Постанова

від 13.05.2015 по справі 914/4333/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа № 914/4333/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Плотніцький Б.Д.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" б/н від 12.03.2015 року.

на рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2015 року

у справі № 914/4333/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", м.Київ

до відповідача Спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро", м.Львів

про стягнення 73 371,88 грн. штрафу та зобов'язання вчинити дії

за участю представників:

від позивача: Клаптюк В.А. - представник (довіреність б/н від 15.12.2014 р.)

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.02.2015 року у справі №914/4333/14 (суддя Сухович Ю.О.) позов задоволено частково, стягнуто з Спільного українсько-польського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 36685,94 грн. штрафу та судовий збір в сумі 3 045,00 грн.; припинено провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Спільного українсько-польського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро" надати Публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк" довідку, складену у формі наведеній в додатку №3 до договору застави майнових прав №1 від 17.02.2014р. за II (другий) та III квартали 2014р.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване відсутністю предмету спору в частині надання довідок, складених у формі наведеній в додатку №3 до договору застави майнових прав №1 від 17.02.2014 року за II і III квартали 2014 року, оскільки таке надання відбулось після порушення провадження у справі, а тому враховуючи несвоєчасне виконання обов'язку по наданню щоквартальної довідки на вимогу банку, позивачем правомірно заявлено до стягнення 73371,88 грн. штрафу. Однак, враховуючи те що, розмір санкцій становить надмірно велику суму, а також, важкий фінансовий стан відповідача, який підтверджується фінансовим звітом станом на жовтень 2014 року та добровільне виконання вимоги позивача про надання вищезазначених довідок суд зменшив розмір штрафу на 50% до 36685,94 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 12.03.2015 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2015 року у справі №914/4333/14 в частині стягнення з Спільного українсько-польського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 36 685,94 грн. штрафу, та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Спільного українсько-польського підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" суму штрафу у розмірі 73371,88 грн.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд порушив норми матеріального та процесуального права, так як висновок суду про важкий фінансовий стан відповідача не доведено належними доказами, окрім того, не доведено й винятковість випадку, який би слугував підставою для зменшення розміру штрафу.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Спільне українсько-польське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та зазначає, що рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2015 року в частині зменшення розміру штрафних санкцій є законним та обґрунтованим дослідженими належним чином доказами та з врахуванням обставин, які мають значення для вирішення питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.04.2015 року. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.04.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 06.05.2015 року. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2015р. оголошено перерву до 13.05.2015 року.

В дане судове засідання прибув представник позивача, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також висловив свої міркування щодо питань, які виникли в ході судового засідання, проте відповідач участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час розгляду справи, що підтверджується ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.05.2015 року та підписом уповноваженого представника відповідача на повідомленні Львівського апеляційного господарського суду про оголошення перерви від 06.05.2015 року.

Враховуючи ту обставину, що відповідач належним чином був повідомлений про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, та враховуючи пояснення представника відповідача надані в попередньому судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2015 року у справі № 914/4333/14 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 28.08.2008р. між Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (правонаступник Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк") (кредитор) та Спільним українсько-польським підприємством товариство з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро" (позичальник) було укладено договір невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 (надалі - кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язувся надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (надалі - кредит).

В подальшому, з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за договором невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008р., щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора, між сторонами було укладено договір застави майнових прав №1 від 17.02.2014 року (надалі - Договір застави) за умовами якого заставодавець (Спільне українсько-польське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро") передає заставодержателю (Публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк") у першочергову заставу з найвищим пріоритетом обтяження предмет застави згідно з умовами цього договору застави (надалі - застава).

Як зазначено у п.1.2. договору застави, застава забезпечує сплату заставодавцем забезпеченого зобов'язання. Максимальний розмір вимоги заставодержателя за забезпеченим зобов'язанням становить 2445729,36 (два мільйони чотириста сорок п'ять тисяч сімсот двадцять дев'ять) гривень 36 копійок за один календарний рік, зі строком виконання забезпеченого зобов'язання до 31 січня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Розмір забезпеченого зобов'язання розраховується на підставі положень кредитного договору та цього договору застави та цим є погодженим сторонами без внесення додаткових змін до цього договору застави.

Пунктом 1.3. договору застави передбачено, що застава поширюється на майнові права та право вимоги на отримання заставодавцем грошових коштів за контрактом.

Відповідно до умов п.1.6. договору застави сторони погодили, що з метою застави вартість предмета застави на день підписання цього договору застави складає 2 445 729,36 (два мільйони чотириста сорок п'ять тисяч сімсот двадцять дев'ять) гривень 36 копійок за один календарний рік.

Згідно з п.2.4. договору застави заставодавець зобов'язаний надавати щоквартально, а також у будь-якому випадку на вимогу банку довідку, складену у формі наведеній в додатку №3 до цього договору застави.

При цьому, пунктом 2.13. договору застави передбачено, що за порушення кожного зі своїх обов'язків, передбачених пунктами 2.3.-2.12 цього договору застави, заставодавець на вимогу банку зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 3% від вартості предмета застави, зазначеної в п.1.6. цього договору застави, за кожен випадок такого порушення. Цим сторони погодилися, що строк позовної давності до вимог, що пов'язані із штрафом, становить 3 (три) роки.

Документальними доказами у справі встановлено, що 02.10.2014р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання зобов'язань за договором застави майнових прав №1 від 17.02.2014р. (щодо надання інформації), в якій просив надати банку довідку, складену у формі наведеній в додатку №3 до договору застави за II (другий) та III (третій) квартали 2014р. протягом 5 (п'яти) днів з дня отримання даної вимоги (а.с. 42).

За твердженнями позивача, вищезазначена вимога була отримана відповідачем 06.10.2014р., проте, відповідач не вчинив жодних дій, направлених на виконання умов договору застави та надання банку необхідної інформації, а тому, як встановлено з матеріалів справи, 21.11.2014р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату штрафу, за порушення умов договору застави майнових прав №1 від 17.02.2014 року, у розмірі 73 371,88 грн. протягом трьох банківських днів.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За умовами ч.1 ст.576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення договірних зобов'язань, які виникли між сторонами на підставі договору застави майнових прав №1 від 17.02.02014 року, відповідачем не було виконано вимогу, а саме п.2.4 договору, щодо надання банку довідки за II і III квартали 2014 року, складеної у формі наведеній в додатку №3 до договору застави майнових прав №1 від 17.02.2014р., який був укладений з метою забезпечення виконання позичальником (відповідачем) своїх зобов'язань за кредитним договором (невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163 від 28.08.2008р.) щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог кредитора.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що з документальних доказів у справі встановлено та обґрунтовано висновком суду першої інстанції, що надання вищезазначених довідок відбулось після порушення провадження у справі, що підтверджується наданими представником відповідача описом вкладення та фіскальним чеком №4553 від 23.02.2015р.

Відтак, з огляду на викладене, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що за станом на 23.02.2015р. між сторонами був відсутній предмет спору в частині зобов'язання вчинити дії, а отже місцевий суд дійшов правильного висновку, щодо припинення провадження у справі в цій частині, в зв'язку з відсутністю предмету спору у відповідності до п.1 1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Згідно з нормою ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до п.2.4. договору застави заставодавець зобов'язаний надавати щоквартально, а також у будь-якому випадку на вимогу банку довідку, складену у формі наведеній в додатку №3 до цього договору застави. При цьому, пунктом 2.13. договору застави передбачено, що за порушення кожного зі своїх обов'язків, передбачених пунктами 2.3.-2.12 цього договору застави, заставодавець на вимогу банку зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 3% від вартості предмета застави, за кожен випадок такого порушення.

Отже, позивачем правомірно заявлено до стягнення 73371,88 грн. штрафу, оскільки 02.10.2014р. він звернувся до відповідача з вимогою щодо виконання зобов'язань за договором застави майнових прав №1 від 17.02.2014р. (щодо надання інформації), в якій просив надати банку довідку, складену у формі наведеній в додатку №3 до договору застави за II (другий) та III (третій) квартали 2014р. протягом 5 (п'яти) днів з дня отримання даної вимоги, а надання даної довідки відбулось несвоєчасно, після порушення провадження у справі.

В підтвердження факту надсилання вимоги позивач надав рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 02.10.2014р., з відміткою про його вручення 06.10.2014р. та фіскальний чек від 02.10.2014р. № 6628, що розцінено господарським судом Львівської області як належні докази надсилання відповідачу вимоги банку про необхідність надання довідки.

Пунктом 1.6. договору застави сторони погодили, що з метою застави вартість предмета застави на день підписання цього договору застави складає 2 445 729,36 (два мільйони чотириста сорок п'ять тисяч сімсот двадцять дев'ять) гривень 36 копійок за один календарний рік.

Аналізом матеріалів справи колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок щодо розрахунку штрафу у розмірі 73371,88 грн. (2445729,36 грн.*3%=73 371,88 грн.), оскільки матеріалами справи підтверджено той факт, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором застави майнових прав, відтак повинен понести відповідальність у виді сплати штрафу.

Щодо посилань скаржника на те, що місцевий господарський суд порушив норми матеріального та процесуального права, зменшивши розмір штрафу на 50%, так як висновок суду про важкий фінансовий стан відповідача не доведено належними доказами, які би слугували підставою для зменшення розміру штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (з наступними змінами і доповненнями) на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Аналізом матеріалів справи, встановлено, що на звороті копії фінансового звіту від 22.10.2014 року (а.с. 115) є підписи керівника та головного бухгалтера, як цього вимагає законодавство, з огляду на викладене доводи скаржника про неналежність даного доказу є безпідставними та нічим не обгрунтованими.

Щодо зменшення розміру штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже , зменшення розміру неустойки - це право суду, і суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням відповідача, однак в останньому випадку відповідач, що звертається з клопотанням, повинен довести наявність підстав для зменшення неустойки. Дана процесуальна норма може застосовуватись судом виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме ч.3 ст. 551 ЦК України і ст.233 ГК України.

Відповідно до ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України визначено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції є надмірно великими порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п.3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"(з наступними змінами) зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо; крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України).

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (пені), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

З наведеного в сукупності, зважаючи на обставини справи, важкий фінансовий стан відповідача, добровільне виконання вимог позивача про надання довідок (складених у формі наведеній в додатку №3 до договору застави майнових прав №1 від 17.02.2014р. за II (другий) та III квартали 2014р) та з урахуванням невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам, поведінки винної сторони, суд першої інстанції дійшов вірного висновку на підставі п.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п.3.ст. 83 ГПК України про зменшення розміру штрафу на 50%.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2015 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2015 року у справі №914/4333/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" б/н від 12.03.2015 року - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 23.02.2015 року у справі №914/4333/14 в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складений 14.05.2015р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Плотніцький Б.Д.