Ухвала

від 07.05.2015 по справі 803/2670/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2015 року Справа № 876/2077/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог та окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області до Колективного підприємства УВТК «Будівельник» про стягнення заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2014 року Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області (далі - Позивач, УПФУ в місті Луцьку) звернулося до суду з адміністративним позовом до Колективного підприємства УВТК «Будівельник» (далі - Відповідач, КП УВТК «Будівельник») про стягнення заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за липень-листопад 2014 року по пенсіонерах ОСОБА_1, ОСОБА_2 на суму 7 860,20 грн. і по пенсіонеру ОСОБА_3 з листопада 2013 року по листопад 2014 року на суму 10 504,28 грн., а всього на загальну суму 18 364,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч вимогам Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003р. та Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України, затвердженої Постановою правління ПФУ 19.12.2003р. № 21-1, не здійснював компенсацію таких витрат на виплату та доставку пільгових пенсій і заборгував позивачу 18364,48 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року позовну заяву УПФУ в місті Луцьку до КП УВТК «Будівельник» в частині про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах по пенсіонеру ОСОБА_3, за період з листопада 2013 року по червень 2014 року на суму 6 203,93 грн. залишено без розгляду у зв'язку із пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з КП УВТК «Будівельник» на користь УПФУ в місті Луцьку заборгованість у сумі 2 364,23 гривні по відшкодуванню витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за липень-листопад 2014 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Окремою ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року вирішено повідомити начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про допущені порушення вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», п. 6.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, а саме службовими особами відділу обліку надходження платежів Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області, які неналежно виконували свої обов'язки щодо дотримання порядку проведення розрахунків та стягнення коштів, що призвело до неможливості стягнення в судовому порядку заборгованості за період з листопада 2013 року по червень 2014 року на загальну суму 6 203,93 грн з колективного підприємства УВТК «Будівельник» сплачених державою в особі УПФУ в м. Луцьку, як витрат на виплату та доставку пільгових пенсій по пенсіонеру ОСОБА_3, для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вказаним порушенням.

Зазначені рішення суду першої інстанції оскаржило УПФУ в місті Луцьку. Позивач зазначає, що не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що рішення підлягають скасуванню.

Як обґрунтування апеляційної скарги звертає увагу на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказав, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Також звертає увагу на те, що за рахунок сум, що надходять від страхувальника в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. Щодо окремої ухвали, то апелянт вказує на правомірність виставлення сум до відшкодування.

Справа розглядалася в порядку письмового провадження.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що КП УВТК «Будівельник» зареєстроване як юридична особа 09.03.2000 року, що підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25.12.2014 року №19839598 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №711696. Відповідач перебуває на обліку в УПФУ в м. Луцьку як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Судом також встановлено, що за відповідачем рахуються пенсіонери-пільговики ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, яким пенсія призначена і виплачується відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується розрахунками фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Як свідчить надана позивачем довідка-розрахунок (а.с.6), за відповідачем рахується заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини другої Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за липень-листопад 2014 року по пенсіонерах ОСОБА_1, ОСОБА_2 на суму 7 860,20 грн. і по пенсіонеру ОСОБА_3 з листопада 2013 року по листопад 2014 року на суму 10 504,28 грн., а всього на загальну суму 18 364,48 грн.

При цьому, у розрахунку по пенсіонеру ОСОБА_3 позивач зазначив заборгованість з дати призначення пенсії (07.11.2013 року) по листопад 2014 року в розмірі 10 504,28 грн.

Відповідач сплатив визначену у розрахунках суму відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за липень-листопад 2014 року в сумі 9 796,32 грн. (№№ платіжних доручень 0440338, 405091, 212357, 667524, 030809, 791813, 581198, 984368, 220, 327, 330, 386, 385, 22120, 415, 414, 423, 425, 23124).

Вірно встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував до правовідносин між сторонами відповідні їм норми матеріального права.

Частинами 1 та 2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України, пропуск встановленого законом строку звернення з позовною заявою до адміністративного суду є підставою для залишення такого позову без розгляду, якщо суд не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення частини позовних вимог (за період з листопада 2013 року по червень 2014 року в сумі 6 203,93 грн - по пенсіонеру ОСОБА_3 А. ) УПФУ в місті Луцьку без розгляду, оскільки позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановлений частиною 2 статті 99 КАС України.

Щодо доводів апеляційної скарги в цій частині слід зазначити наступне.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до вказаної норми страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Частина 15 статті 106 вказаного Закону визначає, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Отже, заборгованість перед органами Пенсійного фонду України з відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій та недоїмка зі сплати страхових внесків не є тотожними поняттями, оскільки страховий внесок не є пенсією, призначеною на пільгових умовах, а тому пенсійні органи, звертаючись до суду з позовами про стягнення зазначеної різниці повинні додержуватися вимог статті 99 КАС України.

Із залишенням цих позовних вимог без розгляду пов'язане прийняття судом першої інстанції окремої ухвали.

Суд вірно зазначає, що службовими особами відділу обліку надходження платежів УПФУ в м. Луцьку лише в грудні 2014 року подано до юридичного відділу службову записку про необхідність звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах по пенсіонеру ОСОБА_3, а УПФ з таким адміністративним позовом звернувся до суду 24 грудня 2014 року, тобто з пропуском 6-ти місячного строку звернення.

Вказане призвело до звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості із порушенням встановленого законом строку та неможливості стягнення судом заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах по пенсіонеру ОСОБА_3, за період з листопада 2013 року по червень 2014 року на загальну суму 6 203,93 грн.

Відповідно до частини 1 статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

Враховуючи встановлене, судом першої інстанції правильно винесено окрему ухвалу щодо порушення службовими особами УПФУ в м. Луцьку норм статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», п. 6.4 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України.

В апеляційній скарзі апелянт не дає пояснень чи доводів щодо неналежного виконання службовими особами своїх службових обов'язків в цій частині, натомість посилається на правомірність виставлення сум до відшкодування, що не є визначальним для даного питання.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині правомірності постанови від 26.01.2015 року слід зазначити наступне.

Згідно матеріалів справи та доводів апеляційної скарги, кошти, сплачені КП УВТК «Будівельник» на відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, зараховувались УПФУ в м. Луцьку в порядку черговості на погашення наявної заборгованості.

Натомість у платіжних дорученнях, що наявні в матеріалах справи, зазначено призначення платежу, де саме вказано, що ці платежі є погашенням заборгованості за липень-листопад 2014 року (загалом на суму 9 796,32 грн).

Відповідно до частини п'ятої статті 106 Закону № 1058-IV (в редакції, що діяла до 01 січня 2011 року, та яка є чинною щодо відносин, пов'язаних зі стягненням сум недоїмки, яка виникла до 01 січня 2011 року) за рахунок сум, що надходять від страхувальника або від державної виконавчої служби в рахунок сплати недоїмки, погашаються суми недоїмки, пені та фінансових санкцій у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку, пеню та фінансові санкції і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, ці суми зараховуються в рахунок сплати недоїмки, пені та фінансових санкцій.

Колегія суддів зазначає, що відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за Списками № 1 та № 2 не є сплатою страхових внесків в розумінні Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Аналогічно заборгованість зі сплати такого відшкодування не є недоїмкою зі сплати страхових внесків.

Тому положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо недоїмки (в тому числі і наведена частина п'ята статті 106 Закону) не розповсюджуються на відносини з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 квітня 2004 року № 22 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

За таких обставин, у позивача не було правових підстав для зарахування коштів КП УВТК «Будівельник», направлених на погашення заборгованості за спірний період, на покриття недоїмки зі сплати страхових внесків за попередні періоди.

Доводи апеляційних скарг не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для їх задоволення.

З огляду на викладене, постанова, ухвала та окрема ухвала суду першої інстанції відповідають обставинам справи, наявним в ній доказам, прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в місті Луцьку Волинської області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог та окрему ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 26.01.2015 року у справі № 803/2670/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.М. Каралюс

І.І. Запотічний