Постанова

від 01.06.2016 по справі 826/783/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" червня 2016 р. м. Київ К/800/29981/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В. , за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В. ,

представника відповідача Перепелюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 30.04.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 року

у справі № 826/783/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Глобекс Україна» (далі - ТОВ «Глобекс Україна»)

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві)

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Глобекс Україна» звернулось у січні 2015 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.09.2014 року № 0003662201 та № 00003672201.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 30.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, результати якої оформлено актом від 07.08.2014 року № 1932/26-53-22-04-21/36688358, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік у загальній сумі 677 203,00 гривні; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету у загальній сумі 176 398,00 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.09.2014 року: № 0003662201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 176 398,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 88 199,00 гривень; № 0003672201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 677 203,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 338 602,00 гривні.

Підставою для наведених висновків податкового органу слугували твердження перевіряючих про відсутність факту реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», фінансово-господарська діяльність позивача по взаємовідносинах з вказаним контрагентом здійснюється поза межами правового поля, без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались правочинами, тобто, наслідком діяльності позивача з ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» за перевіряємий період є, виключно чи переважно, формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів, а тому складені по таким взаємовідносинам первинні документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, які підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, що ґрунтуються на досліджених у ході вказаної перевірки матеріалах акту іншої податкової інспекції про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» та вироку Шевченківського районного суду м. Києва у кримінальній справі № 761/22932/13к від 24.09.2013 року.

За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача залишено без задоволення.

Також, судами встановлено, що взаємовідносини між позивачем та його контрагентом ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» (код ЄДРПОУ 38275254) здійснювались згідно з укладеним між ними договором від 18.03.2013 року № 18032013, який від імені контрагента підписав ОСОБА_5, який рахувався директором ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс».

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій, обумовлених вказаним правочином, позивачем долучено до матеріалів справи копії видаткових, податкових та товарно-транспортних накладних, а також платіжних доручень.

В той же час судами встановлено, що відповідно до вироку Шевченківського районного суду м. Києва по кримінальній справі № 761/22932/13к від 24.09.2013 року, який набрав законної сили 30.10.2013 року, громадянина ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. Згідно із зазначеним вироком ОСОБА_6 у серпні 2012 року, виступивши як пособник, сприяв вчиненню фіктивного підприємництва - створення ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» з метою прикриття незаконної діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки наявними у матеріалах доказами підтверджено правомірність та обґрунтованість формування позивачем валових витрат та податкового кредиту на підставі первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, складених відповідно до вимог чинного законодавства, що містять відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою, тобто цілком підтверджують реальне та фактичне здійснення спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс».

Колегія суддів не погоджується з такими висновками, враховуючи наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням п. 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі ст. 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин 1 та 2 ст. 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Відповідач послався на фіктивність контрагента позивача як суб'єкта господарювання і свої доводи підтверджував вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили, з того, що вирок не може свідчити про фіктивну діяльність посадових осіб контрагента позивача - ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс», які брали участь у фінансово-господарських операціях, що стали об'єктом перевірки, оскільки договір та всі первинні документи, які були видані за результатами його виконання від імені ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» підписані директором ОСОБА_5, а вироком було встановлено, що реєстрація установчих документів ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» була здійснена на громадянина ОСОБА_7

Колегія суддів касаційної інстанції з таким висновком не погоджується виходячи з того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки відповідача, що надані позивачем первинні документи отримані від ТОВ «Фірма «Сервіс-Транс» не є достатніми доказами реального здійснення спірних господарських операцій, що в сукупності з виявленими фактами фіктивної діяльності вказаного контрагента позивача свідчить про безтоварність спірних господарських операцій, що виключає право ТОВ «Глобекс Україна» на формування валових витрат та податкового кредиту за такими.

Наведене відповідає практиці Верховного Суду України, зокрема, викладеної в постанові від 01.12.2015 року у справі № 21-3788а15.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення, зокрема про відмову задоволення позовних вимог з наведених вище мотивів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 30.04.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 року у справі № 826/783/15 - скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько