Постанова

від 21.04.2015 по справі 903/1034/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року Справа № 903/1034/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна"

на рішення господарського суду Волинської області від 12 листопада 2014 року

та на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2015 року

у справі № 903/1034/14

господарського суду Волинської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс - Луцьк"

про стягнення 110 623, 97 грн.

за участю представників

позивача Кость О.Г.

відповідача Шаталова Л.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 12 листопада 2014 року (суддя Вороняк А.С.) залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2015 року (судді Саврій В.А. , Мамченко Ю.А., Дужич С.П.) у справі №903/1034/14 відмовлено у позовних вимогах публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до товариства з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс-Луцьк" у стягненні 22391,84 грн., з них 8285,53 грн. - пені, 2833,90 грн. - 3% річних, 11272,41 грн. - інфляційних втрат. Припинено провадження у справі в частині стягнення 88232,13 грн. заборгованості за поставлений природний газ.

Не погоджуючись вищезазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2015 року та рішення господарського суду Волинської області від 12 листопада 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 грудня 2012 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"" (продавець) та товариство з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс-Луцьк" (покупець) уклали договір №13/2655-ТЕ-2 купівлі-продажу природного газу.

Згідно п.1.1 договору №13/2655-ТЕ-2 продавець зобов'язався передати у власність покупцю в 2013 року природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Згідно п.5.2 договору №13/2655-ТЕ-2, ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 1091 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1309,20 грн..

У п.6.1 договору №13/2655-ТЕ-2 встановлено, що оплата за газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п.7.2 договору №13/2655-ТЕ-2 у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

За пунктом 11.1 договір №13/2655-ТЕ-2 набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків-до їх повного здійснення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між сторонами договір, предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу протягом січня-грудня 2013 року природний газ на загальну суму 145102,58 грн., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу: від 31 січня 2013 року на суму 24006,81 грн., від 28 лютого 2013 року на суму 13152,23 грн., від 31 березня 2013 року на суму 19483,51 грн., від 30 квітня 2013 року на суму 13919,41 грн., від 31 травня 2013 року на суму 2702,19 грн., від 30 червня 2013 року на суму 4618,86 грн., від 31 липня 2013 року на суму 4409,39 грн., від 31 серпня 2013 року на суму 4786,43 грн., від 30 вересня 2013 року на суму 6172,87 грн., від 31 жовтня 2013 року на суму 8700,95 грн., від 30 листопада 2013 року на суму 14947,14 грн., від 31 грудня 2013 року на суму 28202,79 грн.

На дату звернення позивача до суду першої інстанції з позовом, тобто станом на 17 жовтня 2014 року відповідачем здійснено часткову оплату за договором в сумі 56870,45 грн., що вбачається з довідки про операції та довідки про сальдо по ТОВ "Теплосервіс-Луцьк".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що платіжним дорученням №6 від 27 жовтня 2014 року, після порушення провадження у справі за даним позовом, відповідачем здійснено повну оплату наявного перед позивачем боргу за договором в сумі 88232,13 грн.

Згідно п.1-1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Тобто спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Відповідно до п.4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України, можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Оскільки основна заборгованість в сумі 88232,13 грн. погашена після порушення провадження у даній справі, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача 88232,13 грн. основної суми заборгованості слід припинити через відсутність предмету спору.

Крім цього, позивачем було заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 22391,84 грн., з них 8285,53 грн. - пені, 2833,90 грн. - 3% річних, 11272,41 грн. - інфляційних втрат.

02 жовтня 2014 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Волинській області, Департаментом фінансів Волинської обласної державної адміністрації, Управлінням фінансів та бюджету Луцької міської ради, ТОВ "Теплосервіс-Луцьк" та ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" був укладений договір № 554/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік") (далі - Договір №554/30).

Договір №554/30 не був предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами не розірваний.

Відповідно до п.1 договору №554/30, його предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України "Про Держаний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевими бюджетами на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалася та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №30 від 29 січня 2014 року.

Пунктами 2-7 договору №554/30 сторони погодили порядок проведення взаєморозрахунків, відповідно до якого Казначейство перераховує кошти в сумі 88232,13 грн., які надійшли до спеціального фонду державного бюджету від продажу облігацій внутрішньої державної позики згідно п.2 ст.16 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2014 р." Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області, яке в свою чергу перераховує дану суму Департаменту фінансів Волинської обласної державної адміністрації. Департамент перераховує дані кошти Управлінню фінансів та бюджету Луцької міської ради, яке перераховує цю суму відповідачу. Відповідач перераховує дану суму - 88232,13 грн. позивачу для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договору №13/2655-ТЕ-2 від 28 грудня 2012 року.

Сторони у графі платіжного доручення "Призначення платежу" додатково зазначають "пункт 24 статті 14 та пункт 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік"", а також дату та номер договору (п.9 договору №554/30).

Підпунктами 2 пункту 10 договору №554/30 з метою виконання договору сторони зобов'язуються не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.

Згідно п.13 договору №554/30, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Пунктом 15 договору №554/30 встановлено, що сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Враховуючи умови договору №554/30 строк виконання зобов'язання за даним договором пов'язаний з моментом перерахування територіальним органом Казначейства грошових коштів з державного бюджету.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача перед позивачем за договором №13/2655-ТЕ-2 у розмірі 88232,13 грн. за рахунок коштів субвенції з державного бюджету до бюджету Луцької міської ради для погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалася та постачалися населенню. Тобто, сторони у справі, уклавши договір №554/30 змінили порядок і строк проведення розрахунків з оплати 88232,13 грн. за переданий природний газ згідно умов договору №13/2655-ТЕ-2 купівлі-продажу природного газу, зокрема сторони погодили, що дана оплата проводиться за рахунок коштів субвенції з державного бюджету.

З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої п. 7.2 Договору №13/2655-ТЕ-2 купівлі-продажу природного газу та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, оскільки уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору №13/2655-ТЕ-2 купівлі-продажу природного газу, зобов'язання за договором №554/30 про організацію взаєморозрахунків виконано відповідачем в межами порядку і строків, встановлених даним договором, що стверджується платіжним дорученням №6 від 27 жовтня 2014 року.

Для застосування санкцій, передбачених п. 7.2 Договору №13/2655-ТЕ-2 та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який діяв на момент розгляду справи і відповідно до пункту 15 якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом України у постановах від 30 вересня 2014 року у справі № 3-114гс14 та від 09 вересня 2014 року у справі №3-101гс14.

Згідно ч.1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Зважаючи, що зобов'язання з оплати природного газу в сумі 88232,13 грн. на умовах спірного договору №13/2655-ТЕ-2 купівлі-продажу природного газу сторонами припинено згідно укладеного та виконаного відповідачем договору №554/30, прострочення оплати на умовах договору №554/30 про організацію взаєморозрахунків відповідачем не допущено, то судом першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовлено у позові в частині стягнення 22391,84 грн., з них 8285,53 грн. - пені, 2833,90 грн. - 3% річних, 11272,41 грн. - інфляційних втрат за прострочення сплати 88232,13 грн.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна" залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2015 року зі справи № 903/1034/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков