Рішення

від 15.05.2015 по справі 299/370/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 299/370/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 травня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Кеміня М.П.,

суддів - Боднар О.В., Джуги С.Д.

при секретарі: Маринець Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на заочне рішення Виноградівського районного суду від 12 березня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі по тексту - ПАТ «ВіЕс Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтовано тим, що 24.09.2008 року між ПАТ «Фольксбанк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно якого остання отримала кредит на суму 35 000 доларів США під 12,50 % річних.

Даний кредитний договір забезпечено договором іпотеки від 25.09.2008 року між банком та ОСОБА_2 предметом якого є належне останній нерухоме майно, а саме земельна ділянка площею 0,0526 га та житловий будинок, загальною площею 239,50 кв.м., за адресою АДРЕСА_1.

Боржник своїх зобов'язань за кредитним договором не виконував належним чином внаслідок чого виникла заборгованість на суму 25 492,33 долари США, що еквівалентно 404 549,13 грн. на день подачі позову.

За таких обставин просив суд: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визначеним ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», а саме продаж майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю, передати предмет іпотеки в управління банку та виселити відповідача та її неповнолітню дочку з будинку, що є предметом іпотеки.

Заочним рішенням Виноградівського районного суду від 12 березня 2015 року у задоволенні даного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «ВіЕс Банк», просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити та її неповнолітню дочку. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що введений ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не встановлює підстав для відмови в позові кредитора, а може лише бути підставою для зупинення стягнення на час дії закону. Посилається, що суд не перевірив факту відсутності у відповідача іншого житла. Також немає доказів того. що даний будинок використовується відповідачем як місце постійного проживання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Оскільки з мотивувальної та прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що фактично рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволені вимог банку про звернення стягнення та виселення, то колегія суддів, відповідно до приписів ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в цій частині. У частині відмови в позовній вимозі про передачу майна в управління апеляційна скарга не містить жодних доводів, а прохальна частина скарги відповідного прохання, у зв'язку з чим в цій частині рішення суду першої інстанції не перевіряється.

Встановлено, що 24.09.2008 року між ПАТ «Фольксбанк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №KF52504, згідно якого остання отримала кредит на суму 35 000 доларів США під 12,50 % річних (а.с.8-12).

З метою забезпечення виконання зобов'язань по даному кредитного договору 25.09.2008 року між ПАТ «Фольксбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, предметом якого стало належне останній нерухоме майно, а саме: земельна ділянка площею 0,0526 га, кадастровий номер НОМЕР_2 та житловий будинок, загальною площею 239,50 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 (а.с.21, 22).

Своїх зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 не виконувала належним чином внаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно розрахунку банку становить 25 492,33 долари США, що еквівалентно 404 549,13 грн. (по курсу НБУ станом на 28.01.2015 року) та складається з: 24 450,79 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 1197,89 доларів США - заборгованості по відсоткам та 843,65 долари США пені (а.с.7). Правильність такого розрахунку ніким не оспорюється.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч.1 ст. 41 ЗУ «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Частиною третьою ст. 36 цього Закону визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, установленому ст. 38 Закону.

В п.6.6 Договору іпотеки міститься відповідне застереження щодо можливості продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені.

Пунктом 6.7 Договору іпотеки передбачений спосіб захисту, який заявлений банком у позовній заяві (що стосується правомочностей іпотекодержателя щодо продажу предмета іпотеки від свого імені).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на дані правовідносини поширюється дія ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі по тексту - Закон №1304-VII).

Однак колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки такий не відповідає обставинам справи.

Згідно ч.1 Закону №1304-VII, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

В даному випадку суд першої інстанції вірно встановив той факт, що на дані правовідносини поширюється дія вказаного Закону, а відповідні доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню зважаючи на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції по даній справі кредит отриманий ОСОБА_2 є споживчим та укладений в іноземній валюті; площа будинку, який є предметом іпотеки менше 250 кв.м. (239,50 кв.м.).

Після відкриття провадження по справі, судом в порядку ч.3 ст. 122 ЦПК України зроблено запити щодо місця реєстрації відповідачів.

Як вбачається з відповіді на ці запити Виноградівського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області боржник ОСОБА_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.42).

Оскільки жодних інших даних матеріали справи не містять, то колегія суддів виходить з того, що саме вищезазначена адреса є місцем проживання боржника та майнового поручителя.

Також в матеріалах справи не має жодних відомостей щодо наявності у відповідача іншого нерухомого майна.

Таким чином на дані правовідносини поширюються приписи Закону №1304-VII.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що наявність Закону №1304-VII не є підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України №6-46цс16 від 15.04.2015 року, що є обов'язковою для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).

Зазначене свідчить про наявність підстав для задоволення позовної вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки з відстрочкою виконання рішення на період дії Закону №1304-VII в порядку ст. 217 ЦПК України.

З приводу вимоги банку про виселення відповідача та її неповнолітньої доньки колегія суддів констатує наступне.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що в іпотеку передано житловий будинок, який був придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, то відсутні передбачені законом підстави для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла, а дана вимога банку задоволенню не підлягає.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду України в своїй Постанові №6-39цс15 від 18.03.2015 року, що є обов'язковою для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є незаконним лише в частині відмови в задоволенні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, воно в цій підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовної вимоги.

Враховуючи часткове задоволення позову банку, а саме в частині майнових вимог, то з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір сплачений ним за пред'явлення позову в частині майнових вимог в сумі 3654 грн. та за подачу апеляційної скарги в сумі 1827 грн., тобто на загальну суму 5472 грн.

Керуючись ст. 109 ЖК УРСР, ст.ст. 33, 36 ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 88, 217, 303, 307, 308, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» задовольнити частково.

Скасувати заочне рішення Виноградівського районного суду від 12 березня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити дану вимогу.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KF52504 від 24.09.2008 року, в розмірі 404 549 (чотириста чотири тисячі п'ятсот сорок дев'ять) гривень 13 (тринадцять) копійок, звернути стягнення на земельну ділянку площею 0,0526 га, кадастровий номер НОМЕР_2 та житловий будинок з надвірними спорудами, що розташовані за адресою: Виноградівський район, АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за початковою ціною предмету іпотеки, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На підставі ст. 217 ЦПК України відстрочити виконання даного рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії Закону України №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Стягнути з ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» судовий збір у розмірі 5472 (п'ять тисяч чотириста сімдесят дві) гривні.

Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач

Судді