Постанова

від 15.07.2015 по справі 910/4989/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2015 р. Справа№ 910/4989/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Бондар М.В. (дов. №39 від 09.10.2014 року);

від відповідача - Яненко Ю.Г. (наказ №16-0 від 21.01.2015 року);

від третьої особи - не з`явились;

від прокуратури - Греськів І.І. (директор, посвідчення №002668 від 05.09.2012 року);

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики"

на рішення господарського суду міста Києва від 06.05.2015 року

у справі №910/4989/15-г (суддя Ломака В.С.)

за позовом Прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву, м. Київ

до Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство екології та природних ресурсів України, м. Київ

про стягнення 58 770, 33 грн., виселення та зобов'язання повернути нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року прокурор Солом'янського району міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики" про:

- стягнення 58 770, 33 грн., з яких 49 443, 31 грн. заборгованість по орендній платі, 1 483, 30 грн. штрафу, 4 704, 83 грн. пені, 3 138, 89 грн. інфляційних втрат;

- виселення відповідача з нежилого приміщення, загальною площею 212, 10 кв. м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Урицького, б. 35, на 9-му поверсі будівлі, що перебуває на балансі Міністерства екології та природних ресурсів України;

- зобов'язання відповідача повернути нежиле приміщення, загальною площею 212, 10 кв. м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Урицького, б. 35, на 9-му поверсі будівлі, по акту приймання-передачі Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.03.2015 року порушено провадження у справі №910/4989/15-г, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство екології та природних ресурсів України.

05.05.2015 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокурора надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просив стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 68 984, 50 грн. основного боргу, 11 399,27 грн. пені, 18 509,28 грн. інфляційних втрат, 2 069, 54 грн. штрафу.

Також, 05.05.2015 року від відповідача надійшло клопотання про розстрочку виконання рішення суду на 2 роки шляхом сплати платежів в сумі 4 203, 77 грн. щомісячно з червня 2015 року по квітень 2017 року включно та платежу в сумі 4 206, 88 грн. до кінця травня 2017 року, у задоволенні якого судом першої інстанції відмовлено.

06.05.2015 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від прокурора надійшло клопотання, відповідно до якого він просив прийняти заяву про збільшення розміру позовних вимог та прийняти рішення, яким стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України 68 984, 50 грн. основного боргу, 11 399,27 грн. пені, 18 509,28 грн. інфляційних втрат, 2 069, 54 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.05.2015 року у справі №910/4989/15-г суд вирішив в частині розгляду позовних вимог про виселення Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики" з нежилих приміщень загальною площею 212, 10 кв. м., розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Урицького, будинок 35 на дев'ятому поверсі будівлі, та зобов'язання Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики" повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву нежилі приміщення загальною площею 212, 10 кв. м., розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Урицького, будинок 35 на дев'ятому поверсі будівлі по акту приймання-передачі, - провадження припинити. В іншій частині позовні вимоги задовольнити. Стягнути з Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики" на користь Державного бюджету України 68 984 грн. 50 коп. основного боргу, 11 399 грн. 27 коп. пені, 18 509 грн. 28 коп. інфляційних втрат, 2 069 грн. 54 коп. штрафу. Стягнути з Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики" на користь спеціального фонду Державного бюджету України 29 550 грн. 89 коп. витрат зі сплати судового збору за позовними вимогами майнового характеру та 1 218 грн. 00 коп. за позовною вимогою немайнового характеру.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано належними доказами наявність заборгованості внаслідок невиконання взятих на себе зобов'язань зі сплати орендної плати. Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання, судом першої інстанції задоволено позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій. Враховуючи підписання сторонами Акту приймання-передачі (повернення) нерухомого майна, провадження у справі в частині вимог про виселення припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись із вказаним рішенням, Державне підприємство "Центр еколого-експертної аналітики" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 06.05.2015 року у справі №910/4989/15-г та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову та розстрочити виконання рішення, встановивши спосіб і порядок його виконання.

Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що судом першої інстанції, на думку відповідача, неправомірно не прийнято до уваги позицію відповідача щодо можливого зменшення розміру пені, інфляційних витрат та штрафу. Крім того, враховуючи скрутне фінансове становище відповідача, апелянт заперечує щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду.

Також, скаржник просить поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 06.05.2015 року у справі №910/4989/15-г.

Судова колегія зазначила, що скаржником не було пропущено процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 06.05.2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 року прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики" на рішення господарського суду міста Києва від 06.05.2015 року у справі №910/4989/15-г до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г. та призначено розгляд справи на 15.07.2015 року.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 року, у зв'язку із перебуванням судді Рудченка С.Г. на лікарняному, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Агрикова О.В., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2015 року апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики" на рішення господарського суду міста Києва від 06.05.2015 року у справі №910/4989/15-г прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 15.07.2015 року не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомив.

В судове засідання, призначене на 15.07.2015 року, з'явились представники позивача, відповідача та прокуратури, не заперечували щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.

Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача надав усні пояснення по суті спору, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представник прокуратури надав усні пояснення по суті спору, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника третьої особи.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 24.01.2012 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі за текстом - орендодавець) та державним підприємством «Центр еколого-експертної аналітики» (далі за текстом -орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6097 (далі за текстом - Договір) (а.с. 17-19).

У відповідності до п. 1.1. вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 212, 10 кв. м., розміщені за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 35, на 9-му поверсі будівлі, що перебуває на балансі Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00013735 (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.10.2011 р. і становить 1 376 582, 00 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 2.1. Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Пунктом 2.4. договору сторони дійшли згоди про те, що бов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця.

На виконання умов договору між сторонами було укладено Акт приймання-передачі орендованого майна від 24.01.2012 року (а.с. 21), яким визначено, що орендодавець, згідно з договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6097 від 24.01.2012 року передав, а орендар прийняв в строкове платне користування майно - нежилі приміщення вбудованих приміщень адміністративної будівлі «А» загальною площею 212,1 кв. м, яке розташовано за адресою: м. Київ, вул. Урицького, 35, та перебуває на балансі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Пунктом 10.1. Договору сторонами було погоджено, що його укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 24.01.2012 р. до 24.12.2014 р. включно.

З матеріалів справи вбачається, що 06.03.2012 року Договором №6097/01 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №6097 від 24.01.2012 року сторонами визначено балансоутримувача спірного нерухомого майна - Міністерство екології та природних ресурсів України (а.с. 22).

З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з пропозиціями №30-06/4696 від 29.04.2014 року, №30-06/12336 від 03.11.2014 року, №30-06/11717 від 20.10.2014 року про дострокове розірвання Договору оренди.

15.01.2015 року позивач направив відповідачу заяву №30-06/98 від 13.01.2015 року про припинення чинності Договору оренди, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 10.9. Договору було визначено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу.

Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.10. Договору).

З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2015 року регіональним відділенням Фонду державного майна України та державним підприємством «Центр еколого-експертної аналітики» було складено та підписано Акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна за Договором оренди №6097 від 24.01.2012 року (а.с. 98).

У відповідності до вказаного Акту орендар, згідно з договором оренди нерухомого майна від 24.01.2012 року №6097 повернув, а орендодавець прийняв із користування нерухоме майно загальною площею 212,10 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35 (вул. Урицького, 35) та перебуває на балансі Міністерства екології та природних ресурсів.

23.03.2015 року до позивача надійшов лист Міністерства екології та природних ресурсів України № 24/15-01/65-15 від 16.02.2015 року разом з Актом приймання-передачі (повернення) нерухомого майна за Договором оренди № 6097 від 24.01.2012 року, згідно з відміткою на якому, позивач підписав його 31.03.2015 року.

У відповідності до п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі (п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що після порушення провадження у справі позивачу було передано за Актом приймання-передачі (повернення) нерухоме майно за Договором оренди №6097 від 24.01.2012 року, а відповідно станом на момент вирішення цього спору по суті, предмет спору в частині вимог про виселення та зобов'язання повернути спірне майно по акту приймання-передачі припинив своє існування.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно припинено провадження у справі в цій частині на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо позовних вимог в частині основного боргу, пені та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, колегія суддів дійшла висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

Згідно з п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.01.95 №786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - листопад 2011 р. 20 669, 38 грн.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3. Договору).

В силу п. 3.6. Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Орендоване майно є державним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів та не заперечується сторонами, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати орендної плати у строки та розмірі, визначеними п. п. 3.1.-3.7. Договору, внаслідок чого, станом на початок березня 2015 року, виникла заборгованість.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 68 984,50 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 11 399,27 грн. пені та 2 069, 54 грн. штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Цивільний кодекс України у ст. 612 передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення відповідачем строків оплати за договором є підставою господарсько-правової відповідальності.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частинами 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.7. Договору визначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно та не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. Договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

При цьому, в силу п. 3.8. Договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 18 509, 28 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року).

У відповідності до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних втрат в сумі 18 509, 28 грн., погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо посилань апелянта на зменшення розміру штрафних санкцій колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій (ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (пункт 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи приписи ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, а також встановлені судами обставини справи колегія апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Щодо відмови у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення суду колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у зв'язку з наявністю обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Враховуючи те, що Господарський процесуальний кодекс України не містить вичерпного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, як і не містить переліку виняткових випадків відстрочки або розстрочки виконання рішення, у кожному конкретному випадку це згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України є оцінкою судом доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

В пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" №14 від 26.12.2003 року роз'яснено, що при вирішенні заяв сторони про розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст.121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

З аналізу норм чинного в Україні законодавства вбачається, що вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на ту обставину, що тяжкий фінансовий стан відповідача, за змістом ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, не є підставою для розстрочення виконання рішення.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що відповідачем не подано належних доказів, що даний випадок є винятковим.

З огляду на викладене, керуючись положеннями ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у розстрочці виконання рішення суду враховуючи відсутність необхідних обставин, які могли б ускладнити виконання рішення або зробити його неможливим.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 06.05.2015 року у справі №910/4989/15-г.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр еколого-експертної аналітики" на рішення господарського суду міста Києва від 06.05.2015 року у справі №910/4989/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.05.2015 року у справі №910/4989/15-г залишити без змін.

3. Справу №910/4989/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз