Постанова

від 30.04.2015 по справі 826/3934/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 квітня 2015 року № 826/3934/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МАРКА УКРАЇНА» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проскасування податкового повідомлення-рішення від 20 лютого 2015 року № 18126552209, - ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05 березня 2015 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКА УКРАЇНА» (далі - ТОВ «МАРКА УКРАЇНА», позивач) з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 20 лютого 2015 року № 18126552209, прийнятого Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві, відповідач).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що винесене податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах та нормах чинного законодавства.

Позивач зазначає, що між ним та його контрагентами було укладено ряд договорів оренди нежитлових приміщень, в яких, він, керуючись принципом свободи договору, узгодив зі своїми контрагентами, що розмір орендної плати розраховується за формулою, яка обраховується у спосіб, визначений у договорах оренди.

Позивач вважає, що до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості послуг.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна та комунальних послуг і енергоносіїв), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

За вказаних обставин, позивач вважає, що суми ПДВ, сплачені в ціні придбання послуг оренди у ТОВ «Віта Верітас», ТОВ «Сіріуспроект Львів», ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь» були правомірно віднесені ним до складу податкового кредиту, а висновки відповідача є такими, що не відповідають чинному на дату здійснення спірних операцій податковому законодавству.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги повністю підтримали та просили їх задовольнити.

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві подала заперечення, в яких зазначає, що в перевіряємому періоді ТОВ «МАРКА УКРАЇНА» (Орендар) сплачувало орендну плату у відсотках від обороту ТОВ «Віта Верітас», ТОВ «Сіріуспроект Львів», ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь» (Орендодавці).

В той же час оренда за приміщення у орендодавця, надається за дотримання орендарем окремих умов, а не вчинення певної дії, результати якої споживаються орендодавцем. Відповідно, відсоток виручки від реалізації ТОВ «МАРКА УКРАЇНА» не є фактом надання послуг покупцем продавцю.

За вказаних обставин, відповідач вважає, що виплата розрахунок відсотку від обороту не є постачанням послуг, що в свою чергу не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України.

Як наслідок, відповідач вважає, що на підставі виявлених порушень, контролюючим органом правомірно прийнято податкове повідомлення-рішення.

В наданих запереченнях, відповідач просить в задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі, в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову представник відповідача заперечував.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив подальший розгляд справи проводити в письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКА УКРАЇНА» (ідентифікаційний код юридичної особи 34532301) зареєстроване Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією 07.09.2006 р. за № 10741020000019420 та перереєстроване Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією 17.01.2008 р. за № 10741070006019420. Вказане товариство розташоване за адресою: 01601, м. Київ, Печерський район, вул. Шовковична, буд. 42-44.

ТОВ «МАРКА УКРАЇНА» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 08.09.2006 р. за № 48430, на дату підписання акту перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100163050 від 02.02.2009 р. ТОВ «МАРКА УКРАЇНА» є платником податку на додану вартість з 01.12.2006 р., індивідуальний податковий номер 345323026599.

Згідно реєстраційних документів (Довідка з ЄДРПОУ серії АА № 366313, Довідка з ЄДРПОУ серії АА № 768094), позивач здійснює наступні види господарської діяльності:

- роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах (основний);

- діяльність посередників у торгівлі текстильними виробами, одягом, хутром, взуттям і шкіряними виробами;

- оптова торгівля текстильними товарами;

- оптова торгівля одягом і взуттям;

- неспеціалізована оптова торгівля;

- роздрібна торгівля текстильними товарами в спеціалізованих магазинах.

ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКА УКРАЇНА», код за ЄДРПОУ 34532301, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 р. по 31.12.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складено Акт № 112/2655-2209/34532301 від 06.02.2015 р. (далі - Акт № 112/2655-2209/34532301).

В ході перевірки контролюючим органом встановлено порушення наступних вимог, зокрема:

- пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 032 501 грн., в тому числі по періодах: липень 2012 року в сумі 66 026 грн., жовтень 2012 року в сумі 51 094 грн., грудень 2012 року в сумі 129 094 грн., квітень 2013 року в сумі 64 536 грн., травень 2013 року в сумі 294 749 грн., червень 2013 року в сумі 61 020 грн., липень 2013 року в сумі 53 386 грн., вересень 2013 року в сумі 107 950 грн., жовтень 2013 року в сумі 62 171 грн., листопад 2013 року в сумі 54 498 грн., грудень 2013 року в сумі 87 977 грн.

20 лютого 2015 року ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у місті Києві, на підставі Акта перевірки № 112/2655-2209/34532301, прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 18126552209, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 глави 4 розділу II та відповідно до ст. 78 та п. 123.1 ст. 123 розділу 2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями за порушення вимог пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, із змінами та доповненнями збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 1 290 626,00 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 1 032 501,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 258 125,00 грн.

Незгода з зазначеним вище податковим повідомленням-рішенням відповідача обумовила позивача звернутись до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення їх представників, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКА УКРАЇНА», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Податкового кодексу України (далі - ПК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (далі - Положення № 88).

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1.1 ст. 1 ПК України (в редакції, чинній в момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 1 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як вбачається з акту перевірки, за наслідками проведення останньої контролюючим органом встановлені порушення наступних вимог: п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI із змінами і доповненнями.

З цього приводу, суд зазначає, що відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Віта Верітас», ТОВ «Сіріуспроект Львів», ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь».

Так, 17.10.2009 р. між ТОВ «МАРКА УКРАЇНА» (Орендар) та ТОВ «Віта Верітас» (Орендодавець) був укладений Договір оренди нежитлових приміщень № 01-01-А-90-92-93, по умовам якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оперативну оренду Нежиле приміщення, детальніше описане в пункті 1.2 цього Договору, розташованого в Будівлі за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, 1-Б, (літера А) Україна, відомому як об'єкт соціально-культурного призначення Оболонського району м. Києва, на умовах і в порядку, передбачених даним Договором.

Згідно з п. 5.1 Договору оренди нежитлових приміщень № 01-01-А-90-92-93 Сторони домовились, що розмір орендної плати буде визначатися як більше значення від двох формул, визначених в п. п. 1) та 2) п. 5.1.

На підтвердження правомірності формування складу податкового кредиту позивачем були надані: звіти щодо обороту в об'єкті торгівлі; періодичні (фіскальні) звіти; акти наданих послуг; податкові накладні; декларації з ПДВ з реєстрами виданих та отриманих податкових накладних; платіжні доручення.

30 квітня 2010 року між ТОВ «МАРКА УКРАЇНА» (Орендар) та ТОВ «Сіріуспроект Львів» (Орендодавець) був укладений Договір оренди б/н, по умовам якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування для утримання магазину, в якому пропонуються на продаж товари під торгівельною маркою «Marks&Spencer», а також товари інших торгівельних марок, на умовах оренди частину нежитлового приміщення Торгового центру (II-й пусковий комплекс) загальною площею 98 104,70 кв.м., позначеного за планом літерою В-2: № 330а/872,8 кв.м., № 329/144,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: село Сокільники, вулиця Стрийська, 30, Пустомитівського району Львівської області.

Згідно з ст. 5 Договору оренди б/н Сторони погодились, що за користування Приміщенням Орендар платитиме наступні платежі:

- щомісячну Орендну плату (далі - «Основна орендна плата» або «Базова оренда плата»);

- компенсацію до орендної плати від обороту, яка залежить від величини обороту нетто від Діяльності Орендаря у Приміщенні та визначається згідно ч. 4 цієї статті.

24 жовтня 2012 року між ТОВ «МАРКА УКРАЇНА» (Орендар) та ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь» (Орендодавець) був укладений Договір оренди № 385, по умовам якого Орендодавець передає в оренду (володіння та користування) Орендарю Приміщення, що мають використовуватися Орендарем з метою, визначеною в Статті 2 нижче, та Орендар приймає це та бере на себе зобов'язання користуватися Приміщеннями, сплачувати Орендну плату, Обов'язкові платежі та інші платежі, що підлягають сплаті за даним Договором, все це - на умовах, встановлених в цьому Договорі.

Згідно з п. 32.5.1 Договору оренди № 385 Орендна плата за Приміщення за місяць розраховується шляхом множення Площі Приміщення на Ставку Орендної плати на Коефіцієнт та на Індекс 1 та на Індекс 2.

На підтвердження правомірності формування складу податкового кредиту позивачем були надані: акт приймання-передачі приміщення від 19.11.2012 р.; супровідний лист вих. № 1 від 02.01.2014 р. про направлення ТОВ «Інвестиційний союз «Либідь» щомісячного статистичного звіту про товарообіг за грудень 2013 року; щомісячний статистичний звіт за грудень 2013 року (за формою згідно додатку № 6 до Договору оренди № 385 від 24.10.2012 р.); періодичні (фіскальні) звіти за грудень 2013 року; акт наданих послуг за грудень 2013 року; податкова накладна № 1048 від 31.12.2013 р.; реєстр виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2013 року; платіжне доручення № 20 від 13.01.2014 р.

З умов вищевказаних договорів вбачається, що позивач орендує приміщення у торговельних центрах з метою розміщення у них своїх магазинів, в яких здійснюється роздрібний продаж товарів під торговою маркою «Marks&Spencer».

Як вказує позивач, особливість розміщення магазину у торговому центрі полягає у тому, що сам торговий центр позиціонується серед потенційних споживачів не лише як місце продажу певних товарів, але й як місце розваг, зустрічей, відпочинку тощо. Що більш різноплановий, доглянутий, комфортний та цікавий для потенційних споживачів сам торговий центр, тим більша ймовірність залучення до торгового центру, а відтак і до магазинів (приміщень) позивача, більшої кількості споживачів. На фоні жорсткої конкуренції за споживача на сьогоднішній день підприємству у сфері «рітейлу» (роздрібного продажу) не достатньо мати лише магазин, необхідно також вживати заходів до залучення споживача до будівлі, де такий магазин знаходиться. Зазначене має вплив й на визначення ціни договорів оренди приміщень у торгових центрах, адже обсяги продажу товарів напряму залежать від привабливості торгівельного центру як такого. Оскільки орендодавець забезпечує орендарів, крім надання приміщень в оренду, також послугами із утримання торгового центру (його прибирання, розвитку загальних зон, освітлення, утримання прилеглої території), з маркетингової та рекламної діяльності торгового центру, яка передусім передбачає надання послуг орендодавців із залучення до приміщення торгового центру якомога більшої кількості відвідувачів, зазначене має безпосередній вплив на обсяги продажів орендаря, відповідно він отримує більші доходи під час провадження господарської діяльності. Отже, економічно обґрунтованим є намір орендодавців отримувати орендну плату в залежності від обсягів продажу товарів у магазинах орендарів. Саме з цією метою сторони, керуючись принципом свободи договору, уклали договори оренди нежитлових приміщень, узгодивши ціну договору у відсотках від обсягу продажів товарів у магазинах позивача. Наведене у повній мірі підтверджує економічну обґрунтованість визначення ціни договорів оренди та відповідно наявність ділової мети при укладенні договорів оренди саме на таких умовах.

Аналіз вказаних вище договорів оренди свідчить про те, що позивач (Орендар), керуючись принципом свободи договору, за згодою зі своїми контрагентами, розмір орендної плати розрахував за формулою, яка обраховується у спосіб, визначений у даних договорах оренди.

З приводу встановленого, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Аналогічні положення визначені і в ч. 3 ст. 286 ГК України.

Як визначено в ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ч. 1 ст. 632 ЦК України).

Аналіз вказаних вище норм дає підстави стверджувати, що сторони на власний розсуд можуть встановлювати розмір плати за договорами оренди, а також порядок його визначення та обрахунку.

Крім того, на думку суду, такий порядок визначення розміру орендної плати не суперечив й нормам чинного на дату здійснення спірних операцій ПК України.

Так, згідно з п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що оскільки ціна договорів оренди відповідає вимогам чинного законодавства України та є економічно обґрунтованою, враховуючи наявність всіх підтверджуючих первинних документів, наявність податкової правосуб'єктності у сторін спірних правочинів, а також ділової мети при здійснення спірних господарських операцій, податковий кредит був сформований позивачем правомірно, що свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 ПК України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 1 032 501,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 258 125,00 грн., що в сумі складає 1 290 626,00 грн. було здійснено відповідачем протиправно, в зв'язку із чим податкове повідомлення-рішення від 20 лютого 2015 року № 18126552209 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і на підставі п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКА УКРАЇНА» повністю задовольнити.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, суд присуджує на користь позивача всі здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 122, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКА УКРАЇНА» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 20 лютого 2015 року № 18126552209.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКА УКРАЇНА» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги

Суддя І.М. Погрібніченко