Рішення

від 07.05.2015 по справі 752/10187/14-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/10187/14-ц

Провадження №: 2/752/1163/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2015 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Плахотнюк К.Г.

за участі секретаря судового засідання Ткачук М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Київавтотранс» про стягнення заробітної плати та розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

25.06.2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ПАТ «Київавтотранс» про стягнення заробітної плати та розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він обіймав посаду заступника голови правління ВАТ «Київавтотранс» і був звільнений на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. На момент звільнення мав невикористаних чотири відпустки. Звільнення вважав незаконним та оспорював у судовому порядку. Під час розгляду спави судом щодо його звільнення заявляв клопотання про зобов»язання відповідача провести з ним розрахунок, яке не було вирішено судом. Відповідач також не вирішував у добровільному порядку питання щодо виплати належного йому розрахунку при звільненні. Вжиті ним, у позасудовому порядку, заходи щодо зобов»язання ВАТ «Київавтотранс» провести з ним розрахунок у зв»язку зі звільненням до позитивних наслідків не призвели.

Просив зобовзати відповідача виплатити нараховану йому суму, відповідно наказу про звільнення від 31.10.2007 року №31, стягнути суму нарахування за несвоєчасну виплату розрахунку по вині відповідача за весь термін його затримки, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі визначеному судом.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені ним вимоги. Посилаючись на те, що відповідач не провів з ним розрахунку при звільненні та всіляко від цього ухилявся з моменту його звільнення, а тому просив у примусовому порядку стягнути з відповідача належний йому розрахунок при звільненні у розмірі 13 048, 34 грн., а також з підстав затримки виплати розрахунку при звільненні зобов»язати відповідача виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який за проведеним ним розрахунком становить 154 805, 24 грн.. На відшкодування завданої йому моральної шкоди просив стягнути з відповідача 5 000, 00 грн., оскільки останній своїми неправомірними діями щодо невиплати розрахунку при звільненні завдав йому душевних страждань, які тривали значний період часу.

Представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі з тих підстав, що ОСОБА_1 не погодившись зі звільненням не бажав отримувати трудову книжку та належний йому розрахунок при звільненні. Також заявив суду про те, що, оскаржуючи у судовому порядку наказ про звільнення, ОСОБА_1 одночасно заявляв і вимоги про стягнення заробітної плати, які були залишені без задоволення, а тому повторному вирішенні у судовому порядку не підлягають, а провадження у справі має бути закрито. Крім того, представник відповідача заявив, що позивач пропустив строки звернення до суду з позовом, а не отриманий ОСОБА_1 розрахунок при звільненні, після спливу строків позовної давності було віднесено на валовий дохід товариства.

Заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За правилами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, а ч. 3 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як видно зі змісту рішення суду, ухваленого 29.09.2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Київавтотранс», третя особа голова правління ВАТ «Київавтотранс» Зеленін О.Б. про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 04.01.1998 року перебував у трудових відносинах із ВАТ «Київавтотранс» і був звільнений 31.10.2007 року у зв»язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Звільнення ОСОБА_1 з посади заступника голови правління ВАТ «Київавтотранс» з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України судом визнано законним, у поновленні позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом відмовлено. (а.с.70-78).

За даними довідки №1/25 від 07.04.2008 року на момент звільнення ОСОБА_1 ВАТ «Київавтотранс» нараховано до виплати розрахунок 15 598, 34 грн., безпосередньо до виплати належало 13 048, 34 грн. (а.с.65),

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми можуть бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Звертаючись в суд з позовом, позивач просить стягнути належний йому розрахунок при звільненні, а також середній заробіток за весь час затримки проведення відповідачем виплати належного йому розрахунку.

Відповідно до правил ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Заперечуючи проти позову, представник позивача послався на те, що належний позивачу розрахунок при звільненні не було виплачено ВАТ «Київавтотранс» тільки з тих підстав, що сам ОСОБА_1 не бажав отримувати розрахунок, оскільки не погоджувався з його звільненням.

За даними повідомлень про вручення поштового відправлення (рекомендованого) ВАТ «Київавтотранс» направлялися на адресу ОСОБА_1 рекомендовані листи, які були отримані останнім - 05.,07.15.11.2007 року та 18.01.2008 року (а.с.86-91).

Представник відповідача стверджує, що на адресу ОСОБА_1 направлялися 01.,05.12.11.2007 року та 16.0.2008 року листи з повідомленням про звільнення та пропозицією з»явитися на підприємство для отримання трудової книжки та розрахунку при звільненні. (а.с.86-91).

Позивач ОСОБА_1 заперечив факт отримання ним від ВАТ «Київавтотранс» повідомлення про можливість отримання розрахунку при звільненні, однак зі змісту заяви ОСОБА_1 до керівництва ВАТ «Київавтотранс» в редакції від 26.02.2009 року посилається на те, що був незаконно звільнений і тому категорично відмовився отримувати трудову книжку і розрахунок. (а.с.46).

Крім того, під час розгляду судом справи за позовом ОСОБА_1 до до ВАТ «Київавтотранс», третя особа голова правління ВАТ «Київавтотранс» Зеленін О.Б. про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, позивач подав на розгляд суду клопотання про стягнення належного йому розрахунку, однак у судовому засіданні ОСОБА_1 отримав від представника відповідача свою трудову книжку, а зі змісту ухваленого судом рішення по цій же справі видно, що питання про стягнення належного позивачу розрахунку при звільненні не вирішувалося (а.с.3, 70-78).

Судом також встановлено, що позивач неодноразово звертався до різних інстанцій для вирішення питання щодо виплати відповідачем належного йому розрахунку при звільненні, однак до суду з позовом з цього ж питання звернувся тільки 25.06.2014 року.

Правилами ч. 2 ст. 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Наразі, суд приходить до висновку, що заперечення представника з приводу того, що питання про стягнення належного ОСОБА_1 розрахунку при звільненні 31.10.2007 року уже було предметом судового розгляду, при зверненні в суд з позовом 25.06.2014 року про стягнення цього ж розрахунку позивач пропустив строк позовної давності і у зв»язку з цим належний останньому розрахунок було спочатку депоновано, а потім внесено в банк на баланс підприємства не заслуговують на увагу суду, а тому заявлені позивачем вимоги про стягнення з ВАТ «Київавтотранс» належного йому розрахунку при звільненні, який за даними довідки ВАТ «Київавтотранс» розрахований у розмірі 15 598, 34 грн., та не оспорений позивачем і відповідно до якого безпосередньо до виплати належало 13 048, 34 грн. підлягають задоволенню.

З огляду на встановленні у судовому засіданні обставини щодо небажання позивача отримати розрахунок при звільненні, а також приймаючи до уваги твердження позивача, що відповідач не мав можливості і ухилявся від виплати належного йому розрахунку при звільненні, однак у встановленому законом порядку до суду звернувся тільки 25.06.2014 року, відповідно суд приходить до висновку про відсутність вини ВАТ «Київавтотранс» у тому, що ОСОБА_3 неотримав розрахунок при звільненні, отже і відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку з підстав, передбачених правилами ст. 117 КЗпП України.

Між тим, встановлені судом обставини щодо відсутності вини ВАТ «Київавтотранс» у тому, що ОСОБА_1 не отримав належний йому розрахунок при звільненні 31.10.2007 року є також підставою для висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 до ВАТ «Київавтотранс» про відшкодування моральної шкоди з зазначених позивачем підстав.

За правилами ст. 88 ЦПК України судовий збір, від сплати якого був звільнений позивач при зверненні в суд з позовом, стягнути на користь держави з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 116,117,232,233,237-1 КЗпП України, ст.ст. 10,11,60,61,88,208,213,218 ЦПК України суд , -

в и р і ш и в:

позові вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Київавтотранс» стягнення заробітної плати та розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Київавтотранс» (ідентифікаційний код 22934269) на користь ОСОБА_1 (індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заробітну плату та розрахунок при звільненні, що складає загальну суму у розмірі 13 048 (тринадцять тисяч сорок вісім) грн. 34 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Київавтотранс» (ідентифікаційний код 22934269) на користь держави судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду протягом десяти днів з дня його проголошення або отримання копії, через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Плахотнюк К.Г.