Ухвала

від 12.05.2015 по справі 815/4709/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.05.2015р. м. Київ К/800/7832/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову та ухвалуОдеського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 у справі № 815/4709/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Софія» доДержавної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Софія» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2013 за № 0000852250, № 0000862250 та № 0000872250.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 08.04.2013 № 000049/15-32-22-50/31422063;

- перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 14, п.п. 135.1, 135.2, 135.5.4, 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.1 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 301 945,00 грн., та п. 186.3 ст. 186, п.198.3, 198.4, 198.5, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 222 571,00 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000852250 від 24.04.2013, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 278 214, 00 грн. (з яких: 222 571,00 грн. - основний платіж та 55 643,00 грн. штрафні (фінансові) санкції);

2) № 0000862250 від 24.04.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 303 710 грн. (з яких: 301 945,00 грн. - основний платіж та 1 765,00 грн. штрафні (фінансові) санкції);

3) № 0000872250 від 24.04.2013, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 2 476,00 грн.

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що, оскільки ТОВ «Торговий дім «Софія» до перевірки не надані товарно-транспортні накладні, а його контрагенти (ТОВ «Газфил», ТОВ «Інвест Актив Плюс», ПП «Никстоймаг» та ПП «Етана-Південь») згідно службової записки УПМ ДПС в Одеській області № 923/11/07-3007 від 22.03.2013 входять до «конвертаційного центу», тому позивачем безпідставно сформовані дані податкового обліку.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що надані позивачем докази підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а висновки акту перевірки не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем та ТОВ «Газфил», ТОВ «Інвест Актив Плюс», ПП «Никстоймаг» та ПП «Етана-Південь» укладено договори поставки, факт виконання яких підтверджений відповідними первинними документами.

Оскільки згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Дослідивши подані позивачем докази (зокрема, первинні документи бухгалтерського обліку, в тому числі, податкові накладні) суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем підтверджено правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за результатами фактичного здійснення господарських операцій з його контрагентом, які є об'єктом оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

При цьому, судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Крім того, судами встановлено, що на момент здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача спірних господарських операцій його контрагенти були зареєстровані як суб'єкти господарювання та взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі, податку на додану вартість.

Колегія судів касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилань відповідача на відсутність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару, оскільки вказана обставина не є єдиною безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій з його контрагентами.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний