Ухвала

від 23.04.2015 по справі 2а-2902/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.04.2015р. м. Київ К/9991/44048/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К .Ю .

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 23 .0 4.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012

у справі № 2а-2902/11/2670

за позовом Приватного підприємства „Аврора Ко"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Аврора Ко" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0002762308/0 від 30.07.2010; № 0002762308/1 від 05.10.2010; № 0002762308/2 від 21.12.2010; № 0002762308/3 від 22.02.2011 та податкові повідомлення-рішення: № 0002772308/0 від 30.07.2010; № 0002772308/1 від 05.10.2010; № 0002772308/2 від 21.12.2010; № 0002772308/3 від 22.02.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 31.03.2010 та складено акт № 10166/23-08/33747766 від 16.07.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення: № 0002762308/0 від 30.07.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств 56250 грн.: основний платіж 37500 грн., 18750 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0002772308/0 від 30.07.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість 8081354 грн.: основний платіж 5387569 грн., 2693785 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток на загальну суму 37500 грн.; пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, п. 7.2, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 72, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість в сумі 5387569, 22 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення рішення без змін та прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0002762308/1 від 05.10.2010; № 0002762308/2 від 21.12.2010; № 0002762308/3 від 22.02.2011; № 0002772308/1 від 05.10.2010; № 0002772308/2 від 21.12.2010; № 0002772308/3 від 22.02.2011.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами правильно встановлено, що виконання договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи податковими накладними.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України також вважає обґрунтованим спростування судом першої інстанції посилань податкового органу на факт непідтвердження платником податків використання у власній господарській діяльності отриманих по спірним господарським операціям послуг, оскільки наведеними законодавчими приписами однією з правових підстав для включення витрат до складу валових визначено саме подальше використання у власній господарській діяльності придбаних у постачальників послуг, а не безпосередньо факт їх використання.

Відносно донарахування підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагентів товару, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальників податкових накладних обґрунтовано визнано судами правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 у справі № 2а-2902/11/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 у справі № 2а-2902/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко