Ухвала

від 09.12.2015 по справі 826/3934/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2015 року м. Київ К/800/33750/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року у справі №826/3934/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКА УКРАЇНА" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКА УКРАЇНА" (далі - ТОВ "МАРКА УКРАЇНА") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 лютого 2015 року №18126552209.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року, адміністративний позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу податкового органу необґрунтованою, а тому просить залишити її без задоволення, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ "МАРКА УКРАЇНА", з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 06 лютого 2015 року № 112/2655-2209/34532301 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 032 501 грн., в тому числі по періодах: липень 2012 року в сумі 66 026 грн., жовтень 2012 року в сумі 51 094 грн., грудень 2012 року в сумі 129 094 грн., квітень 2013 року в сумі 64 536 грн., травень 2013 року в сумі 294 749 грн., червень 2013 року в сумі 61 020 грн., липень 2013 року в сумі 53 386 грн., вересень 2013 року в сумі 107 950 грн., жовтень 2013 року в сумі 62 171 грн., листопад 2013 року в сумі 54 498 грн., грудень 2013 року в сумі 87 977 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 20 лютого 2015 року № 18126552209, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 глави 4 розділу II та відповідно до статті 78, пункту 123.1 статті 123 розділу 2 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 1 290 626,00 грн., з яких за основним платежем 1 032 501,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 258 125,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

У відповідності до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками-суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю-бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем укладено ряд договорів оренди з ТОВ "Віта Верітас", ТОВ "Сіріуспроект Львів", ТОВ "Інвестиційний союз "Либідь".

Так, за умовами договору оренди від 17 жовтня 2009 року № 01-01-А-90-92-93 укладеного між позивачем (Орендар) та ТОВ "Віта Верітас" (Орендодавець) орендодавець передає, а орендар приймає в оперативну оренду нежиле приміщення, детальніше описане в пункті 1.2 цього Договору, розташованого в Будівлі за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, 1-Б, (літера А) Україна, відомому як об'єкт соціально-культурного призначення Оболонського району м. Києва, на умовах і в порядку, передбачених даним Договором.

У відповідності до пункту 5.1 вищенаведеного договору оренди сторони домовились, що розмір орендної плати буде визначатися як більше значення від двох формул, визначених в пунктах 1) та 2) пункту 5.1.

На підтвердження правомірності формування складу податкового кредиту позивачем надані: звіти щодо обороту в об'єкті торгівлі; періодичні (фіскальні) звіти; акти наданих послуг; податкові накладні; декларації з податку на додану вартість з реєстрами виданих та отриманих податкових накладних; платіжні доручення.

За договором оренди від 30 квітня 2010 року, укладеним між позивачем (Орендар) та ТОВ "Сіріуспроект Львів" (Орендодавець), орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування для утримання магазину, в якому пропонуються на продаж товари під торгівельною маркою "Marks&Spencer", а також товари інших торгівельних марок, на умовах оренди частину нежитлового приміщення Торгового центру (II-й пусковий комплекс) загальною площею 98104,70 кв.м., позначеного за планом літерою В-2: № 330а/872,8 кв.м., № 329/144,9 кв.м., яке знаходиться за адресою: село Сокільники, вулиця Стрийська, 30, Пустомитівського району Львівської області.

За умовами даного договору, сторони погодились, що за користування приміщенням орендар платитиме наступні платежі: щомісячну орендну плату (далі - "Основна орендна плата" або "Базова оренда плата"); компенсацію до орендної плати від обороту, яка залежить від величини обороту нетто від діяльності орендаря у приміщенні та визначається згідно частини 4 статті 5 Договору.

Крім того, згідно Договору оренди від 24 жовтня 2012 року № 385, укладеного між позивачем (Орендар) та ТОВ "Інвестиційний союз "Либідь" (Орендодавець) орендодавець передає в оренду (володіння та користування) орендарю приміщення, що мають використовуватися орендарем з метою, визначеною в статті 2 нижче, та орендар приймає це та бере на себе зобов'язання користуватися приміщеннями, сплачувати орендну плату, обов'язкові платежі та інші платежі, що підлягають сплаті за даним договором, все це - на умовах, встановлених в цьому договорі.

Відповідно до пункту 32.5.1 вищенаведеного договору, орендна плата за приміщення за місяць розраховується шляхом множення площі приміщення на ставку орендної плати на коефіцієнт та на індекс 1 та на індекс 2.

Факт правомірності формування складу податкового кредиту підтверджується наданими позивачем документами, зокрема, актом приймання-передачі приміщення, супровідним листом про направлення ТОВ "Інвестиційний союз "Либідь" щомісячного статистичного звіту про товарообіг за грудень 2013 року; щомісячним статистичним звітом за грудень 2013 року; періодичним (фіскальним) звітом за грудень 2013 року; актом наданих послуг за грудень 2013 року; податковою накладною; реєстром виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2013 року; платіжним дорученням.

Крім того, за умовами вищевказаних договорів позивач орендує приміщення у торговельних центрах з метою розміщення у них своїх магазинів, в яких здійснюється роздрібний продаж товарів під торговою маркою "Marks&Spencer".

При цьому, колегія суддів зазначає, що орендодавець забезпечує орендарів, не тільки наданням приміщень в оренду, а і послугами із утримання торгового центру (його прибирання, розвитку загальних зон, освітлення, утримання прилеглої території), з маркетингової та рекламної діяльності торгового центру, яка передусім передбачає надання послуг орендодавців із залучення до приміщення торгового центру відвідувачів, що має безпосередній вплив на обсяги продажів орендаря. Відповідно намір орендодавців отримувати орендну плату в залежності від обсягів продажу товарів у магазинах орендарів є економічно обґрунтованим, а також свідчить про наявність ділової мети при укладенні договорів оренди в яких ціна договору визначається у відсотках від обсягу продажів товарів у магазинах позивача.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною шостою статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 632 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що сторони на власний розсуд можуть встановлювати розмір плати за договорами оренди, а також порядок його визначення та обрахунку.

Таким чином, керуючись принципом свободи договору, позивачем правомірно встановлено нарахування орендної плати у відсотках від обороту.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що ціна договорів оренди відповідає вимогам чинного законодавства України, є економічно обґрунтованою, наявна ділова мета при здійсненні спірних господарських операцій, реальність яких підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а відтак позивачем правомірно сформовано податковий кредит по зазначеним господарським операціям.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2015 року у справі №826/3934/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

Н.Є. Маринчак