Постанова

від 12.05.2015 по справі 910/25282/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2015 р. Справа№ 910/25282/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Рябухи В.І.

Ропій Л.М.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Невструєв Л. Б. - представник за довіреністю від 18.11.2014

Швачко В. М. - представник за довіреністю від 18.11.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Порта»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015

у справі № 910/25282/14 (суддя Марченко О. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдінг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Порта»

про стягнення 264 475,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 63-66), заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 171 424,08 грн. за поставлений відповідачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» за договором поставки №1 від 01.04.2013, але неоплачений товар, пені в сумі 27 250,65 грн., штрафу в сумі 34 404,77 грн., 3 % річних в сумі 3 625,25 грн. та збитків від інфляції в сумі 27 771,01 грн., право на стягнення яких позивач набув на підставі укладеного з ТОВ «Кримська водочна компанія» договору про відступлення права вимоги № 03/03/14 від 03.03.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2015, повний текст якого складений 30.01.2015, у справі № 910/25282/14 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті отриманого за спірним договором товару на заявлену до стягнення суму.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Порта» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти постанову, якою рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/25282/14 від 26.01.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача 91 511,15 грн.

В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що судом першої інстанції при вирішенні спору по суті не було враховано той факт, що між сторонами, окрім правовідносин за спірним договором, існували правовідносини з поставки позивачем відповідачу товару за договором поставки № 006272 від 04.01.2014, і з 01.04.2014 облік заборгованості між сторонами проводився не за окремими договорами, а «за контрагентом», що підтверджується підписаними сторонами актами звіряння взаєморозрахунків, а отже, позивач мав зарахувати в рахунок оплати товару, поставленого за спірним договором, й суми, які відповідач перераховував з посиланням на договір поставки № 006272 від 04.01.2014. За таких обставин, на думку відповідача, заборгованість за спірним договором становить 93 578,50 грн.

Крім того, відповідач зазначив про те, що за умовами п. 2.5 спірного договору, разом з продукцією відповідачу повинні були бути надані, серед іншого, й податкові накладні, частину з яких, за березень 2014 року на суму 911 511,15 грн., йому не було надано як постачальником товару - ТОВ «Кримська водочна компанія», так і позивачем, а отже, відповідач до моменту передачі всіх належно зареєстрованих накладних має право не виконувати свої грошові зобов'язання.

Ухвалою від 13.03.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Порта» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

01.04.2013 відповідач як покупець та ТОВ «Кримська водочна компанія» як постачальник уклали договір поставки № 511 (далі Договір) (а.с. 6-7), відповідно до умов якого постачальник передає у власність відповідача, а відповідач приймає і оплачує алкогольні та безалкогольні напої (продукція і/або товар) в асортименті, партіями згідно накладних на умовах Договору. Погоджена сторонами кількість, асортимент і ціна партії продукції вказується у видаткових (товарних та товарно-транспортних) накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 2.2 Договору ціна Договору визначається виходячи з загальної вартості продукції, яка поставлена протягом строку дії Договору.

В п. 2.1 Договору сторони погодили, що ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість продукції, що продається за Договором, вказуються в додатковій угоді (додатку/специфікації до Договору) або можуть узгоджуватись сторонами при підписанні накладної(их) і вказується в ній (них). Ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість продукції, місце і термін поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами Договору після підписання повноважними представниками сторін (що мають довіреність на отримання/передачу товарно-матеріальних цінностей) накладної(их).

Згідно з п. 2.9 Договору моментом передачі партії продукції (датою поставки) і моментом переходу права власності на продукцію є дата фактичного отримання продукції, зазначена відповідачем в підписаній сторонами видатковій накладній на дану продукцію. У разі відсутності відмітки покупця на примірнику видаткової накладної постачальника про дату фактичного отримання продукції, датою поставки і моментом переходу права власності на продукцію вважається дата видачі видаткової накладної.

З наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних №РН-60-000402 від 06.01.2014 на суму 768,24 грн., №РН-60-000436 від 06.01.2014 на суму 6 132,48 грн., №РН-60-001449 від 13.01.2014 на суму 2 112,06 грн., №РН-60-001459 від 13.01.2014 на суму 6 980,16 грн., №РН-60-002104 від 16.01.2014 на суму 2 546,16 грн., №РН-60-002553 від 17.01.2014 на суму 693 грн., №РН-60-002554 від 17.01.2014 на суму 3 087,30 грн., №РН-60-002644 від 17.01.2014 на суму 2 391,84 грн., №РН-60-002825 від 20.01.2014 на суму 4 890,06 грн., №РН-60-003666 від 23.01.2014 на суму 3 257,10 грн., №РН-60-003795 від 23.01.2014 на суму 8 254,62 грн., №РН-60-003976 від 24.01.2014 на суму 6 292,86 грн., №РН-60-004109 від 24.01.2014 на суму 12 018,18 грн., №РН-60-004141 від 24.01.2014 на суму 2 786,40 грн., №РН-60-012126 від 03.03.2014 на суму 26 891,46 грн., №РН-60-012127 від 03.03.2014 на суму 5 017,20 грн., №РН-60-012128 від 03.03.2014 на суму 11 004,18 грн., №РН-60-012129 від 03.03.2014 на суму 5 607,36 грн., №РН-60-012130 від 03.03.2014 на суму 3 511,08 грн., №РН-60-012133 від 03.03.2014 на суму 4 418,22 грн., №РН-60-012135 від 03.03.2014 на суму 17 981,94 грн., №РН-60-012151 від 03.03.2014 на суму 11 356,50 грн., №РН-60-012162 від 03.03.2014 на суму 11 361,96 грн., №РН-60-012231 від 04.03.2014 на суму 607,80 грн., №РН-60-012517 від 05.03.2014 на суму 10 123,20 грн. та №РН-60-012925 від 06.03.2014 на суму 1 932,48 грн. (а.с. 8-38) слідує, що ТОВ «Кримська водочна компанія» на виконання умов Договору поставила відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 172 023,84 грн.

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки, до яких відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті 2.6 Договору сторони погодили, що відповідач оплачує вартість кожної партії поставленої продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення грошових коштів у касу постачальника. Підстава для оплати продукції, отриманої покупцем за Договором, є видаткова накладна або ТТН форма No1-ТН/алкогольні напої/, або Договір.

Згідно з п. 2.8 Договору відповідач зобов'язується оплатити кожну придбану за Договором партію продукції не пізніше 45 (сорока п'яти) календарних днів з дати її передачі.

Моментом виконання зобов'язання покупця з оплати продукції вважається дата зарахування грошових коштів у повному обсязі на поточний рахунок постачальника (п. 2.13 Договору).

За твердженням позивача, частину з поставленого товару на загальну суму 599,76 грн. відповідач оплатив, що підтверджується довідкою ТОВ «Кримська водочна компанія» (а.с. 72), зі змісту якої слідує, що 28.02.2014 відповідач перерахував ТОВ «Кримська водочна компанія» 2 886,60 грн., з яких 2 286,84 грн. було зараховано в рахунок оплати товару, поставленого за видатковою накладною № РН-60-068516 від 31.12.2013 (а.с. 70) (не відноситься до спірних накладних - примітка суду), а решта, в сумі 599,76 грн., - в рахунок часткової оплати товару, поставленого за видатковою накладною №РН-60-000402 від 06.01.2014 на суму 768,24 грн. (відноситься до спірних накладних - примітка суду). Вказаний факт відповідачем не заперечується.

Отже, станом на 01.04.2014 неоплаченим з поставленого за спірними накладними залишився товар на загальну суму 171 424,08 грн. (172 023,84-599,76), що підтверджується підписаним відповідачем та ТОВ «Кримська водочна компанія» актом звірки взаєморозрахунків від 01.04.2014 (а.с. 41).

03.03.2014 ТОВ «Кримська водочна компанія» як первісний кредитор та позивач як новий кредитор уклали договір про відступлення права вимоги (далі Договір 1) (а.с.39), відповідно до умов якого ТОВ «Кримська водочна компанія» відступає, а позивач набуває право вимагати від відповідача сплати на свою користь заборгованість за поставлений за Договором товар, неустойку (штрафу, пені), 3% річних, втрати від інфляції, що існували на час укладення договору про відступлення права вимоги за Договором та виникнуть у майбутньому.

Згідно з п. 2.1 Договору 1 право вимоги, що відступається за Договором 1, оцінене сторонами в сумі, що дорівнює сумі заборгованості відповідача, що надійде до позивача.

В пункті 4.2 Договору 1 сторони погодили, що позивач бере на себе зобов'язання повідомити відповідача про відступлення права вимоги до нього, надавши останньому або надіславши за адресою відповідача завірену позивачем копію Договору 1.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 частини 1 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

З матеріалів справи слідує, що ТОВ «Кримська водочна компанія» повідомило відповідача про укладення Договору 1 та відступлення права вимоги за Договором на загальну суму 171 424,08 грн. шляхом вручення останньому письмового повідомлення про відступлення права вимоги від 25.03.2014 (а.с. 40), в якому зазначило, що просить здійснити сплату грошових коштів в сумі 171 424,08 грн. за реквізитами позивача. Факт отримання відповідачем вказаного повідомлення ним не заперечується та підтверджується його відміткою на повідомленні.

Отже, з укладенням позивачем та ТОВ «Кримська водочна компанія» Договору 1 до позивача перейшло право вимоги до відповідача за Договором на загальну суму 171 424,08 грн., в той час як у відповідача виник обов'язок сплатити заборгованість за Договором в сумі 171 424,08 грн. на рахунок позивача.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 171 424,08 грн., з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Відповідач як у відзиві на позовну заяву (а.с. 93-95), так і в апеляційній скарзі проти задоволення позовних вимог заперечував, фактично, пославшись на дві обставини, а саме на те, що між сторонами, окрім правовідносин за Договором, існували правовідносини з поставки позивачем відповідачу товару за договором поставки № 006272 від 04.01.2014, і починаючи з 01.04.2014 (на думку колегія суддів, відповідач припустився помилки, зазначивши дату 01.04.2014, оскільки договорів поставки № 006272 сторонами укладений 04.01.2014), облік заборгованості між сторонами проводився не за окремими договорами а «за контрагентом», що підтверджується підписаними сторонами актами звіряння взаєморозрахунків, а отже, позивач мав зарахувати в рахунок оплати товару, поставленого за спірним договором, й суми, які відповідач перераховував з посиланням на договір поставки № 006272 від 04.01.2014, з огляду на що заборгованість за Договором становить 93 578,50 грн.

Щодо вказаних посилань відповідача слід зазначити таке.

Як слідує з матеріалів справи, 04.04.2014 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір поставки № 006272 (далі Договір № 006272) (а.с. 98-99), відповідно до умов якого позивач передає у власність відповідача, а відповідач приймає і оплачує алкогольні та безалкогольні напої (продукція) в асортименті, партіями згідно накладних на умовах Договору.

Відповідач в апеляційній скарзі послався на те, що на виконання Договору № 006272 позивач йому поставив товар на загальну суму 105 558 грн., в той час як з посиланням на вказаний договір відповідачем позивачу було перераховано 183 625,58 грн., що на 78 067,58 грн. більше за вартість поставленого товару.

Докази на підтвердження вказаних обставин в матеріалах справи відсутні (відповідачем до матеріалів справи додано лише платіжні доручення № 1059 від 21.11.2014 та № 5908 від 15.10.2014, які свідчать про перерахування позивачу грошових коштів в сумі 20 000 грн. з призначенням платежу: «оплата за алкогольні напої згідно договору № 006272 від 04.04.2014 (а.с. 82-83), проте факт перерахування відповідачем позивачу 183 625,58 грн. сторонами не заперечуються.

Частина 1 ст. 35 ГПК України встановлює, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Враховуючи, що обидві сторони не заперечують як той факт, що відповідачем позивачу були перераховані грошові кошти в сумі 183 625,58 грн., так і те, що вказані кошти були перераховані саме з посиланням на Договір № 006272, колегія суддів визнає доведеним факт перерахування відповідачем позивачу грошових коштів в сумі 183 625,58 грн. з посиланням на Договір № 006272.

Пункт 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, встановлює, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

Отже, саме відповідач як платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення та, відповідно, відповідає за дані, що зазначені у вказаному реквізиті платіжного доручення, в той час як позивач як отримувач коштів має лише обов'язок зарахувати отримані від платника кошти за реквізитами зазначеними останнім, тобто, у спірному випадку - в рахунок оплати поставленого саме за Договором № 006272 товару та, відповідно, враховуючи відсутність між сторонами будь-якої домовленості про це, не мав жодних правових підстав, для зарахування коштів не за вказаним відповідачем призначенням платежу.

Посилання відповідача на те, що акти звірки розрахунків (а.с. 102-103) сторонами підписувались не за окремим договором, а «за контрагентом», тобто позивач фактично визнав, що заборгованість за Договором має бути зменшена на суму, яка становить переплату відповідача за Договором № 006272, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки наявні в матеріалах справи акти звірки розрахунків від 19.09.2014 та від 01.10.2014, які підписані сторонами, свідчать про погодження сторонами поточного сальдо та не можуть бути належними доказами погодження сторонами зарахування позивачем переплати за Договором № 006272 в рахунок оплати товару за Договором.

Водночас колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що він не позбавлений права вимагати, в тому числі і у судовому порядку, повернення позивачем сум, переплачених за Договором № 006272.

Також сторони мають можливість врегулювати вказані спірні відносини у позасудовому порядку шляхом досягнення відповідних двосторонніх домовленостей.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі на те, що за умовами п. 2.5 Договору, разом з продукцією відповідачу повинні були бути надані, серед іншого, й податкові накладні, частину з яких, за березень 2014 року на суму 911 511,15 грн., йому не було надано як постачальником товару - ТОВ «Кримська водочна компанія», так і позивачем, а отже, відповідач до моменту передачі всіх належно зареєстрованих накладних, має право не виконувати свої грошові зобов'язання, слід зазначити таке.

В пункті 2.5 Договору сторонами погоджено, що разом з продукцією постачальник зобов'язаний надати відповідачу наступні документи: накладну/ТТН (із зазначенням асортименту, кількості, ціни та загальної вартості партії продукції), податкову накладну, документи, що підтверджують якість продукції, що поставляється.

Отже, Договором встановлений обов'язок ТОВ «Кримська водочна компанія» разом з продукцією передати відповідачу й податкову накладну.

Водночас пункт 2.5 Договору встановлює, що підписана сторонами накладна/ТТН свідчить, що ТОВ «Кримська водочна компанія» передало відповідачу всі встановлені п. 2.5 Договору документи, в тому числі й податкову накладну.

Враховуючи, що всі спірні накладні відповідачем підписані, сам відповідач, підписавши їх, визнав той факт, що ТОВ «Кримська водочна компанія» виконало свій обов'язок по передачі відповідачу всіх, визначених п. 2.4 Договору документів, в тому числі й податкових накладних.

Доказів того, що відповідач звертався до постачальника за Договором з приводу ненадання податкових накладних за березень 2014 року, в матеріалах справи відсутні.

Водночас п. 2.8 Договору, який встановлює строк оплати за поставлений товар, так само як і всі інші пункти Договору, не містять жодних домовленостей про те, що обов'язок відповідача оплатити спірний товар ставиться в залежність від факту передачі або не передачі податкових накладних або факту їх належної реєстрації в органах податкової служби.

При цьому, відповідач не позбавлений права вимагати у особи, яка мала надати йому податкові накладні і не зробила цього, вчинення вказаних дій, в тому числі й у судовому порядку.

Викладені вище обставини спростовують заперечення відповідача проти стягнення з нього суми основного боргу.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 171 424,08 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 27 250,65 грн. та штрафу в сумі 34 404,77 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Згідно з п. 4.1 Договору, у разі недотримання термінів оплати продукції, вказаних у п 2.8 Договору, відповідач сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочення. У разі, якщо прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів, відповідач, крім того, зобов'язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості партії товару, оплата якої прострочена.

Як слідує з наданого позивачем розрахунку, він нараховує пеню з урахуванням приписів ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», якою встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що є вірним.

Водночас колегія суддів не погоджується з наявністю у позивача права, з чим погодився суд першої інстанції, на нарахування пені у строк, більший за встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вказаний строк за своєю правовою природою не є ані строком позовної давності у розумінні ст. 256 ЦК України, ані строком, протягом якого сторона має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права шляхом стягнення пені, у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Частиною 6 ст. 232 ГК України обмежено період, нарахувати пеню за який, має право стягувач за порушення строку виконання грошового зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за період більший, ніж шість місяців, можливе лише у випадку встановлення або в договорі сторін або у законі такого строку, проте умови спірного Договору не містять такого погодження, в той час як позивачем не наведено нормативного обґрунтування можливості нарахування пені за строк більший, ніж шість місяців.

Така правова позиція підтверджується змістом пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1624/2011 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», на який послався позивач.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідач пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 18 204,02 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Сума боргу, щодо якої нараховується пеня, грн.Період прострочки Кількість днів прострочкиСтавка НБУ*2Сума пені, грн. 6300,96 20.02.2014 14.04.2014 54 13 121,19 6300,96 15.04.2014 16.07.2014 93 19 305,04 6300,96 17.07.2014 20.08.2014 35 25 151,05 9092,22 27.02.2014 14.04.2014 47 13 152,20 9092,22 15.04.2014 16.07.2014 93 19 440,16 9092,22 17.07.2014 27.08.2014 42 25 261,56 2546,16 02.03.2014 14.04.2014 44 13 39,90 2546,16 15.04.2014 16.07.2014 93 19 123,26 2546,16 17.07.2014 02.09.2014 48 25 83,71 6172,14 03.03.2014 14.04.2014 43 13 94,53 6172,14 15.04.2014 16.07.2014 93 19 298,80 6172,14 17.07.2014 03.09.2014 49 25 207,15 4890,06 06.03.2014 14.04.2014 40 13 69,67 4890,06 15.04.2014 16.07.2014 93 19 236,73 4890,06 17.07.2014 06.09.2014 52 25 174,17 11511,72 09.03.2014 14.04.2014 37 13 151,70 11511,72 15.04.2014 16.07.2014 93 19 557,29 11511,72 17.07.2014 09.09.2014 55 25 433,66 21097,44 10.03.2014 14.04.2014 36 13 270,51 21097,44 15.04.2014 16.07.2014 93 19 1021,35 21097,44 17.07.2014 10.09.2014 56 25 809,22 97149,9 17.04.2014 16.07.2014 91 19 4601,98 97149,9 17.07.2014 17.10.2014 93 25 6188,32 607,8 18.04.2014 16.07.2014 90 19 28,48 607,8 17.07.2014 18.10.2014 94 25 39,13 10123,2 19.04.2014 16.07.2014 89 19 469,00 10123,2 17.07.2014 19.10.2014 95 25 658,70 1932,48 20.04.2014 16.07.2014 88 19 88,52 1932,48 17.07.2014 20.10.2014 96 25 127,07 Всього 18204,02

Позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача в сумі 34 404,77 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 625,25 грн. та збитків від інфляції в сумі 27 771,01 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 625,25 грн. та збитків від інфляції в сумі 27 771,01 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі № 910/25282/14 змінюється, позов задовольняється частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг в сумі 171 424,08 грн., пеня в сумі 18 204,02 грн., штраф в сумі 34 404,77 грн., 3 % річних в сумі 3 625,25 грн. та збитки від інфляції в сумі 27 771,01 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Порта» задовольняється частково.

Судові витрати по справі, в тому числі за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо долученої відповідачем 01.04.2015 до матеріалів справи належним чином засвідченої копії Акту звірки взаєморозрахунків за період: 4 квартал 2014 року колегія суддів зазначає, що, враховуючи підстави часткового задоволення апеляційної скарги та висновки, що їх дійшла колегія суддів під час вирішення спору у цій справі по суті, вказаний додатковий доказ колегією суддів до уваги не приймається як такий, що не має значення для справи.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Порта» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі № 910/25282/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі № 910/25282/14 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2015 у справі № 910/25282/14 в редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Порта» (03194, м. Київ, бульвар Кольцова, 14-Д, ідентифікаційний код 37962802) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання цього рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдінг» (08132, Київська область, Києва-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, 6-В, ідентифікаційний код 38679874) основний борг в сумі 171 424 (сто сімдесят одна тисяча чотириста двадцять чотири) грн. 08 коп., пеню в сумі 18 204 (вісімнадцять тисяч двісті чотири) грн. 02 коп., штраф в сумі 34 404 (тридцять чотири тисячі чотириста чотири) грн. 77 коп., 3 % річних в сумі 3 625 (три тисячі шістсот двадцять п'ять) грн. 25 коп., збитки від інфляції в сумі 27 771 (двадцять сім тисяч сімсот сімдесят одна) грн. 01 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 5 104 (п'ять тисяч сто чотири) грн. 94 коп.

3. В решті позову відмовити

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.»

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Істерн Беверідж Трейдінг» (08132, Київська область, Києва-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, 6-В, ідентифікаційний код 38679874) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Порта» (03194, м. Київ, бульвар Кольцова, 14-Д, ідентифікаційний код 37962802) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 90 (дев'яносто) грн. 47 коп.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/25282/14.

Повний текст постанови складено: 15.05.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді В.І. Рябуха

Л.М. Ропій