Постанова

від 16.07.2015 по справі 914/4333/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2015 року Справа № 914/4333/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кочерової Н.О. (доповідач), Гольцової Л.А., суддівПопікової О.В., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 у справі№ 914/4333/14 господарського суду Львівської області за позовомпублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" доспільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро" простягнення 73 371,88 грн штрафу та зобов'язання вчинити дії за участю представників сторін:

від позивача: Рачок Н.М., дов. від 05.02.2015

від відповідача: Посікір Р.Р., дов. від 04.06.2015

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до господарського суду з позовом до спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро" про зобов'язання відповідача надати довідку за ІІ та ІІІ квартали 2014 року, складену у формі, наведеній в додатку № 3 до договору застави майнових прав № 1 від 17.02.2014, укладеного між ним та відповідачем, та про стягнення 73 371,88 грн штрафу за порушення відповідачем свого зобов'язання з надання вказаної довідки, передбаченого п. 2.4. договору застави майнових прав № 1 від 17.02.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого зобов'язання з надання вказаної довідки, передбаченого п. 2.4. договору застави майнових прав № 1 від 17.02.2014, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, відповідач відповідно до п. 2.13. договору застави має сплатити банку штраф у розмірі 3 % від вартості предмета застави, визначеної в п. 1.6. договору.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.02.2015 (суддя Сухович Ю.О.) позов задоволено частково. Стягнуто зі спільного українсько-польського підприємства ТОВ "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро" на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 36 685,94 грн штрафу та 3 045,00 грн судового збору. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання спільного українсько-польського підприємства ТОВ "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро" надати публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк" довідку, складену у формі наведеній в додатку № 3 до договору застави майнових прав № 1 від 17.02.2014 за II та III квартали 2014. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване відсутністю предмету спору в частині надання довідок за II і III квартали 2014 року, передбачених в додатку № 3 до договору застави майнових прав № 1 від 17.02.2014, оскільки відповідач виконав свій обов'язок з надання таких довідок після порушення провадження у справі. Разом з цим, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення штрафу, передбаченого п. 2.13. договору застави майнових прав № 1 від 17.02.2014, з огляду на те, що відповідач несвоєчасно виконав обов'язок по наданню вказаної довідки на вимогу банку. При цьому, суд скористався наданим йому законом правом на зменшення розміру штрафу та задовольнив позовні вимоги про стягнення штрафу частково, врахувавши те, що відповідач добровільно виконав вимоги позивача про надання вищезазначених довідок, розмір заявленого до стягнення штрафу становить надмірно велику суму, а відповідач знаходиться у важкому фінансовому стані, що підтверджується фінансовим звітом станом на жовтень 2014 року.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 (склад колегії суддів: Мельник Г.І. - головуючий, Михалюк О.В., Плотніцький Б.Д.) апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 23.02.2015 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати а частині стягнення 36 685,94 грн штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення штрафу задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Зі змісту статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 28.08.2008 між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (кредитор), правонаступником якого є позивач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", та спільним українсько-польським підприємством товариство з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро" (позичальник, відповідач) укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 600/03.3-163 (далі за текстом - кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

17.02.2014 з метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором між сторонами укладено договір застави майнових прав № 1 (далі за текстом - договір застави), за умовами якого спільне українсько-польське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Мистецький кіноконцертний комплекс "Кінотеатр Дніпро", як заставодавець, передало публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк", як заставодержателю, у першочергову заставу з найвищим пріоритетом обтяження предмет застави згідно з умовами цього договору застави.

Відповідно до п. 1.2. договору застави максимальний розмір вимоги заставодержателя за забезпеченим зобов'язанням становить 2 445 729,36 грн за один календарний рік зі строком виконання забезпеченого зобов'язання до 31.01.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором.

Згідно з п.1.6. договору застави сторони погодили, що з метою застави вартість предмета застави на день підписання цього договору застави складає 2 445 729,36 грн за один календарний рік.

Згідно з п. 2.4. договору застави заставодавець зобов'язаний надавати щоквартально, а також у будь-якому випадку на вимогу банку довідку, складену у формі, наведеній в додатку № 3 до цього договору застави.

Пунктом 2.13. договору застави передбачено, що за порушення кожного зі своїх обов'язків, передбачених пунктами 2.3.-2.12. цього договору застави, заставодавець на вимогу банку зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 3% від вартості предмета застави, зазначеної в п.1.6. цього договору застави, за кожен випадок такого порушення. Цим сторони погодилися, що строк позовної давності до вимог, що пов'язані із штрафом, становить 3 (три) роки.

02.10.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання зобов'язань за договором застави майнових прав № 1 від 17.02.2014, в якій просив протягом п'яти днів з дня отримання даної вимоги надати банку довідку, складену у формі, наведеній в додатку № 3 до договору застави, за II та III квартали 2014 року (а.с. 42). Зазначена вимога була отримана відповідачем 06.10.2014. Однак, відповідач довідку, яку вимагав банк, не надав, у зв'язку з чим 21.11.2014 позивач, керуючись п. 2.13. договору застави, звернувся до відповідача з вимогою про сплату протягом трьох банківських днів штрафу у розмірі 73 371,88 грн за порушення умов договору застави майнових прав № 1 від 17.02.2014.

Проте, відповідач вимоги позивача про надання зазначеної вище довідки та сплату штрафу не задовольнив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачені законом, а також угод, не передбачені законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

В пункті 2.4. договору застави сторони визначили обов'язок заставодавця (відповідача) надавати щоквартально, а також у будь-якому випадку на вимогу банку довідку, складену у формі, наведеній в додатку № 3 до цього договору застави.

Пунктом 1 статті 193 ГК України та статтею 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідач в порушення договірного зобов'язання, передбаченого п. 2.4. договору застави, не надав на вимогу позивача довідку, складену у формі, наведеній в додатку № 3 до договору застави, ні у строк визначений банком у вимозі про надання такої довідки, ні станом на дату подання позову у даній справі.

Однак, як свідчать матеріали справи, зазначені довідки були надані відповідачем позивачу після порушення провадження у справі, що підтверджується наявним в матеріалах справи описом вкладення та фіскальним чеком № 4553 від 23.02.2015 (а.с. 108, 109).

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що станом на 23.02.2015 між сторонами був відсутній предмет спору в частині зобов'язання вчинити дії, а отже, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно припинив провадження у справі в цій частині позовних вимог у зв'язку з відсутністю предмету спору відповідно до п.1 1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У зв'язку з тим, що відповідач надав банку передбачені п. 2.4. договору застави довідки лише після порушення провадження у справі, а не протягом п'яти днів з дня отримання вимоги банку про надання такої довідки, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач допустив порушення строків виконання взятих на себе зобов'язань за договором застави майнових прав.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

В п. 2.13. договору застави сторони узгодили, що за порушення кожного зі своїх обов'язків, передбачених пунктами 2.3.-2.12. цього договору застави, заставодавець на вимогу банку зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 3% від вартості предмета застави, за кожен випадок такого порушення.

Згідно з п.1.6. договору застави вартість предмета застави на день підписання цього договору застави складає 2 445 729,36 грн за один календарний рік.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач за порушення взятих на себе зобов'язань за договором застави майнових прав має нести відповідальність у вигляді штрафу, а позивачем правомірно заявлено до стягнення у даній справі 73 371,88 грн штрафу (з розрахунку три відсотки від визначної договором застави вартості предмета застави).

Разом з цим, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив позовні вимоги про стягнення штрафу частково, скориставшись наданим законом суду правом на зменшення розміру штрафу (п. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та п.3 ч.1 ст.83 ГПК України). При цьому, суд обґрунтовано врахував добровільне виконання відповідачем вимог позивача про надання вищезазначених довідок, а також те, що розмір заявленого позивачем до стягнення з відповідача штрафу є значною сумою, стягнення якої у повному обсязі може негативно позначитися на подальшій господарській діяльності відповідача та призвести до неможливості виконання ним своїх зобов'язань перед банком по поверненню кредитних коштів, оскільки, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, фінансовий стан відповідача є важким, що підтверджується фінансовим звітом підприємства від 22.10.2014, підписаним керівником та головним бухгалтером підприємства відповідача, складеним у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Постанова апеляційного господарського суду, якою рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову залишене без змін, відповідає вимогам закону, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2015 у справі № 914/4333/14 - без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Л. Гольцова

О. Попікова