Рішення

від 05.05.2015 по справі 918/281/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2015 р. Справа № 918/281/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - Корпорація) до товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК Сервіс" (далі - Товариство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Страхові гарантії", про стягнення заборгованості в сумі 6 440 887 грн. 75 коп.,

за участі представників:

позивача: Половінкіна О.В. за дов. від 25 грудня 2014 року № 767,

відповідача: Богдана Д.А. за дов. від 30 вересня 2014 року,

третьої особи: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2014 року Корпорація звернулася до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно умов договору поставки зерна майбутнього врожаю № К013СНК-F, укладеного між ним та Товариством 29 квітня 2013 року, позивач перерахував грошові кошти у розмірі 3 343 420 грн. 00 коп. Оскільки Товариство у встановлений договором строк взяті на себе за вказаною угодою зобов'язання не виконало, Корпорація, посилаючись на статті 525, 526, 530, 599, 629, 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просила суд стягнути з відповідача вищезазначену суму грошових коштів, а також 725 920 грн. 00 коп. пені, 1 745 000 грн. 00 коп. штрафу та 24% річних у розмірі 626 547 грн. 75 коп., нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням Товариством взятих на себе зобов'язань.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13 березня 2014 року (суддя Войтюк В.Р.) порушено провадження у справі № 918/281/14 та призначено її до розгляду.

Ухвалою суду від 1 квітня 2014 року до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, було залучено приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Страхові гарантії".

Слід також зазначити, що в процесі розгляду даної справи через канцелярію суду надійшли письмові пояснення відповідача від 26 квітня 2014 року, в яких останній, зокрема, просив суд зменшити суму заявленого до стягнення штрафу до 200 000 грн. 00 коп.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 14 травня 2014 року в даній справі позов Корпорації задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 317 768 грн. 50 коп. перерахованих коштів, 300 000 грн. 00 коп. штрафу та 57 620 грн. 50 коп. судового збору. Водночас у задоволенні решти позовних вимог було відмовлено. Крім того, даним рішенням було визнано недійсним пункт 6.3 укладеного між сторонами договору на поставку зерна майбутнього врожаю від 29 квітня 2013 року № КО13СНК-F в частині слів "постачальник зобов'язаний сплатити покупцю договірну санкцію у розмірі 0,2% від суми, що визначена п. 3.1.1 цього договору, за кожен день прострочення зобов'язання".

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2014 року вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача 3 317 768 грн. 50 коп. перерахованих коштів, 300 000 грн. 00 коп. штрафу та 57 620 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору було скасовано та прийнято в цій частині нове рішення про відмову в позові. У решті рішення господарського суду Рівненської області було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 січня 2015 року вищенаведені судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За результатами проведеного автоматичного розподілу дана справа передана на розгляд судді Бережнюк В.В.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11 лютого 2015 року справу № 918/281/14 було прийнято до провадження суддею Бережнюк В.В. та призначено її до розгляду на 3 березня 2015 року.

Ухвалою від 3 березня 2015 року розгляд справи відкладено на 30 березня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшли заперечення Товариства на позовну заяву від 30 березня 2015 року (т. 4, а.с. 98), в яких останнє заперечило проти задоволення позовних вимог Корпорації з огляду на те, що рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/8562/14, яке набрало законної сили 15 вересня 2014 року, спірний договір поставки зерна майбутнього врожаю було розірвано. Відтак, позивач в силу положень статті 653 ЦК України, на думку Товариства, не має права вимагати повернення відповідачем попередньої оплати, перерахованої на підставі розірваного правочину. У той же час позовні вимоги про стягнення з Товариства 24% річних та штрафу також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від зобов'язання щодо повернення попередньої оплати спірного товару, яке припинилося. Крім того, положення укладеної між сторонами угоди щодо встановлення пені у розмірі 0,2% від суми, що визначена пунктом 3.1.1 договору, за кожен день прострочення зобов'язання, на думку Товариства, підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить приписам частини 4 статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності суддею Бережнюк В.В., розпорядженням керівника апарату господарського суду Рівненської області від 30 березня 2015 року № 01-04/20/2015 було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 918/281/14, за результатами якого дану справу передано на розгляд судді Павленку Є.В.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 30 березня 2015 року справу № 918/281/14 було прийнято до провадження суддею Павленком Є.В. та відкладено її розгляд на 21 квітня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення Корпорації від 20 квітня 2015 року № 2-1-10/600 (т. 4, а.с. 107-114), в яких остання заявила про зменшення розміру позовних вимог та просила суд стягнути з Товариства 3 306 775 грн. 00 коп. попередньої оплати, 725 920 грн. 00 коп. пені, 1 745 000 грн. 00 коп. штрафу, а також 24% річних у розмірі 619 680 грн. 58 коп. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 21 квітня 2015 року розгляду справи було відкладено на 5 травня 2015 року.

До початку призначеного судового засідання через канцелярію суду надійшли додаткові письмові пояснення Товариства від 5 травня 2015 року (т. 4, а.с. 119-120), в яких останнє зазначило, що Корпорація не мала права на відмову від зобов'язання, оскільки могла виконати взятий на себе обов'язок з оплати спірного товару навіть у випадку невиконання відповідачем свого зобов'язання з поставки цього товару. Крім того, оскільки зобов'язання відповідача за вищенаведеним договором не були грошовими, підстави для стягнення процентів річних, які нараховуються лише за неналежне виконання грошових зобов'язань, на думку Товариства, відсутні.

У судовому засіданні 5 травня 2015 року представник Корпорації підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 20 квітня 2015 року № 2-1-10/600, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, зазначених у письмових запереченнях на позов від 30 березня 2015 року та письмових поясненнях від 5 травня 2015 року.

Третя особа про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, проте явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечила, витребуваних судом документів не надала, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направила.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2013 року між Товариством та позивачем був укладений договір поставки зерна майбутнього врожаю № К013СНК-F, за умовами якого відповідач взяв на себе обов'язок передати у власність позивачу товар - зерно кукурудзи 3 класу у кількості 3490,000 метричних тон, а останній, у свою чергу, - прийняти та своєчасно оплатити його вартість на умовах, вказаних у цьому договорі (т. 1, а.с. 18-27).

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб.

Пунктом 1.1.1 договору передбачені якісні показники товару: вологість, макс. - 14,5%; смітна домішка, макс. - 2%; зернова домішка, макс. - 10%; в тому числі битих зерен не більше - 5%; пошкоджених зерен не більше - 5%. Інші показники згідно ДСТУ 4525:2006. Товар може бути з одиничним вмістом амброзії. Без живих шкідників, у здоровому стані, що не гріється, придатний для продажу, має нормальний запах (без затхлого, солодового, пліснявого, стороннього запахів), має властивий здоровому зерну нормальний колір. Товар повинен бути без ГМО.

Термін поставки - до 1 листопада 2013 року (пункт 1.2 цієї угоди).

У пункті 1.3 договору сторони погодили, що поставка відповідної партії товару вважається здійсненою в момент підписання між покупцем та постачальником акта приймання-передачі відповідної партії товару на умовах поставки, передбачених цим договором. Мінімальна партія товару для передачі Покупцю - 500 тонн. У випадку, якщо загальна кількість товару згідно пункту 1.1 договору становить менш ніж 500 тонн, покупець має право приймати товар у повному обсязі одноразово.

У пункті 2.2 цієї угоди контрагенти домовились, що однією з істотних умов цього договору є укладення сторонами договору застави майбутнього врожаю, який має бути нотаріально посвідчений у передбаченому законодавством України порядку. При цьому всі витрати, що пов'язані із укладенням та нотаріальним посвідченням такого договору несе постачальник. Предметом застави буде товар, визначений у пункті 1.1 цього договору, який стане власністю постачальника після укладення договору застави майбутнього врожаю. Постачальник усвідомлює та погоджується, що у разі невиконання ним своїх зобов'язань перед покупцем, останній має право задовольнити свої вимоги у спосіб, який обере на власний розсуд та у повному обсязі, що визначатиметься на момент фактичного задоволення таких вимог, включаючи розмір договірних санкцій, процентів, неустойки, штрафів, пені, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання зобов'язань, витрат, пов'язаних із зверненням стягнення на товар та його реалізацію (нотаріальні послуги, виконавчий збір тощо).

Судом встановлено, що на виконання вищезазначеного положення договору 30 квітня 2013 року між позивачем (заставодержателем) та відповідачем (заставодавцем) було укладено договір застави майбутнього врожаю, за умовами якого Корпорація у випадку невиконання Товариством своїх зобов'язань за основним договором (договором поставки зерна майбутнього врожаю від 29 квітня 2013 року № К013СНК-F) набуває права переважно перед іншими кредиторами відповідача одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна - майбутнього врожаю зерна кукурудзи 3 класу врожаю 2013 року.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений печатками цих суб'єктів господарювання, а також посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шинкарук А.І. та зареєстрований за № 262.

Згідно пунктів 3.1-3.2 договору поставки зерна майбутнього врожаю від 29 квітня 2013 року № К013СНК-F попередня оплата товару здійснюється із розрахунку ціни одиниці виміру товару (станом на момент укладення договору), яка складає 1 000 грн. 00 коп. за одиницю виміру товару, в тому числі ПДВ - 166 грн. 67 коп. Сума попередньої оплати за товар становить три мільйони чотириста дев'яносто тисяч гривень. Ціна одиниці виміру товару з ПДВ (відповідної партії товару), за якою здійснюються остаточні розрахунки (пункт 4.2 договору), визначається як середньозважена ціна рівноваги (фіксінгу) на одиницю виміру товару, що склалася протягом останніх трьох торгових сесій на Аграрній біржі на найближчий робочий день, що передує дню, у який поставка відповідної партії товару вважається здійсненою (пункт 1.2.1 договору), за вирахуванням знижки у розмірі 100 грн. 00 коп. за кожну одиницю виміру товару, яка надається постачальником покупцю. Ціна на партію товару відображається в специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору покупець протягом 15 календарних днів з моменту набрання чинності цим договором, зобов'язується перерахувати кошти (попередня оплата товару), передбачені пунктом 3.1.1 договору, на поточний рахунок постачальника (на підставі рахунку-фактури останнього) за вирахуванням грошової суми, передбаченої у пункті 4.1.1 цієї угоди.

За змістом пункту 4.1.1 зазначеного правочину постачальник доручає покупцю сплатити грошову суму, яку покупець утримує із коштів, які належні до виплати постачальнику у відповідності до пункту 4.1 цього договору, у розмірі, зазначеному в договорі комплексного (мультиризикового) страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур, що є невід'ємною частиною цього договору, як страховий платіж. Грошові кошти, визначені пунктом 4.1.1 договору, вважаються сплаченими покупцем на користь постачальника з моменту сплати покупцем за постачальника страхового платежу за договором комплексного страхування (у порядку, що передбачений договором комплексного страхування).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що остаточний розрахунок (за мінусом суми попередньої оплати за товар, що визначена пунктом 3.1.1 договору) за поставлений покупцю товар здійснюється покупцем (на підставі рахунку-фактури постачальника) протягом 10 робочих днів з моменту отримання покупцем усіх документів, передбачених у пунктах 2.3, 2.4 цього договору, із розрахунку ціни за одиницю виміру товару, що визначена на підставі пункту 3.2 договору.

Згідно пункту 5.4 договору у разі невиконання постачальником своїх зобов'язань, або за наявності очевидних підстав вважати, що останній не виконає своїх зобов'язань у встановлений термін (строк), або виконає їх неналежним чином (у тому числі з підстав, у настанні яких відсутня вина постачальника), або у разі отримання покупцем інформації, що постачальник не вживає/неналежним чином вживає заходів щодо оформлення страхового випадку у відповідності до умов договору комплексного страхування, передбаченого пунктом 5.5 договору, або постачальником змінено без погодження з покупцем вигодонабувача у договорі комплексного страхування, передбаченого пунктом 5.5 договору, або у випадку, якщо інформація, яка надається для укладення/виконання цього договору виявиться/стане такою, що не відповідає дійсності, покупець має право зупинити виконання своїх зобов'язань, відмовитися від їх виконання частково або в повному обсязі, при цьому постачальник зобов'язаний повернути покупцю всі кошти, перераховані на користь постачальника на виконання умов цього договору (у тому числі суму грошових коштів, що визначена пунктом 4.1.1 договору), протягом 3 банківських днів з моменту отримання листа-вимоги покупця. Сторони погодили, що достатнім доказом наявності обставин, що визначені попереднім реченням, є лист-вимога покупця. У випадку порушення постачальником грошових зобов'язань, останній зобов'язаний сплатити покупцю проценти у розмірі 24% річних за весь час користування грошовими коштами.

За умовами пункту 5.5 цієї угоди постачальник зобов'язаний укласти зі страховою компанією, яка погоджена покупцем, договір комплексного страхування, умовами якого буде передбачено, що у випадку настання страхового випадку у відповідності до умов договору комплексного страхування розмір всієї страхової виплати перераховується страховою компанією покупцю, а також передбачити, що вигодонабувачем за таким договором є покупець. Покупець сплачує за постачальника страховий платіж за договором комплексного страхування (у порядку, що передбачений договором комплексного страхування), у розмірі, передбаченому пунктом 4.1.1 договору.

Судом встановлено, що на виконання вищезазначеного положення спірного договору 29 квітня 2013 року між Товариством та приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Страхові гарантії" було укладено договір комплексного (мультиризикового) страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур № 000157/06/13_Кв (т. 1, а.с. 34-55), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майбутнім врожаєм сільськогосподарських культур, що належатиме страхувальнику (відповідачу), зазначених у Переліку застрахованих сільськогосподарських культур з розрахунком страхової суми та страхового платежу по кожній з сільськогосподарських культур.

Даний договір підписаний уповноваженими представниками відповідача і третьої особи, а також скріплений печатками цих юридичних осіб.

За умовами пункту 2.1 цього правочину застрахований майбутній врожай кукурудзи на площі 1090,625 га у с. Голубне, с. Яринівка, с. Велике Поле Березнівського району Рівненської області.

Відповідно до пункту 3.1 договору комплексного страхування страховими випадками за цим договором є події, що відбулися, і з настанням яких виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування вигодонабувачу, наслідком якої є неотримання або недоотримання майбутнього врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у зв'язку з його повною або частковою загибеллю чи пошкодженням в результаті подій (страхових ризиків), що передбачені пунктом 3.2 цього договору.

Згідно пункту 3.2 зазначеної угоди страховим ризиком є ймовірність загибелі або пошкодження рослин внаслідок таких несприятливих подій: заморозку; граду, бурі; урагану; бурану; шквалу; смерчу; удару блискавки; пожежі; зливи; поводі; паводку та повені; затяжних дощів; вимокання; селю; лавини; земельного зсуву; пилових бур; посухи; суховії; ґрунтової корки; зневоднення на землях, які підлягають примусовому зрошенню; землетрусу; епіфітотійного розвитку хвороб; епіфітотійного розмноження шкідників рослин та хвороб, що стали наслідком несприятливих подій, визначених у пунктах 3.2.1 - 3.2.7 цього договору; протиправних дій третіх осіб.

Пунктом 6.3 договору страхування передбачено, що загальний страховий платіж за договором дорівнює 183 225 грн. 00 коп. і підлягає сплаті таким чином: перша частина - 20% від загального страхового платежу - 36 645 грн. 00 коп. повинна бути сплачена у тридцятиденний строк з моменту підписання договору; друга частина - 80% від загального страхового платежу - 146 580 грн. 00 коп. повинна бути сплачена у тридцятиденний строк з моменту підписання сторонами акта огляду посівів сільськогосподарських культур, яким зафіксовано задовільний стан посівів сільськогосподарських культу, що дозволяє прийняти їх на страхування.

Дія договору страхування припиняється при несплаті страхового платежу в розмірах та строки, визначених пунктом 6.3 цього договору. У разі такої несплати цей договір вважається достроково припиненим з 00 год. 00 хв. дати, наступної за датою сплати страхового платежу, передбаченої пунктом 6.3 цього договору (пункт 12.3.3 угоди).

Судом встановлено, що на виконання умов пунктів 4.1 - 4.1.1 договору поставки зерна майбутнього врожаю від 29 квітня 2013 року № К013СНК-F позивач платіжним дорученням від 23 травня 2013 року № 530 перерахував на рахунок Товариства 3 306 775 00 грн. 00 коп., зазначивши призначенням платежу сплату виробнику за кукурудзу 3 класу згідно рахунку від 29 квітня 2013 року № 1 за договором від 29 квітня 2013 року № К013СНК- F. Належним чином засвідчена копія вказаного платіжного документа наявна у матеріалах даної справи (т. 1, а.с. 56). Факт отримання даних коштів відповідачем в рамках договору поставки зерна майбутнього врожаю від 29 квітня 2013 року № К013СНК-F був визнаний Товариством у його письмових поясненнях та запереченнях на позовну заяву, а також представниками відповідача у судових засіданнях.

Крім того, судом встановлено, що Корпорація в порядку пункту 4.1.1 спірного договору перерахувала приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Страхові гарантії" першу частину страхового платежу в розмірі 36 645 грн. 00 коп. згідно платіжного доручення від 23 травня 2013 року № 531, визначивши призначенням платежу сплату за страхування майбутнього врожаю згідно договору від 29 квітня 2013 року № К013СНК-F. Копія зазначеного платіжного доручення також міститься у матеріалах справи (т. 1, а.с. 57).

У той же час Товариство взятого на себе за спірним договором обов'язку щодо поставки зерна кукурудзи майбутнього врожаю у встановлений вищезазначеною угодою строк, тобто до 1 листопада 2013 року, не виконало, у зв'язку з чим позивачем було направлено на адресу відповідача лист-вимогу від 13 лютого 2014 року № 66-01/02 (т. 1, а.с. 60-61) про повернення Корпорації всієї суми отриманих за даним правочином коштів. Проте зазначена вимога була залишена Товариством без задоволення.

У зв'язку з вказаними обставинами Корпорація звернулася до господарського суду Рівненської області за захистом свого порушеного права.

У той же час судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16 липня 2014 року у справі № 910/8562/14 (т. 3, а.с. 101-105), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2014 року (т. 3, а.с. 154-161), позовні вимоги Товариства до Корпорації про розірвання договору задоволено. Розірвано укладений між сторонами договір поставки зерна майбутнього врожаю від 29 квітня 2013 року № К013СНК-F. Підставою для розірвання вказаного договору стало невиконання Корпорацією обов'язку за договором з оплати другої частини страхового платежу, що призвело до припинення дії договору страхування.

Вказане рішення набрало законної сили 15 вересня 2014 року і на час розгляду даного спору є чинним.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зі змісту даного судового рішення вбачається, що укладений між сторонами договір поставки є змішаним, оскільки у правочині містяться елементи різних договорів, а саме договору поставки, договору доручення та договору страхування. Таким чином, права та обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями параграфів 1, 3 глави 54 та главою 68 ЦК України.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 628 ЦК України до відносини сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Відтак, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11.

Судом встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням Товариством свого обов'язку щодо поставки товару Корпорація звернулася до відповідача з вимогою від 13 лютого 2014 року № 66-01/02 (т. 1, а.с. 60-61), в якій на підставі пункту 5.4 укладеного між сторонами договору поставки зерна майбутнього врожаю від 29 квітня 2013 року № К013СНК-F відмовилася від подальшого виконання своїх зобов'язань за цією угодою та просила Товариство повернути позивачу всю суму отриманих за даним правочином коштів протягом 3 банківських днів з моменту отримання цього листа, а також сплатити передбачені договором штрафні санкції. Зазначена вимога була отримана Товариством 19 лютого 2014 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією повідомлення про вручення даного поштового відправлення з підписом уповноваженої особи відповідача (т. 1, а.с. 63).

У той же час дана вимога була залишена Товариством без відповіді та задоволення, проведена позивачем попередня оплата товару Корпорації повернута не була.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Посилання Товариства на те, що позивач в силу положень статті 653 ЦК України не має права вимагати повернення попередньої оплати, перерахованої на підставі правочину, розірваного рішенням Господарського суду міста Києва від 16 липня 2014 року у справі № 910/8562/14, не беруться судом до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до норм статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 653 ЦК України встановлено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас частиною 3 даної статті передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Як було зазначено вище, Товариство взятого на себе за спірним договором обов'язку щодо поставки зерна кукурудзи майбутнього врожаю у встановлений пунктом 1.2 спірної угоди строк, тобто до 1 листопада 2013 року, не виконало.

Згідно пункту 5.4 договору у разі, зокрема, невиконання постачальником своїх зобов'язань, покупець має право зупинити виконання своїх зобов'язань та відмовитися від їх виконання. При цьому постачальник зобов'язаний повернути покупцю всі кошти, перераховані на користь постачальника на виконання умов цього договору (у тому числі суму грошових коштів, що визначена пунктом 4.1.1 договору), протягом 3 банківських днів з моменту отримання листа-вимоги покупця.

Згідно статті 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно частини 6 статті 193 ГК України зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

З огляду на викладене, а також враховуючи положення спірного договору, суд дійшов висновку про те, що визначені у пункті 5.4 цього правочину умови як підстава відмови позивача від зобов'язання, є необхідними умовами виконання згідно частини 6 статті 193 ГК України.

Враховуючи те, що Корпорація у встановленому договором порядку повідомила своїм листом відповідача про відмову від подальшого виконання своїх зобов'язань за цією угодою та просила Товариство повернути їй, зокрема, всю суму отриманих за даним правочином коштів, суд дійшов висновку про те, що грошове зобов'язання відповідача з повернення спірної суми грошових коштів настало. Проте у встановлений спірним договором строк вищезазначене зобов'язання Товариства виконано не було.

Слід зазначити, що вищезазначене грошове зобов'язання Товариства щодо повернення позивачу коштів, перерахованих на виконання пункту 4.1.1 договору поставки зерна майбутнього врожаю від 29 квітня 2013 року № К013СНК-F, настало у лютому 2014 року, у зв'язку з чим у березні 2014 року Корпорація звернулася до господарського суду Рівненської області з даним позовом.

Водночас посилання відповідача на відсутність у нього грошового зобов'язання по поверненню позивачу перерахованої останнім попередньої оплати товару у зв'язку з розірванням спірного договору рішенням Господарського суду міста Києва від 16 липня 2014 року у справі № 910/8562/14, яке набрало чинності 15 вересня 2014 року, оцінюються судом критично, оскільки, як було зазначено вище, таке грошове зобов'язання Товариства виникло задовго до набрання зазначеним судовим рішенням законної сили.

Варто також відмітити, що у матеріалах справи відсутні докази вчинення Товариством будь-яких конклюдентних дій, направлених на належне виконання взятих на себе за вищезазначеною угодою зобов'язань щодо поставки зерна кукурудзи.

Відповідно до частини 2 статті 205 ГК України у разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону.

За змістом частини 2 статті 226 ГК України сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Проте у матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення Товариства до позивача з повідомленням про неможливість виконання своїх договірних зобов'язань.

Як було зазначено вище, у пункті 4.1.1 договору поставки зерна майбутнього врожаю сторони передбачили, що договір комплексного страхування є невід'ємною частиною цього договору. У той же час судом встановлено, що позивач не був стороною зазначеного договору страхування, у зв'язку з чим даний правочин не є обов'язковим для Корпорації в силу приписів статті 629 ЦК України. Відтак, невиконання або неналежне виконання умов цієї угоди не може створювати негативних правових наслідків для позивача.

Крім того, згідно з пунктом 5.7 договору поставки у разі настання страхового випадку у відповідності до умов договору комплексного страхування, постачальник звільняється від обов'язку поставки покупцю товару на суму із розрахунку ціни за одиницю виміру товару, що визначена на підставі пункту 3.2 договору станом на дату отримання покупцем усієї суми страхової виплати, яку отримано покупцем (вигодонабувачем) від страхової компанії, у відповідності до умов договору комплексного страхування, у строк до 1 листопада 2013 включно.

Проте зі змісту даного пункту вбачається, що останній передбачає звільнення відповідача від обов'язку поставки тільки у разі настання страхового випадку, однак не містить застережень до інших випадків. Так, судом встановлено, що договір поставки не містить положень, які б передбачали настання негативних наслідків для позивача у разі несплати страхового платежу, передбаченого пунктом 4.1.1 цього договору.

Як було зазначено вище, частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що таке право покупця не ставиться законом в залежність від наявності чи відсутності вини продавця у неналежному виконанні взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 3 306 775 грн. 00 коп. перерахованої Товариству попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останнє на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Корпорації до Товариства про стягнення вказаної суми боргу, в зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару, Корпорація просила суд стягнути з Товариства 1 745 000 грн. 00 коп. штрафу та 725 920 грн. 00 коп. пені, нарахованої на суму основного боргу в розмірі 3 490 000 грн. 00 коп. у період з 2 листопада 2013 року по 13 лютого 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 2 статті 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 ГК України, застосовуються у разі порушення строків виконання не грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 грудня 2010 року у справі № 3-4гс10).

Судом встановлено, що Корпорація відноситься до суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки. Вказана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями статуту позивача, витягів є Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також постанов Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2010 року № 764, від 6 червня 2011 року № 593, від 13 серпня 2012 року № 857, які регламентують порядок утворення та діяльності позивача (т. 4, а.с. 124-143), зі змісту яких вбачається, що частка держави у статутному капіталі Корпорації складає 100%.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Зі змісту положень статті 231 ГК України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру пені безпосередньо в укладеному між ними договорі.

Так, у пункті 6.3 договору поставки зерна майбутнього врожаю сторони погодили, що у разі невиконання/неналежного виконання постачальником зобов'язань щодо поставки товару, останній зобов'язаний сплатити покупцю договірну санкцію у розмірі 0,2% від суми, що визначена пунктом 3.1.1 цього договору, за кожен день прострочення зобов'язання, а за прострочення зобов'язання щодо поставки товару понад 15 днів постачальник, окрім договірної санкції, сплачує також штраф у розмірі 50% від суми, що визначена пунктом 3.1.1 цього договору.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав взятого на себе обов'язку щодо своєчасної поставки спірного товару за договором поставки зерна майбутнього врожаю, і розміри вказаних санкції, нарахованих позивачем, відповідають вищезазначеним приписам законодавства, положенням договору та є арифметично вірними, а також зважаючи на те, що дані санкції були нараховані у період з 2 листопада 2013 року по 13 лютого 2014 року, тобто до моменту розірвання спірного договору та втрати ним чинності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Товариства 1 745 000 грн. 00 коп. штрафу та 725 920 грн. 00 коп. пені підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного повернення Корпорації перерахованої нею попередньої оплати спірного товару, позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 20 квітня 2015 року № 2-1-10/600, просив суд стягнути з Товариства 619 680 грн. 58 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на суму основного боргу в розмірі 3 306 775 грн. 00 коп. у період з 25 травня 2014 року по 5 березня 2014 року.

Частинами 1-3 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Приписами частини 3 даної статті передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 536 ЦК України).

Як було зазначено вище, у пункті 5.4 договору поставки зерна майбутнього врожаю сторони погодили, що у випадку порушення постачальником грошових зобов'язань, останній зобов'язаний сплатити покупцю проценти у розмірі 24% річних за весь час користування грошовими коштами.

Посилання Товариства на те, що зобов'язання відповідача за вищенаведеним договором не були грошовими, відтак відсутні підстави для стягнення процентів річних, які нараховуються лише за неналежне виконання грошових зобов'язань, оцінюються судом критично, оскільки у пункті 5.4 даної угоди сторони прямо передбачили, що у разі, зокрема, невиконання постачальником своїх зобов'язань, покупець має право зупинити виконання своїх зобов'язань, відмовитися від їх виконання частково або в повному обсязі, при цьому постачальник зобов'язаний повернути покупцю всі кошти, перераховані на користь постачальника на виконання умов цього договору (у тому числі суму грошових коштів, що визначена пунктом 4.1.1 договору).

Зі змісту даного пункту договору вбачається, що сторони погодили момент виникнення грошового зобов'язання Товариства з повернення перерахованих йому коштів, який пов'язується з неналежним виконанням відповідачем обов'язку щодо поставки товару та отриманням останнім відповідного листа-вимоги. При цьому зі змісту пункту 5.4 спірного договору чітко вбачається, що сторони встановили сплату покупцю процентів річних у розмірі 24% саме за неналежне виконання Товариством своїх грошових зобов'язань.

Відтак, оскільки заявлений до стягнення розмір процентів за користування чужими грошовими коштами відповідає вищезазначеним нормам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, позовна вимога про стягнення з відповідача 619 680 грн. 58 коп. також підлягає задоволенню.

Як було зазначено вище, в процесі розгляду даної справи через канцелярію суду надійшли письмові пояснення відповідача від 26 квітня 2014 року, в яких останній, зокрема, просив суд зменшити суму заявленого до стягнення штрафу до 200 000 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з приписами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту вищезазначених приписів чинного законодавства вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, необхідно об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

При дослідженні матеріалів справи судом було встановлено, що Корпорація є суб'єктом господарювання, віднесеним до державного сектору економіки, здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик та зобов'язана оплачувати роботу своїх працівників.

У той же час у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази скрутного матеріального становища Товариства на час розгляду даного спору.

Приписами частини 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Слід також зазначити, що у судовому засіданні 5 травня 2015 року представник відповідача просив суд повністю відмовити Корпорації у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства нарахованих штрафу та пені у зв'язку з їх необґрунтованістю, та не навів аргументів у підтримку вищезазначеного клопотання.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, відсутність у матеріалах справи документів, які свідчать про тяжке фінансове становище відповідача на час вирішення цього спору, беручи до уваги ступінь виконання і значний період прострочення виконання Товариством своїх зобов'язань, їх значний розмір, спричинення позивачу негативних наслідків, які полягали у погіршенні його майнового стану, а також зважаючи на те, що відповідач не довів суду тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог про зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання Товариства.

Відтак, даний позов підлягає задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "АПК Сервіс" (34632, Рівненська область, Березнівський район, село Голубне, вулиця Івана Франка, будинок 2, ідентифікаційний код: 38416915) на користь публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 1, ідентифікаційний код: 37243279) 3 306 775 (три мільйони триста шість тисяч сімсот сімдесят п'ять) грн. 00 коп. основного боргу, 725 920 (сімсот двадцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять) грн. 00 коп. пені, 1 745 000 (один мільйон сімсот сорок п'ять тисяч) грн. 00 коп. штрафу, 24% річних у розмірі 619 680 (шістсот дев'ятнадцять тисяч шістсот вісімдесят) грн. 58 коп., а також 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 8 травня 2015 року

Суддя Є.В. Павленко