДВ - 1 443,57 грн.).

Здійснення розрахунків позивачем за вказаним договором підтверджується наявними у матеріалах платіжними дорученнями, згідно договору № 31.07.13-П10 від 31.07.2013 року про відступлення права вимоги контрагентом - ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" - новому кредитору позивача - ТОВ "Техно-Еліт".

Крім того, на підтвердження реальності проведення зазначених господарських операцій, позивачем надані суду докази (первинні документи) подальшої реалізації відповідних товарів іншим суб'єктам господарювання.

В ході розгляду даної справи, судом також встановлено, що на момент укладання вищезазначених договорів та здійснення господарських операцій, позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, установчі документи позивача або його контрагента не визнані в судовому порядку недійсними та відсутні вироки судів щодо можливих зловживань з боку їх посадових осіб, у тому числі, й укладання нікчемних правочинів чи здійснення нереальних господарських операцій.

Суд вважає за необхідне зауважити, що вироком Шевченківського районного суду в місті Києві по кримінальній справі № 761/22932/13к від 24.09.2013 року, який набрав законної сили 30.10.2013 року, встановлено вину у скоєнні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво) гр. ОСОБА_2, який був ініціатором реєстрації установчих ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" у серпні 2012 р. на гр. ОСОБА_1 за винагороду.

У відповідності до положень ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Натомість, договір № 18032013 від 18.03.2013 та всі первинні документи, які були видані за результатами його виконання від імені ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" підписані директором Довгун Ю.А.

Таким чином, зазначений вирок не може свідчити про фіктивну діяльність посадових осіб контрагента позивача - ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс", які брали участь у фінансово-господарських операціях, що стали об'єктом перевірки.

При цьому, суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та до складу валових витрат відповідних витрат по взаємовідносинам з постачальниками, вони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платник податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність, ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховуються положення ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якою закріплено, у разі якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача та станом на день вирішення даного спору ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" зареєстровано як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому, доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

В той же час, податковим органом не заперечується, що позивачем, як платником податків, у податковому та бухгалтерському обліку відображені операції по взаємовідносинам з ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" на підставі первинних документів, перелік яких наведено вище.

Крім того, під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентом - ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" - судом не встановлено їхньої невідповідності вимогам чинного законодавства, отже, такі первинні документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, сформовані на підставі акта перевірки контрагента, оскільки інформація, викладена в ньому, фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, складеним по взаємовідносинам позивача з контрагентом, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Крім того, Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 року у справі №810/4196/13-а визнано протиправними дії ДПІ у Києво-Святошинському районі щодо проведення перевірки TOB "Фірма "Сервіс-Транс", за результатами якої складено акт від 23.07.2013 року №17/22-03/38275254, виходячи зі змісту якого, перевіряючий дійшов висновку про безтоварність операцій позивача з TOB "Фірма "Сервіс-Транс".

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність вини та мети, включених до складу правопорушення, підлягають обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Крім того, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вказаного вище може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак, доказів існування такого, що набрав законної сили вирок суду по кримінальній справі щодо посадових осіб позивача та/або його контрагента, податковим органом надано не було.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Також, суд зазначає, що з 01.01.2011 року набрала чинності ч. 3 ст. 228 ЦК України, відповідно до якої доводи податкового органу про недійсність правочину, що суперечить інтересам держави, повинні бути доведені рішенням суду, яке набрало законної сили.

В свою чергу, відповідачем не надано до суду доказів щодо недійсності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс", - а, відтак, враховуючи обставини даної справи, суд дійшов висновку, що відсутні підставі стверджувати про неспричинення реального настання правових наслідків за господарськими операціями між позивачем та ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" на підставі їхньої нікчемності.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс" підтверджені виданими контрагентом відповідними, належним чином оформленими первинними документами. Також, зазначені господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському та податковому обліку позивача, що цілком підтверджує реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс".

З огляду на викладене вище, операції позивача з ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс", що стали об'єктом перевірки з боку контролюючого органу, здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції, а саме: факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Таким чином, суд вважає, що позивачем виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс".

Відповідно до ст.70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускає його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також, не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний характер здійснених операцій, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "Фірма "Сервіс-Транс".

Крім вищенаведеного, суд звертає увагу на правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на податковий кредит за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням податкового кредиту, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, а також застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 04.09.2014 року №0003662201 та №0003672201.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні рішення відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 04.09.2014 року №0003662201 та №0003672201.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобекс Україна" (ідентифікаційний код: 36688358, адреса: 02160, м. Київ, просп. Возз'єднання, 1, кв. 101) судові витрати у розмірі 487,20 грн. (чотирьохсот вісімдесяти семи грн. 20 копійок) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок