cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.05.2015 Справа № 910/4989/15-г
За позовом Прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву
до Державного підприємства «Центр еколого-експертної аналітики»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Міністерство екології та природних ресурсів України
про стягнення 58 770, 33 грн., виселення та зобов'язання повернути нерухоме майно
Суддя Ломака В.С.
Представники учасників судового процесу:
від прокуратури: Дергунов Д.С. за посвідченням № 004715 від 20.09.2012 р.;
від позивача: Кошман А.С. за довіреністю № 19 від 06.06.2014 р.;
від відповідача: Яненко Ю.Г. - в.о. директора;
від третьої особи: не з'явився.
В судовому засіданні присутній вільний слухач: Пророченко Г.С.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Прокурор Солом'янського району міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - позивач) до Державного підприємства «Центр еколого-експертної аналітики» (далі - відповідач) про:
- стягнення 58 770, 33 грн., з яких 49 443, 31 грн. заборгованість по орендній платі, 1 483, 30 грн. штрафу, 4 704, 83 грн. пені, 3 138, 89 грн. інфляційних втрат;
- виселення відповідача з нежилого приміщення, загальною площею 212, 10 кв. м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Урицького, б. 35, на 9-му поверсі будівлі, що перебуває на балансі Міністерства екології та природних ресурсів України;
- зобов'язання відповідача повернути нежиле приміщення, загальною площею 212, 10 кв. м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Урицького, б. 35, на 9-му поверсі будівлі, по акту приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що відповідно до укладеного 24.01.2012 р. РВ ФДМ України по місту Києву та відповідачем Договору оренди № 6097 останньому було передано в оренду нерухоме майно, що належить до державної власності, а саме: нежиле приміщення, площею 212, 10 кв. м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Урицького, б. 35, на 9-му поверсі будівлі. Відповідач в порушення умов Договору не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість і виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та інфляційних втрат. Крім того, РВ ФДМ по місту Києву направило відповідачу заяву про припинення строку дії Договору після закінчення терміну його дії. Оскільки відповідач в добровільному порядку орендоване приміщення не повернув, прокурор в інтересах держави вирішив звернутись з даним позовом до суду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/4989/15-г, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство екології та природних ресурсів України, розгляд справи призначено на 24.03.2015 р.
Представник відповідача в судове засідання 24.03.2015 р. не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання № 28 від 23.03.2015 р. про відкладення розгляду справи.
Представник третьої особи в судове засідання 24.03.2015 р. не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання № 6-02/305-15 від 23.03.2015 р. про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 24.03.2015 р. представники прокуратури та позивача не заперечили проти вищевказаних клопотань представників відповідача та третьої особи про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 16.04.2015 р.
30.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва прокурором подані письмові пояснення у справі, в яких він повторно нормативно обґрунтовує заявлені позовні вимоги.
15.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення і додаткові документи у справі та заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 68 984, 50 грн. основного боргу, 11 399, 27 грн. пені, 18 509, 28 грн. інфляційних втрат, 2 069, 54 грн. штрафу. При цьому, у вказаній заяві зазначається про те, що після порушення провадження у даній справі на адресу позивача відповідач надав акт приймання-передачі (повернення) спірного майна від 13.02.2015 р., підписаний позивачем як орендодавцем 31.03.2015 р. Також, у письмових поясненнях позивач просить прийняти рішення щодо задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості, а в позовних вимогах прокурора в іншій частині відмовити.
У судовому засіданні 16.04.2015 р. від прокурора і представників сторін надійшла заява про продовження строку вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.04.2015 р. на підставі клопотання прокурора і представників сторін було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 06.05.2015 р.
28.04.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи та письмові пояснення у справі.
05.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокурора надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 68 984, 50 грн. основного боргу, 11 399, 27 грн. пені, 18 509, 28 грн. інфляційних втрат, 2 069, 54 грн. штрафу.
Також, 05.05.2015 р. від відповідача надійшло клопотання про розстрочку виконання рішення суду на 2 роки шляхом сплати платежів в сумі 4 203, 77 грн. щомісячно з червня 2015 року по квітень 2017 року включно та платежу в сумі 4 206, 88 грн. до кінця травня 2017 року.
06.05.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокурора надійшло клопотання, відповідно до якого він просить прийняти заяву про збільшення розміру позовних вимог та прийняти рішення, яким стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 68 984, 50 грн. основного боргу, 11 399, 27 грн. пені, 18 509, 28 грн. інфляційних втрат, 2 069, 54 грн. штрафу.
Представник третьої особи в судове засідання 06.05.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні суд вирішив прийняти до розгляду заяви прокурора та позивача про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в їх редакції, з урахуванням позовної заяви в частині вимог про виселення та зобов'язання вчинити дії.
Прокурор у справі підтримав заявлені позовні вимоги, представник позивача окрім того підтримав клопотання про припинення провадження у справі в частині вимог про виселення та зобов'язання вчинити дії, представник відповідача підтримав заяву про розстрочення виконання рішення.
У судовому засіданні 06.05.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши присутніх представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
24.01.2012 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 6097 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 212, 10 кв. м., розміщені за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 35, на 9-му поверсі будівлі, що перебуває на балансі Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00013735 (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.10.2011 р. і становить 1 376 582, 00 грн. без ПДВ.
Відповідно до п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою розміщення офісу.
Згідно з п. 2.1. Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця (п. 2.4. Договору).
Факт передачі позивачем та відповідно прийняття відповідачем нежитлового приміщення загальною площею 212, 10 кв. м., розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 35, на 9-му поверсі будівлі, підтверджується Актом приймання-передачі орендованого майна від 24.01.2012 р.
Згідно з п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.95 № 786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - листопад 2011 р. 20 669, 38 грн.
Орендна плата за перший місяць оренди січень 2012 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за грудень місяць 2011 року, січень 2012 року.
Пунктом 3.2. Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3. Договору).
Пунктом 3.4. Договору визначено, що у разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.
В силу п. 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Пунктом 10.1. Договору сторонами було погоджено, що його укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 24.01.2012 р. до 24.12.2014 р. включно.
Відповідно до п. 10.4. Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
06.03.2012 р. Договором № 6097/01 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 6097 від 24.01.2012 р. сторонами визначено балансоутримувача спірного нерухомого майна - Міністерство екології та природних ресурсів України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з пропозиціями № 30-06/4696 від 29.04.2014 р., № 30-06/12336 від 03.11.2014 р., № 30-06/11717 від 20.10.2014 р. про дострокове розірвання Договору оренди.
При цьому, 15.01.2015 р. позивач направив відповідачу заяву № 30-06/98 від 13.01.2015 р. про припинення чинності Договору оренди, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.
Відповідно до п. 10.9. Договору було визначено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу.
Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.10. Договору).
13.02.2015 р. відповідач підписав Акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна за Договором оренди № 6097 від 24.01.2012 р.
23.03.2015 р. до позивача надійшов лист Міністерства екології та природних ресурсів України № 24/15-01/65-15 від 16.02.2015 р. разом з Актом приймання-передачі (повернення) нерухомого майна за Договором оренди № 6097 від 24.01.2012 р.
Згідно з поясненнями позивача та відмітки на вказаному Акті, він підписав його 31.03.2015 р.
З урахуванням зазначених встановлених обставин, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання позивача про припинення провадження у справі в частині вимог про виселення відповідача з нежилого приміщення, загальною площею 212, 10 кв. м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Урицького, б. 35, на 9-му поверсі будівлі, що перебуває на балансі Міністерства екології та природних ресурсів України, та зобов'язання відповідача повернути нежиле приміщення, загальною площею 212, 10 кв. м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Урицького, б. 35, на 9-му поверсі будівлі, по акту приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву.
Так, як на тому наголошено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.
В даному випадку, як зазначалось вище, після порушення провадження у справі позивачу було передано за Актом приймання-передачі (повернення) нерухоме майно за Договором оренди № 6097 від 24.01.2012 р., а відповідно станом на момент вирішення цього спору по суті, предмет спору в частині вимог про виселення та зобов'язання повернути спірне майно по акту приймання-передачі припинив своє існування.
Що стосується позовних вимог в іншій частині, то як зазначає прокурор та позивач і не заперечується відповідачем, за період дії Договору відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, внаслідок чого за ним станом на початок березня 2015 року утворилась заборгованість в сумі 68 984, 50 грн.
Оскільки вказана заборгованість в добровільному порядку не погашена відповідачем, прокурор звернувся з даним позовом до суду, в тому числі заявивши до стягнення пеню, інфляційні втрати та штрафу, нарахованих з огляду на прострочення вказаних грошових зобов'язань.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України 68 984, 50 грн. основного боргу, 11 399, 27 грн. пені, 18 509, 28 грн. інфляційних втрат, 2 069, 54 грн. штрафу підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).
Водночас, орендоване майно є державним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія спеціального закону, а саме Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Проте, як встановлено судом, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати у строки та розмірі, визначеними п. п. 3.1.-3.7. Договору.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати, відповідний борг, який станом на момент розгляду справи становить 68 984, 50 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
Що стосується заявлених прокурором позовних вимог про стягнення 11 399, 27 грн. пені та 2 069, 54 грн. штрафу, слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.
Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Пунктом 3.7. Договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно та не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. Договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
При цьому, в силу п. 3.8. Договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.
Перевіривши розрахунок пені в сумі 11 399, 27 грн. та 2 069, 54 грн. штрафу, суд вважає його арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 18 509, 28 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат в сумі 18 509, 28 грн., суд вважає його арифметично вірним.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості за спірним Договором, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати щодо сплати судового збору покладаються на відповідача, шляхом його стягнення в дохід Державного бюджету України, в тому числі щодо вимог, відносно яких суд припинив провадження, оскільки спір в цій частині виник з його вини, та з огляду на те, що прокурор звільнений від сплати судового збору, а відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору, а відповідно судовий збір за вказаними вимогами мав би бути зарахований до Державного бюджету України при його сплаті при поданні позову.
При цьому, визначаючи розмір судового збору, суд виходить з того, що вимога про повернення спірного об'єкту оренди є майновою, а отже, судовий збір має бути визначено з урахуванням вартості відповідного майна.
Так, з аналізу норм чинного в Україні законодавства та положень доктрини юридичної науки вбачається, що майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми його використання на договірній чи позадоговірній основі.
Натомість, під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.
Згідно з п. 2.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
З урахуванням зазначеного, а також враховуючи те, що спірне майно підлягає вартісній оцінці, суд вважає, що вимога про зобов'язання відповідача повернути таке майно є майновим спором.
Вказаної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 12.06.2012 р. у справі № 37/239пн, постанові від 11.09.2013 р. у справі № 910/3638/13, постанові від 09.10.2013 р. у справі № 910/6132/13.
Відповідно до п. 1.1. Договору станом на 31.10.2011 р. вартість об'єкту оренди складала 1 376 582, 00 грн., а отже, судовий збір за цією вимогою становитиме 27 531, 64 грн.
Таким чином, з відповідача має бути стягнуто на користь спеціального фонду Державного бюджету України 29 550, 89 грн. витрат зі сплати судового збору за позовними вимогами майнового характеру та 1 218, 00 грн. за позовною вимогою немайнового характеру.
Що стосується заявленого відповідачем клопотання про розстрочку виконання рішення суду, то суд вважає за необхідне в його задоволені відмовити з наступних підстав.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.
Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Також, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для відповідача при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, а також враховувати такі ж наслідки і для позивача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Зокрема, вирішуючи питання про надання розстрочки виконання рішення, суд враховує, що згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, не своєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже, сама можливість надання розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне її надання на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує принципи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Господарський процесуальний кодекс України не містить переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому суд у кожному окремому випадку оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, особа, яка звертається до суду із заявою про відстрочку виконання рішення зобов'язана в порядку ст. 33 ГПК України довести обставини та обґрунтувати ті причини, що унеможливлюють чи утруднять виконання рішення суду.
Обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування розстрочки виконання рішення суду, такі як незадовільний фінансовий стан, не є виключними та мають негативний вплив на господарську діяльність не лише відповідача, але і інших суб'єктів підприємницької діяльності, а допущена відповідачем заборгованість має негативний вплив на дохідну частину Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 218 ГК України не є надзвичайними та невідворотними такі обставини, як порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
З урахуванням зазначеного, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду у даній справі.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. В частині розгляду позовних вимог про виселення Державного підприємства «Центр еколого-експертної аналітики» (03035, місто Київ, вулиця Урицького, будинок 35; код ЄДРПОУ 33749517) з нежилих приміщень загальною площею 212, 10 кв. м., розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Урицького, будинок 35 на дев'ятому поверсі будівлі, та зобов'язання Державного підприємства «Центр еколого-експертної аналітики» (03035, місто Київ, вулиця Урицького, будинок 35; код ЄДРПОУ 33749517) повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву (01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 50-Г; код ЄДРПОУ 19030825) нежилі приміщення загальною площею 212, 10 кв. м., розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Урицького, будинок 35 на дев'ятому поверсі будівлі по акту приймання-передачі, - провадження припинити.
2. В іншій частині позовні вимоги задовольнити.
3. Стягнути з Державного підприємства «Центр еколого-експертної аналітики» (03035, місто Київ, вулиця Урицького, будинок 35; код ЄДРПОУ 33749517) на користь Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у Шевченківському районі м. Києва; код одержувача: 37995466, банк ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, рахунок 31112093700011, КЕКД: 22080200) 68 984 (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 50 коп. основного боргу, 11 399 (одинадцять тисяч триста дев'яносто дев'ять) грн. 27 коп. пені, 18 509 (вісімнадцять тисяч п'ятсот дев'ять) грн. 28 коп. інфляційних втрат, 2 069 (дві тисячі шістдесят дев'ять) грн. 54 коп. штрафу.
4. Стягнути з Державного підприємства «Центр еколого-експертної аналітики» (03035, місто Київ, вулиця Урицького, будинок 35; код ЄДРПОУ 33749517) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 29 550 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн. 89 коп. витрат зі сплати судового збору за позовними вимогами майнового характеру та 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. за позовною вимогою немайнового характеру.
5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.05.2015 р.
Суддя В.С. Ломака
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 06.05.2015 |
Оприлюднено | 18.05.2015 |
Номер документу | 44150656 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Ломака В.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні